Фінансове право - Роль В.Ф. - 3.1. Фінансово-правові норми: їх зміст, особливості і види

3.1. Фінансово-правові норми: їх зміст, особливості і види.

3.2. Фінансово-правові відносини: поняття, особливості і види.

3.1. Фінансово-правові норми: їх зміст, особливості і види

Фінансово-правові норми - вихідні первісні елементи, з яких складається фінансове право як галузь права. їм характерні всі загальні риси правової норми, але при цьому вони мають й особливості, які характерні саме для даної галузі права. Фінансово-правові норми, подібно до інших правових норм, містять установлені державою та забезпечені її примусовою силою правила поведінки учасників суспільних відносин, виражені в їх правах та обов'язках.

Особливості фінансово-правових норм зумовлені специфікою предмета правового регулювання. Вони полягають у специфіці своєрідного виду суспільних відносин - фінансово-економічних, тобто наявність закріплених у фінансово-правових нормах правил поведінки учасників таких соціальних зв'язків визначено їх економічним змістом. Таким чином, можна констатувати, що фінансово-правові норми мають особливо важливе значення у житті суспільства, яке окреслене важливістю самих фінансів, як одного з основних інструментів проведення державою своєї економічної політики. Оскільки широке коло відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності при мобілізації, розподілі і використанні грошових фондів держави та органів місцевого самоврядування, регулюється фінансово-правовими нормами. Як і норми всіх інших галузей права, вони встановлюються державою в суворо визначеному порядку, в певній формі, вводяться в дію офіційно і припиняють діяти в точно визначений час. Норми (правила поведінки) всіх галузей права носять загальнообов'язковий характер.

Держава, будучи зацікавленою в точному і неухильному дотриманні юридичними і фізичними особами встановлених нею правил, забезпечує їх функціонування примусовою силою, тобто норми всіх галузей права є обов'язковими або, інакше, вони мають імперативний (наказовий) характер. Фінансово-правові норми регулюють тільки відносини у сфері фінансової діяльності і містять приписи й заборони, встановлені державою з приводу порядку збору, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. Вони, природно, носять імперативний характер, оскільки містять державні веління. Проте імператив у даному випадку має форму категоричного припису, що виключає зміни змісту норми з волевиявлення суб'єктів фінансових відносин.

Норма безпосередньо визначає поведінку юридичних і фізичних осіб за певних умов (наприклад, обов'язок підприємця сплачувати податок з прибутку за встановленою законом ставкою) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми властива всім видам фінансово-правових норм, які визначаються залежно від того, яку поведінку суб'єктів фінансових відносин вони регулюють, - активну або пасивну.

Наприклад, кожний в Україні знає, що згідно зі ст. 67 Конституції України він зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, установлених законодавством. Проте відповідно до діючих норм указів Президента України суб'єкти малого підприємництва - фізичні і юридичні особи - мають право самостійно вибрати спосіб оподаткування доходів єдиним податком шляхом придбання Свідоцтва про оплату єдиного податку. Але законодавство встановлює жорсткі рамки для одержання такого Свідоцтва підприємцем. Так, на його придбання має право тільки фізична особа, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з яким, включаючи членів його сім'ї, протягом року знаходиться не більше 10 осіб, а об'єм його виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн.

Це і є межа використовування повноваження, наданого фізичним особам-підприємцям Указом Президента України "Про внесення змін в Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва". Окрім вищезгаданих обмежень, особам-підприємцям заборонено одержувати Свідоцтво про сплату єдиного податку, якщо вони торгують лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, паливно-мастильними матеріалами. Поєднання імперативності і повноважень дає можливість державі ефективно управляти фінансами з урахуванням місцевих умов та бажань платників податків.

Категоричне вираження фінансово-правових норм стосується в основному відносин, що виникають при надходженні грошових коштів до бюджету, їх витрачанні.

При добровільному методі мобілізації грошових коштів імперативність дещо обмежена, але не виключається повністю. Держава та органи місцевого самоврядування в односторонньому порядку визначають умови позик, але придбання цінних паперів здійснюється за волевиявленням одержувачів.

