Цивільне право - Майданик P.A. - 4. Концепція цивільного права як галузі вітчизняного приватного права

Системоформувальною складовою приватного права і самостійною галуззю вітчизняного права є цивільне право. Цивільне право є однією з головних і надійних підстав формування громадянського суспільства, ринкової економіки і демократичної правової держави.

Як зазначає один з найбільш відомих філософів сучасності Карл Поппер, незважаючи на наявність безлічі недоліків, людство ще не знайшло кращого устрою, ніж громадянське суспільство і капіталізм.

Формування феномену громадянського суспільства, яке за останні два століття досягло небаченого за всю історію людства прогресу, значною мірою зумовлено наявністю приватного (цивільного) права як одного з гарантів усталеного розвитку вітчизняного суспільства.

Сфера дії цивільного права поширюється як на загальноцивільні відносини, визначені ст. 1 ЦК України, так і на пов'язані з приватно-правовими відносини використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, а також для врегулювання трудових і сімейних відносин.

Вітчизняна цивілістика розглядає цивільне право галуззю приватного права, що регулює майнові та особисті немайнові відносини на основі юридичної рівності їх учасників, покликаних виражати приватні відносини окремих осіб в суспільстві.

Цей підхід знайшов відображення в нормативному закріпленні поняття цивільних відносин. Згідно із ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У цьому зв'язку характерним є те, що до предмета регулювання норм позитивного цивільного права, окрім традиційно "цивільних" для вітчизняної правової системи відносин власності, деліктних, спадкових і договірних, доктрина і судова практика включає також відносини корпоративні, сімейні, земельні й підприємницькі32 між юридично рівними учасниками.

Концепція приватного права в Україні знайшла нормативне закріплення у змісті норм ЦК України, покликаного забезпечити нормальне функціонування і розвиток саме громадянського суспільства, тобто самостійної, незалежної від держави системи відносин між юридично вільними і рівноправними партнерами в усіх сферах життя людини, включаючи, безумовно, і підприємництво. Самостійність, незалежність, ініціативність приватного життя можна забезпечити лише за умови визнання природного, об'єктивного, наднормативного характеру цивільних прав як прав, які постають із самого життя. Такі майнові та немайнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, і становлять предмет цивільно-правового регулювання та основу громадянського суспільства.

Концепція ЦК України передбачає регулювання цивільно-правових відносин на засадах, здатних забезпечити належне функціонування цивілізованого ринку. Йдеться передусім про неприпустимість втручання у сферу особистого життя фізичної особи, недоторканності власності, свободу договору, справедливість, добросовісність та розумність, необхідність безперешкодного здійснення майнових і особистих прав та їх судового захисту. Саме ці принципи покладено в основу ЦК України, вони відображають і забезпечують приватноправовий характер цивільних правовідносин. З огляду на це ЦК України можна також назвати кодексом громадянського суспільства, або кодексом приватного життя.

Наведеним актом підтверджується природний об'єктивний поділ права на публічне і приватне. Цей поділ відбиває і підтверджує той факт, що громадянське суспільство не зливається з державою в єдине ціле. Діалектика відносин громадянського суспільства і держави позначається й на діалектиці відносин приватного і публічного права, що зумовило відсутність потреби давати широку регламентацію публічно-правових відносин.

Поділ права на публічне і приватне випливає із самої природи цивілізованого суспільства, оскільки за демократичного режиму громадянське суспільство і держава не зливаються в одне неподільне ціле, як за тоталітаризму.

Публічне право регулює відносини, пов'язані з функціонуванням держави, її органів, забезпеченням у суспільстві загального порядку. В цьому розумінні його можна характеризувати як систему юридичної централізації. Публічне право перейняте духом субординації; тут діє принцип влади, підкорення і підпорядкування.

