Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Сфера дії права на витребування

Право витребування своєї речі спрямоване проти кожного, хто відмовився добровільно повернути чуже, вдавшись до різноманітних протиправних дій, як от:

1. Злодій заховав крадене.

2. Наймач після спливу строку договору зволікає з поверненням речі наймодавцеві.

3. Дружина відмовилася віддати чоловікові майно, придбане ним до шлюбу.

4. Правоохоронний орган не повернув речі, вилученої в порядку виїмки.

В усіх цих випадках власникові може прислужитися норма, закріплена у статті 387 ЦК, згідно з якою він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Це означає, що ця стаття є нормою загальної дії і може бути застосована до найрізноманітніших ситуацій. Тому якщо, наприклад, зберігач після закінчення строку дії договору не повернув речі власникові, останній має право конструювати свою вимогу про витребування її не лише на підставі статті 949 ЦК "Обов'язок зберігача повернути річ", а й на підставі статті 387 ЦК.

З цього, на мій погляд, випливає, що між речовими та зобов'язальними способами захисту права власності немає "китайської стіни". Якщо річ була викрадена, то про застосування норм договірного права, звісно, не йдеться. Проте у разі невиконання договірного обов'язку повернути річ є усі підстави для застосування до винної особи загальної норми статті 387 ЦК, адже, образно кажучи, під легкою накидкою кредитора завжди проглядається панцир власника. Тому і захищати свої права особа може і як кредитор, і як власник одночасно.

Статус володіючого невласника

Утаємничене незаконне заволодіння чужою річчю створює, як уже зазначалося, презумпцію законності володіння і навіть презумпцію законності набуття права власності. Та, якщо, наприклад, злодій продасть крадене, видаючи себе за власника, до набувача не може перейти більше, ніж мав сам відчужувач. Отже, маючи квазіправо власності, завуальоване відповідною презумпцією, відчужувач може передати набувачеві лише те, що має сам, тобто - лише те саме квазіправо. Тому, маючи навіть документ про право власності на викрадений автомобіль, його володілець має лише видиме право власності - квазіправо.

Особа, яка заволоділа чужою річчю в результаті своїх протиправних односторонніх дій, вважається незаконним заволодільцем і одночасно незаконним володільцем. Особа, яка заволоділа чужим майном за своєю односторонньою волею правомірно, але всупереч закону не повернула його власникові, вважається законним заволодільцем і водночас незаконним володільцем.

Особа могла заволодіти чужим майном на підставі договору з тим, хто не був її власником або не був управнений власником чи законом на його відчуження. У цьому разі реальний правовий статус набувача є такий самий - незаконний володілець.

Незаконних володільців у Цивільному кодексі поділено на дві групи: добросовісні і недобросовісні,- що є, за словами Ю. П. Косміна, правовою оцінкою дій особи, залежно від якої мають настати різні правові наслідки.

Добросовісним, згідно із частиною 1 статті 388 ЦК, вважається набувач речі, який не знав і не міг знати про те, що відчужувач не має права на її відчуження. У цій нормі коментування потребують три позиції.

Насамперед, що означає - "не мав права на відчуження"? Можливими є дві ситуації: не мав такого права тому, що не є власником і не мав належного уповноваження (від власника чи за законом); був власником, але за законом не мав можливості самостійно розпоряджатися річчю (неповнолітній, недієздатний, обмежений у дієздатності); був власником, але обтяженим правом першого покупця, а тому не мав право на продаж речі іншій особі.

"Не знав" - умова чітка. У словах "не міг знати" - немає уже такої визначеності. Йдеться, очевидно, про випадки, коли особа була максимально уважною: оглянула документи, переконалася у належності їх відповідачеві (щодо нерухомості, засобів транспорту); зважила на зовнішній вигляд продавця, місце продажу, відкритість та інші обставини продажу.

Того, хто не звернув уваги, наприклад, на те, що фотографія на паспорті переклеєна, що на двигуні автомобіля перебиті номерні знаки чи на інші обставинні які виказували шахрайство, не можна вважати таким, що "не міг знати".

Ознака недобросовісного набувача сформульована у частиш 1 статті 390 ЦК: "той, хто знав або міг знати".

Вночі у вікно будинку Л. постукав незнайомець і запропонував купити пиломатеріали, якими був завантажений автомобіль, за ціною, набагато нижчою від ринкової. Л. не знав, що вони були викрадені, але обставини, за яких було укладено договір, давали серйозні підстави для сумнівів щодо належності речі продавцеві. Л. не поцікавився ні ім'я продавця, ні наявністю у нього відповідних документів, які засвідчували б його право власності чи право продажу.

У цьому випадку Л. не знав, але міг знати, що купує річ не у власника, а тому є набувачем недобросовісним.

На підставі вищенаведеного можна дійти таких висновків: - незаконне заволодіння (володіння) чужою річчю не припиняє права власності іншої особи, а отже, не є підставою для виникнення права власності у правопорушника;

- той, хто не є власником речі, яка була предметом відчуження, не може передати іншому права, якого сам не має.