Враховуючи викладене, під фінансово-правовою нормою слід розуміти встановлене компетентними державними органами правило поведінки сторін суспільних відносин, що виникають з приводу формулювання, розподілу та використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, яке виражене в категоричній формі та забезпечене примусовою силою держави.

Таким чином, сутністю фінансово-правових норм є діяльність держави і органів місцевого самоврядування щодо регулювання фінансових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав та обов'язків суб'єктів цих відносин.

Структура фінансово-правових норм, тобто внутрішня побудова та складові елементи, не відрізняється від структури й елементів норм інших галузей права, але в їх складових частинах відображаються особливості регульованих ними суспільних відносин.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, при наявності яких в учасників суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави можуть виникнути передбачені нормою юридичні права та обов'язки. Ці умови завжди виражені конкретно. Часто гіпотеза фінансово-правової норми має складну форму та містить декілька чітко сформульованих умов, за якими вимагається або надається право зробити певні дії в галузі фінансової діяльності держави. Наприклад, обов'язок підприємства сплатити в Державний бюджет податок на додану вартість реалізується з умовою, що воно віднесено згідно п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції від 03.04.97 р. до переліку осіб - платників податків - і здійснює операції, які є об'єктом оподаткування даним видом обов'язкових платежів.

Диспозиція вказує на наявність самого правила поведінки, тобто передбачає здійснення певних дій, пов'язаних з формуванням, розподілом або використанням коштів централізованих або децентралізованих фондів, визначає склад прав та обов'язків учасників фінансових відносин. Для фінансово-правової норми характерна чітка визначеність як диспозиції, так і гіпотези. Диспозиція вимагає певної поведінки від учасників фінансових відносин й не допускає відхилення від цих вимог. Наприклад, при наявності обставин, передбачених гіпотезою, як зазначено вище, особа-платник однозначно зобов'язана здійснити сплату податку на додану вартість у суворій відповідності з вимогами закону.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки в міру невигідних для її порушника наслідків, які виявляються в застосуванні спеціальної фінансової дії (пеня, штраф, припинення фінансування або кредитування, закриття поточних рахунків та ін.).

Таким чином, основними заходами, що забезпечують належне виконання обов'язків, які покладені на учасників фінансових відносин, є фінансові санкції, характерні ознаки яких наступні:

- безпосередній зв'язок з фінансово-правовою відповідальністю;

- небажаний і негативний для правопорушника характер наслідків за порушення фінансово-правової норми;

- взаємозв'язок фінансово-правової відповідальності з нормою фінансового права;

- державно-примусовий характер застосування фінансово-правових санкцій за невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на суб'єктів фінансових правовідносин.

Міра фінансово-правової відповідальності у більшості випадків носить майновий характер. Невиконання приписів держави, що містяться в диспозиціях фінансово-правових норм, завжди завдає матеріального (грошового) збитку державі в цілому або окремому органу місцевого самоврядування. А оскільки кошти, що використовуються органами державної влади для безперебійного функціонування, завжди обмежені, держава для захисту публічних фінансових інтересів передбачає покарання тих юридичних або фізичних осіб, які порушують приписи держави і цим завдають йому шкоди. Так, за невиконання податкових обов'язків платниками або невиконання банками (або іншими фінансово-кредитними установами) розпоряджень (доручень) про перелік до відповідних бюджетів сум податків і інших платежів або незарахування грошових коштів на поточні рахунки в банках у встановлені законами терміни винні сплачують пеню і штрафи. Причому фінансово-правовий штраф передбачається завжди у фіксованому розмірі адекватно рівню відповідальності суб'єктів фінансових правовідносин.