В свою чергу, приватне право регулює відносини між людьми як членами громадянського суспільства, а отже, для цієї галузі характерна юридична децентралізація. Визначальними тут є приватна ініціатива, приватне самовизначення, правовий інститут приватної власності (який, до речі, являє собою єдиний демократичний інститут, без якого неможливе існування громадянського суспільства як самостійної, відмінної від держави, величини). Тому тут діють принципи свободи особистості, недоторканності власності, свободи договорів та підприємництва, ігнорувати які держава не може.

Цивільне право становить основу приватного права, є провідною (базовою) галуззю в сфері приватноправового регулювання, що зумовлює можливість застосування загальних норм і принципів цивільного права, а також його окремих інститутів у певних випадках не лише у сфері цивільно-правового регулювання, але й у сфері інших галузей приватного права.

ЦК України допускає застосування цивільного законодавства до сімейних, трудових відносин і відносин з використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, які мають майновий характер і побудовані на засадах рівності у випадках, коли ці відносини не регулюються відповідно сімейним, трудовим законодавством і законодавством про використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища.

Частина наведених відносин охоплена ЦК України, який, зокрема, називає серед об'єктів цивільних прав земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені водні об'єкти і все, що тісно пов'язано із землею.

В цьому відношенні схожі з українським цивільним законодавством підходи закріплені в законодавстві багатьох держав - колишніх республік Радянського Союзу, зокрема в ЦК Білорусі, Казахстану, Росії, згідно з якими "право власності на земельну ділянку поширюється на наявні в межах цієї ділянки... замкнуті водоймища, ліс і насадження, які знаходяться на ній" (ст. 261 ЦК РФ).

Такий підхід дає підстави віднести побудовані на засадах рівності земельні та інші так звані "природоресурсні відносини" до предмета цивільного права.

ЦК України містить також норми, присвячені опіці і піклуванню та власності подружжя. Проте цивільне законодавство може застосовуватися до сімейних і трудових відносин лише в двох випадках: або відповідні норми включені до ЦК України (маються на увазі, зокрема, норми, що регулюють спільну власність подружжя), або в Кодексі чи іншому джерелі сімейного або трудового права існує пряме відсилання до цивільно-правових норм.

Водночас слід зазначити, що об'єктивний поділ права на приватне та публічне не означає, що ці галузі права відірвані, відгороджені "китайським муром" одна від одної. Самостійні за своєю природою та призначенням, вони, проте, разом утворюють єдину систему держави. Тому цілком припустимим є те, що, скажімо, регулювання низки відносин цивільного права як приватного може бути підпорядковане нормам публічного права (наприклад, державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, реєстрація правочинів щодо нерухомого майна, антимонопольно законодавство тощо).

Традиційно не охоплюються предметом цивільного права України відносини між юридично нерівними учасниками. У зв'язку з цим до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, зокрема до податкових й інших фінансових та адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не передбачено законодавством.

В цьому контексті заслуговує на увагу тенденція до розширення предмета цивільного права, що не обмежується лише поширенням його сфери на всі майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними учасниками, та, врешті, призведе до ототожнення таких понять, як "приватні права" та "цивільні права".

В сучасних умовах формується тенденція до розуміння поняття "цивільне право" навіть ширше, аніж поняття "приватне право", за рахунок поширення сфери дії цивільного права на окремі публічно-приватні права людини, безпосередньо пов'язані з правами цивільного характеру.

У вітчизняній правозастосовній практиці ця обставина знаходить своє вираження у фактичному поширенні цивільно-правових конструкцій на публічні права, судовий захист яких впливає на права та обов'язки приватного характеру (зокрема, йдеться про податкову заставу, фінансовий кредит, адміністративні послуги тощо).

Як уже зазначалося, розширеного тлумачення поняття цивільного права дотримується Європейський суд з прав людини, який протягом останніх тридцяти років (із 70-х років минулого століття) поширює поняття цивільні права на окремі приватно-публічні права людини, захист яких впливає на майнові права цивільного характеру. Зазначений суд істотно розширив сферу застосування поняття "цивільне право", включивши до предмета останнього ще й деякі приватно-публічні відносини з пенсійного забезпечення і соціальних допомог.

