Цивільне право - Майданик P.A. - 3. Поняття і система вітчизняного приватного права

Сучасний стан вітчизняного приватного права обумовлений формуванням демократичного, соціально орієнтованого суспільства ринкової економіки, що визначає основні напрями розвитку приватного права в умовах проведеної в Україні на початку XXI ст. (2001-2003 рр.) кодифікації цивільного, господарського, земельного законодавства.

Додаткова актуальність встановлення концептуальних положень вітчизняного приватного права обумовлена, зокрема, наявністю системних суперечностей між кодифікованими актами в сфері приватного права (в першу чергу, між Цивільним і Господарським кодексами), нечіткістю співвідношення загальноцивільних відносин з іншими приватно-правовими відносинами (сімейними, трудовими, у сфері користування надрами), що вимагає формулювання науково обгрунтованих підходів, які відповідатимуть основним соціальним цінностям демократичного суспільства і сприятимуть його усталеному розвитку.

Сучасна система приватного права складається з певної сукупності узгоджених між собою приватно-правових за своїм характером правових утворень (які в доктрині зазвичай називають галузями права).

Виявлення переліку сфер (галузей) приватного права вимагає поділу цих утворень на галузі публічного і приватного права, з дотриманням правових традицій, притаманних європейському континентальному праву.

У країнах континентальної Європи до публічного права традиційно відносить такі правові утворення, як конституційне, адміністративне, кримінальне право.

Приватне право розглядається як система джерел права, що регулюють відносини між їх учасниками як приватними особами.

У вітчизняній юридичній науці приватне право визначається як сукупність правил і норм, що стосуються визначення статусу і захисту інтересів окремих осіб, які не є фігурантами держави, не перебувають у відносинах влади і підпорядкованості один одному, рівноправно і вільно встановлюють собі права та обов'язки у відносинах, що виникають за їхньою ініціативою (Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова).

При цьому слушно звертається увага на те, що правовий режим сфери приватного права являє собою цілісну систему регулятивного впливу, яка створює загальнодозвільний тип регулювання майнових та особистих не майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, забезпечує можливість самовизначення і власних активних дій, спрямованих на виникнення та здійснення суб'єктивних прав і обов'язків у межах, встановлених договором чи законом, з метою досягнення певних приватних цілей та інтересів (Н.С. Кузнецова).

З позиції галузевого поділу, галузями приватного права зазвичай визнаються цивільне, трудове, сімейне, господарське право, інші галузеві утворення в частині регулювання їх нормами відносин між юридично рівними, приватними особами.

Основу приватного права становить цивільне право як найцінніший елемент всієї системи приватно-правових утворень, що найбільш повно і послідовно втілює в собі риси приватного права30.

Водночас керівна роль цивільного права не подавляє, не нівелює особливостей і відмінностей окремих приватно-правових відносин, чим пояснюється диференціація та формування певних підсистем приватного права.

Зокрема, в окремих країнах господарська діяльність, яка здійснюється як промисел з метою отримання прибутку, регулюється нормами так званого торгового права. До приватного права традиційно відносять норми, які регулюють сімейні відносини і вже в XX ст. виділилися в самостійні галузі права - трудове і деякі інші (земельне, екологічне тощо).

Відповідно, систему приватного права України становлять такі її галузеві утворення як цивільне і сімейне право, а також трудове, господарське, земельне, інші галузі права (зокрема, природоресурсне право) в частині, що регулюють горизонтальні відносини, тобто відносини, засновані на юридичній рівності їх учасників. Особливе місце в системі приватного права посідає міжнародне приватне право, специфіка якого зумовлена наявністю іноземного елемента і пов'язаним з цим ефектом наднаціонального характеру цих відносин, що ускладнює можливість її повного включення до будь-якої національної правової системи.