Правопорядок у сфері фінансів підтримується державою за допомогою "погрози" (вказівки), що міститься в санкції, покарання за завданий збиток, шляхом примусового виконання правового обов'язку, що покладається диспозицією фінансово-правової норми, тому вони можуть носити каральний і відновлювальний характер, як і норми інших галузей публічного права. Проте в інших галузях публічного права державний орган, караючи за порушення припису, що міститься в диспозиції норми, може вибирати міру відповідальності. За порушення припису фінансово-правової норми міра відповідальності завжди визначена законодавцем точно.

Санкції фінансово-правових норм реалізуються через фінансово-правову відповідальність. Держава, встановлюючи санкцію фінансовоправової норми, не має на увазі конкретного правопорушника-громадянина, що не сплатив податки, це загрожує певними негативними наслідками, які наступлять для будь-якого суб'єкта фінансових правовідносин, якщо він порушить диспозицію норми. Фінансово-правова відповідальність застосовується до конкретного суб'єкта уповноваженими на це органами. Санкція фінансово-правової норми перетворюється на відповідальність при її реалізації в рамках нових уже фінансових правоохоронних правовідносин, які обов'язково виникнуть у зв'язку зі скоєним правопорушенням.

Законодавець, враховуючи особливу значущість фінансів для життєдіяльності держави, характер і ступінь суспільної небезпеки протиправного діяння, встановлює для охорони фінансово-правових відносин не тільки фінансову, але й адміністративну, кримінальну, цивільно-правову і дисциплінарну відповідальність, яка передбачається відповідним законодавством (Кодексом про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодексом та ін.).

Як правило, в одному нормативно-правовому акті міститься багато правових норм і не кожна містить всі основні елементи норми. Проте жоден випадок порушення у сфері фінансів не проходить безкарно. Міра відповідальності за фінансове правопорушення завжди визначена законодавцем.

За своїм змістом фінансово-правові норми розподіляються на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні фінансово-правові норми закріпляють види та обсяг коштів, які повинні надійти в централізовані і децентралізовані фонди з різних джерел (від юридичних і фізичних осіб), а також об'єм витрат, які будуть здійснені за рахунок цих фондів, джерела формування грошових ресурсів. Тобто вони визначають матеріальний зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми встановлюють порядок діяльності в галузі формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Тобто визначають процедуру діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування щодо мобілізації коштів до централізованих і децентралізованих фондів та порядок реалізації обов'язків стосовно внесення коштів і витрачання їх іншою стороною фінансових правовідносин - юридичними та фізичними особами.

На відміну від інших галузей права фінансове право концентрує в єдину сукупність матеріальні та процесуальні норми. Винятковим є лише бюджетне право, у якому матеріальні норми складають інститут бюджетного устрою, процесуальні - бюджетного процесу.

Залежно від способу впливу на учасників фінансових відносин, які визначають характер їх юридичних прав і обов'язків, фінансово-правові норми розподіляються на три види: зобов'язуючі, забороняючі та уповноважуючі.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми вимагають від суб'єктів фінансових відносин здійснити певні дії, визначаються їх обов'язки у сфері цих відносин. Наприклад, статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного громадянина сплачувати податки і збори у порядку й розмірах, установлених законом.

Забороняючі фінансово-правові норми складають заборону на здійснення певних дій у галузі фінансів, установлюють обов'язок учасників фінансових відносин утриматися від них. Так, згідно зі ст. 7 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" забороняється здійснення розрахунків у валюті України в рамках торгового обігу між резидентами і нерезидентами без індивідуальної ліцензії НБУ.

Уповноважуючі фінансово-правові норми закріплюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних дій у передбачених рамках. Вони надають можливість застосування самостійних рішень у галузі фінансів, але в чітко визначених межах. Наприклад, відповідно до ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування" місцеві податки та збори, механізм стягнення, порядок сплати встановлюються місцевими радами згідно з переліком та в межах розмірів ставок, визначених законами України.

Особливим видом фінансово-правових норм є норми техніко-юридичні, якими регулюється облік надходжень та витрат коштів відповідних фондів, порядок оформлення документів за грошовими операціями. Але при цьому потрібно визнати, що існують певні підстави розглядати такі норми як різновиди процесуальних фінансово-правових норм.