Важливе значення для відмежування цих приватно-правових галузей мають положення доктрини про систему трудо-правових відносин, яка виділяє два види предмета трудового права: 1) трудові правовідносини як основну складову предмета цієї галузі права (тобто трудові відносини найманих працівників); 2) інші правовідносини, нерозривно пов'язані з трудовими. Наука трудового права виділяє три групи таких відносин: передуючі, супутні і ті, які випливають з трудових.
Концептуальні засади положення про подвійну (дуалістичну) систему предмета трудового права становить ідея несамостійності всіх інших правовідносин, пов'язаних з трудовими відносинами. Вважається, що поза зв'язком з трудовими відносинами такі інші правовідносини мають несамостійний, похідний характер та існують вони постільки, оскільки трудові правовідносини наявні в даний час або існуватимуть у майбутньому, або були в минулому.
Зокрема, згідно з доктриною трудового права, попередні правовідносини виникають і розвиваються до трудових і припиняються зазвичай у зв'язку з появою останніх. До них належать, наприклад, правовідносини з працевлаштування, професійної підготовки кадрів (учнівство). Супутні правовідносини виникають і розвиваються паралельно з трудовими для нормального існування останніх. Супутніми вважаються правовідносини з нагляду за охороною праці і дотримання трудового законодавства, організаційно-управлінські, з розгляду трудових спорів (за винятком спорів із звільненими працівниками). Наука трудового права визначає правовідносини, які випливають з трудових, що виникають у зв'язку з припиненням трудових і мають метою або матеріальне забезпечення звільненого працівника, або його відновлення на роботі (наприклад, правовідносини з розгляду трудових спорів зі звільненими працівниками).
Проведений порівняльний аналіз методології цивільно - і трудо-правових відносин, цивільного і трудового права дає підстави визначити їх співвідношення і місце в системі вітчизняного права.
Трудові і цивільні відносини слід розглядати такими, що за наявних відмінностей об'єднані спільними принципами приватно-правового регулювання.
В міру переходу до ринкової економіки збільшується вплив товарно-грошових відносин на здійснення працівником трудової функції шляхом поширення на ці відносини договірної конструкції "надання послуг особистого найму", спостерігається поступове зникнення межі між цивільним і трудовим правом, збільшується число цивільно-правових елементів, які використовуються при регулюванні трудових відносин, як свідчення тенденції до повернення трудових відносин в їх історично первозданну сферу цивільного права, зокрема, шляхом розширення субсидіарності цивільно-правових норм до трудо-правових відносин, застосування інших способів їх цивільно-правового регулювання.
Трудове право, яке слід розглядати як сукупність двох підгалузей - публічного і приватного трудового права, за своєю юридичною сутністю не є істинною (первинною) галуззю права, оскільки виконує функції комплексного (вторинного) галузевого утворення, на яке поширюються положення доктрини і закону про галузі права у зв'язку з прямою вказівкою закону.
Публічне трудове право має своїм предметом відносини, пов'язані із застосуванням законів, що стосуються умов охорони праці, організації нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю тощо.
Приватне трудове право регулює відносини, пов'язані з господарською владою роботодавця, нормативними угодами і трудовим договором. Методологічну основу приватного трудового права становлять цивільно-правові за сутністю договірні і недоговірні конструкції (трудові договори, локальні нормативні акти, майнова відповідальність тощо).
Трудовий договір за своєю правовою природою доцільно розглядати як договір надання послуг особистого найму, за яким послугодавець (працівник) надає послуги особистого найму за замовленням послугоотримувача (роботодавця).
З урахуванням визнання трудового договору різновидом договору послуг на трудовий договір доцільно поширювати положення ЦК про правочини і договір про надання послуг.
Відносини, які включають майновий компонент, кваліфікуються як трудові, якщо вони містять ознаки, зазначені в ст. 21 "Трудовий договір" КЗпП (зокрема, передбачене трудовим договором виконання роботи як трудової функції і підлягання правилам внутрішнього трудового розпорядку). За відсутності таких ознак відносини повинні кваліфікуватися як цивільно-правові, що регулюються цивільним законодавством. Тому при кваліфікації відносин слід виходити із презумпції їх цивільно-правового характеру. Суб'єкт, який доводить їх трудо-правовий характер, несе тягар доказування.
На цивільно-правові відносини, нерозривно пов'язані з трудовими і неврегульовані актами законодавства про працю, доцільно поширювати положення ЦК України, якщо це не суперечить сутності таких непоіменованих законодавством про працю правовідносин.
Якщо інше не передбачено кодифікованим законодавчим актом, на приватно-правові відносини юридично рівних учасників, обтяжені (ускладнені) публічно-правовими елементами (адміністративно-дисциплінарними тощо), доцільно поширювати положення ЦК України і спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють відповідні публічно-правові елементи таких приватних за своєю сутністю "змішаних" відносин.
5. Цивільні і публічні правовідносини
6. Цивільне та адміністративне право
Глава 7. Система і систематизація цивільного права
1. Система цивільного права
Поняття та значення системи цивільного права
Загальна частина цивільного права
Особлива частина і підгалузі цивільного права
Інститути та інші структурні підрозділи цивільного права
Систематизація цивільного права