Цивільне право - Майданик P.A. - 6. Цивільне та адміністративне право

Відмежування цивільного та адміністративного права проводиться шляхом виявлення співвідношення відносин юридичної рівності і відносин влади та підпорядкування, а також майново-вартісних та організаційних відносин.

На відміну від відносин юридичної рівності учасників цивільних відносин, які беруть участь в них за власною волею і здійснюють приватні права за власним розсудом, адміністративні правовідносини виникають між державою і громадянами у сфері державного (публічного) управління при здійсненні суб'єктом владних повноважень публічної компетенції державного органу з метою реалізації його публічного інтересу. У зв'язку з цим між громадянами і державою складаються відносини влади-підпорядкування.

Організаційні відносини обов'язково складаються в будь-якій сфері діяльності людини, які нерідко тісно пов'язані з майново-вартісними відносинами. Так, з майново-вартісними відносинами пов'язані організаційні відносини між будівельною компанією та органом державного управління з приводу отримання ліцензії. Однак природа таких організаційних відносин визначається владними повноваженнями органу державного управління, який дає зобов'язуючі приписи для будівельної компанії.

Тому вважається, що публічні організаційні відносини, які складаються в різних сферах діяльності людини, як би тісно вони не були пов'язані з майново-вартісними відносинами, регулюються нормами адміністративного права, в якому застосовується метод влади - підпорядкування (підкорення).

Так, нормами адміністративного права регулюються відносини між відповідними органами, уповноваженими управляти державною власністю, державними підприємствами та установами, за якими це майно закріплено.

В цьому зв'язку все більшої актуальності в українській цивілістиці набувають питання щодо розуміння організаційних правовідносин як предмета цивільного права.

У вітчизняній доктрині права до визначальних ознак цивільних організаційних відносин належать такі: 1) організаційні відносини складаються з дій організаційних, направлених на упорядкування організованих відносин; 2) об'єктом цих відносин є упорядкованість дій учасників організованого відношення, які інколи називають "юридичною процедурою".

Специфіка організаційних відносин зумовлена особливістю їх мети, яка полягає в спеціальній спрямованості на процес упорядкування таких відносин. Так, при створенні юридичної особи об'єктом є упорядкованість функціонування створюваного суб'єкта права. Прикладами таких відносин також можуть бути відносини між транспортними організаціями і клієнтурою, відносини з приводу обрання керівного органу юридичної особи, з видачі та відкликання довіреності.

В контексті розмежування цивільних та адміністративних правовідносин актуальним є питання щодо природи відносин з приводу надсилання видавцями передбаченим законодавством установам і організаціям обов'язкових примірників видань (ст. 24 Закону "Про видавничу справу").

З цього приводу заслуговує обгрунтована в літературі теза про доцільність визнання публічно-правового характеру зазначених відносин. При цьому зазначається, що установи і організації, які мають право на одержання обов'язкових примірників, не можуть безпосередньо звертатися до видавців з позовами про передання примірників відповідних видань. На думку прихильників такої позиції, зазначене право не є цивільним і не може захищатись в порядку, що встановлений для захисту цивільного права. Таке право може бути реалізоване тільки шляхом звернення до відповідних органів виконавчої влади, що контролюють видавничу діяльність.

З огляду на критерії кваліфікації цивільних правовідносин та їх відмежування від публічних відносин з таким підходом важко погодитись.

Виникнення зазначеного зобов'язання видавця через пряму вказівку закону не свідчить про адміністративно-правовий характер цих відносин і не заперечує їх як різновиду цивільних відносин.

За своєю правовою природою відносини з обов'язкового надсилання примірників видань є цивільно-правовими відносинами, що виникають (через пряму вказівку) на підставі двох послідовних односторонніх правових актів - передачі примірників видавцем та їх прийняття набувачем (бібліотекою тощо) і передбачають безоплатне відчуження видавцем власного товару (примірників видання) у власність іншої приватної особи (бібліотеки тощо).

Не можна виключити можливості виникнення зазначеного зобов'язання на підставі договору про надсилання примірників видань, укладеного між видавцем та відповідним отримувачем зазначених примірників.

Отже, в цьому випадку йдеться про передбачене законом недоговірне або договірне зобов'язання видавця перед установою, організацією (бібліотекою тощо) безоплатно передати визначену кількість примірників видання.

Тому доцільно виходити з того, що установи та організації, які мають право на одержання обов'язкових примірників, можуть безпосередньо звертатися до видавців з позовами про передання примірників відповідних видань. Реалізація такого права шляхом звернення до відповідних органів виконавчої влади, що контролюють видавничу діяльність, є малоефективним і не відображає дійсної (цивільно-правової) природи цих відносин.