Це відповідає розширеному тлумаченню поняття майна, яке використовується у ст. 1 Додаткового протоколу (Протоколу № 1) до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, Європейським судом з прав людини33. Зазначеним судом допускається дещо більш широке тлумачення поняття майна, ніж це прийнято в законодавстві та судовій практиці України. В рішеннях Європейського суду визнавалось, що відповідно до положень про захист прав на майно захищаються права не тільки на речі, а й на акції, на отримання орендної плати, на отримання прибутку тощо.

Відтак на сьогоднішньому етапі у практиці зазначеного суду поняття "цивільні права" тлумачиться дещо ширше, аніж поняття "приватні права".

Зазначене дає підстави розглядати цивільне право визначальною складовою, ядром приватного права. При цьому в сучасній вітчизняній доктрині цивільного права все більшого поширення набуває розуміння цивільного права в широкому значенні, що грунтується на ідеї ототожнення понять "цивільне право" та "приватне право".

Відсутність єдиного доктринального підходу з цього питання зумовлює необхідність більш детального аналізу питань щодо місця цивільного права в системі приватного права.

У вузькому розумінні цивільне право становить ядро приватного права. Рівною мірою обов'язкове для всіх юридично рівних учасників приватних відносин (осіб і публічно-правових утворень), воно є загальним приватним правом, положення якого зазвичай субсидіарно застосовуються до інших (спеціальних) галузей приватного права.

Поряд із загальним приватним правом, виділяються так звані спеціальні галузі, які особливим чином регулюють відносини з окремих видів діяльності або діють щодо конкретних груп осіб та/або відносин.

До них відноситься, наприклад, сімейне право, яке об'єднує норми Сімейного кодексу України, інших актів законодавства, що регулюють сімейні відносини.

До приватного права належать також трудове право як особливе право найманих працівників, господарське право, яке об'єднує норми Господарського кодексу України, Закону про недобросовісну конкуренцію тощо, інші комплексні галузеві утворення в частині регулювання ними приватних відносин - житлове, земельне, природо-ресурсне право.

Дія норм ЦК України і доповнюючих його законів (в сфері договірного і недоговірного зобов'язального права, речового права, сімейного права, спадкового права) поширюється на всі приватно-правові відносини, однак лише тією мірою, в якій зазначені норми, які виступають загальними положеннями, не витісняються спеціальними приписами приватного права згідно з правилами колізії законів (вимоги спеціалізації, альтернативності, субсидіарності).

Цивільне право регулює на єдиних приватно-правових принципах всю сукупність правовідносин між юридично рівними учасниками, у тому числі й приватно-правові відносини у сфері господарювання, використання природних ресурсів та охорони довкілля, трудові та сімейні відносини.

Тому поряд з визнанням цивільного права загальним приватним правом, цивільне право слід розглядати тотожним приватному праву.

У цьому контексті поняття "цивільне право" та "приватне право" слід вживати як однакові за змістом. Не випадково дореволюційні і сучасні юристи (И.О. Покровський, A.C. Довгерт, М.М. Сібільов та інші) вважають ці терміни тотожними.

Зокрема, з цією позицією солідарний М.М. Сібільов, який стверджує, що "приватне право як супергалузь охоплює лише одну галузь права - цивільне право і є повністю тотожним йому"34.

Водночас не можна погодитися з позицією тих вчених, які в цивільному праві вбачають лише одну із галузей приватного права поряд з іншими його галузями: спадковим, земельним, сімейним тощо (Т. В. Кашаніна).

Цивільне право і приватне право мають однакові предмет і методи правового регулювання. Будь-які складові приватного права (сімейне, земельне, підприємницьке тощо) охоплюються цивільним правом, оскільки мають своїм предметом відносини між юридично рівними учасниками, які регулюються на засадах диспозитивності.