Цивільне право - Майданик P.A. - Поняття та значення системи цивільного права

1. Система цивільного права

Поняття та значення системи цивільного права

Система цивільного права - це структура галузі як невід'ємний атрибут усіх реально існуючих соціальних систем. Цивільно-правова структура є будовою та внутрішньою формою організації системи цивільного права як єдність взаємозв'язків між її елементами.

Елементами цивільно-правової структури виступають юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, які регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу

Отже, система цивільного права являє собою структуру, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені в певній послідовності

Структура системи цивільного права (як і будь-якої конкретної галузі права) визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються цією галуззю права. Тому система є об'єктивною закономірністю права. При цьому загальні ознаки різноманітних відносин, які входять до предмета цивільного права, зумовлюють єдність їх правового регулювання, а специфічні ознаки конкретних видів цих відносин - диференціацію їх правового регулювання.

Система сучасного цивільного права має наметі пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики, поліпшує вияснення відповідності знов прийнятих цивільно-правових норм з нормами права, які були раніше прийняті або існували в певний період в іншій редакції чи були скасовані.

Загальна частина цивільного права

Систему цивільного права традиційно поділяють на загальну та особливу частини. Відповідно, цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні та спеціальні або особливі.

У зв'язку з цим загальні норми становлять загальну частину сучасного цивільного права. Такі норми називаються загальними, оскільки стосуються всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Наприклад, при розгляді значної кількості спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними тощо. В усіх цих випадках, незалежно від того, йдеться про договір майнового найму чи договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності. Тому норми щодо суб'єктів цивільного права (фізичних та юридичних осіб тощо) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.

Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єкти, об'єкти цивільного права, правочини, представництво та позовну давність.

Значення загальної частини в цивільному праві важко переоцінити. Вона відображає однорідність предмета галузевих норм, слугує об'єднальною засадою для всіх галузевих норм, виражає спільність їх юридичного змісту.

Загальна частина дає можливість усунути різнобій у правовому регулюванні схожих за своєю правовою природою суспільних відносин і забезпечує необхідну єдність цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають у різних сферах діяльності фізичних та юридичних осіб. Безумовні юридико-технічні переваги загальної частини цивільного права полягають у можливості значно скоротити обсяг цивільного законодавства через недопущення повторювання (дублювання) загальних норм (строки позовної давності, здійснення дієздатності тощо) в різних нормативних актах.

Особлива частина і підгалузі цивільного права

Особлива частина цивільного права регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається з підгалузей, які зумовлюють внутрішню структурну диференціацію цивільного права. Зазвичай виділяють такі шість підгалузей цивільного права: 1) речове право (право власності, речові права на чуже майно), 2) особисті немайнові права, 3) зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори та недоговірні зобов'язання), 4) виключні права або право інтелектуальної власності (авторське, патентне право, засоби індивідуалізації осіб, товарів і послуг, нетрадиційні виключні права), 5) спадкове право.

Кожна із наведених підгалузей цивільного права також має свій предмет і метод правового регулювання. Так, до предмету речового права як підгалузі права входять відносини, що опосередковують присвоєння матеріальних благ. Присвоєння таких об'єктів передбачає певну майнову самостійність і незалежність суб'єктів цих відносин. Тому при регулюванні цих відносин на основі юридичної рівності застосовується підгалузевий метод надання уповноваженій особі найбільш повної майново-розпорядчої самостійності та юридичної рівності сторін.

Предмет зобов'язального права становлять відносини економічного обороту, які опосередковують процес переходу матеріальних благ. Перехід матеріальних благ неможливий без вчинення відповідних активних дій направлених на їх перехід. У зв'язку з цим у зобов'язальному праві на основі юридичної рівності сторін застосовується підгалузевий метод надання уповноваженій сторони можливості вимагати вчинення на її користь певних активних дій.

Особисті немайнові блага, які становлять предмет підгалузі особистих немайнових прав, характеризуються тим, що вони виникають з приводу невідокремлюваних від особистості духовних благ. Нормальний розвиток цих відносин можливий лише за умови невтручання сторонніх осіб в особисту сферу діяльності фізичних та юридичних осіб. Тому належне правове регулювання особистих немайнових відносин потребує використання методу всебічної (загальної) заборони. Проте застосовується цей підгалузевий метод на основі загальногалузевого методу юридичної рівності сторін, що й відрізняє згаданий метод заборони від аналогічного методу, який використовується в кримінальному праві.

Особливу підгалузь українського цивільного права становить сукупність норм ЦК України разом з правилами, які містяться в спеціальних законах, присвячених охороні виключних прав на окремі результати інтелектуальної власності і прирівняні до них об'єкти.

Предмет права інтелектуальної власності як підгалузі цивільного права становлять відносини щодо створення і здійснення особистих немайнових і майнових прав на всі результати інтелектуальної власності і прирівняні до них об'єкти, які визнаються та охороняються законом.

З урахуванням спільності низки об'єктів інтелектуальної власності і сформованої в цій сфері системи джерел права зазначену підгалузь поділяють на чотири відносно самостійні інститути: 1) інститут авторського права і суміжних прав; 2) інститут патентного права; 3) інститут правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту продукції (робіт, послуг); 4) інститут нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності.

Відносини, які становлять предмет цієї підгалузі права, регулюються методом самостійного здійснення виключних прав у визначених законом межах, з урахуванням загально-цивільного методу юридичної рівності учасників відносин інтелектуальної власності.

Спадкове право має справу з відносинами, які опосередковують перехід майна від померлої особи до спадкоємців. У цій підгалузі права застосовується метод універсального правонаступництва на основі загальногалузевого методу юридичної рівності сторін.

Родова спільність відносин у межах підгалузі дає можливість виділити і загальні для конкретної підгалузі норми, що формують її загальну частину.

Нині така загальна частина законодавчо оформлена лише в зобов'язальному праві. Теоретичне обгрунтування і законодавче закріплення загальних частин (положень) інших підгалузей є однією із нагальних проблем науки цивільного права.

Інститути та інші структурні підрозділи цивільного права

Особливості окремих видів суспільних відносин, які входять до предмета будь-якої підгалузі цивільного права, у свою чергу, зумовлюють їх внутрішню структурну диференціацію та існування в межах конкретної підгалузі відповідних правових інститутів. Так, підгалузь зобов'язального права складається з двох інститутів: договірні та недоговірні зобов'язання. Кожний із наведених правових інститутів поділяється на субінститути. Наприклад, інститут договірних зобов'язань поділяється на такі субінститути: зобов'язання з реалізації майна, зобов'язання з надання майна в користування, зобов'язання з виконання робіт, зобов'язання з надання послуг, зобов'язання з розрахунків та кредитування, зобов'язання з перевезення, зобов'язання із страхування, зобов'язання із спільної діяльності, змішані зобов'язання. Субінститути, у свою чергу, поділяються на більш дрібні структурні підрозділи цивільного права тощо.

Систематизація цивільного права

Систему цивільного права слід відрізняти від систематики, або систематизації цивільно-правових норм.

Закони мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Такі класифікаційні критерії бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює діяльність юридичних осіб, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства.

Формами систематизації цивільного права є кодифікація та інкорпорація. Кодифікація є формою систематизації, за якої впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі правотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює певну галузь суспільних відносин.

До цивільних кодифікаційних актів належать ЦК України, КІМ України, Повітряний кодекс України, деякі інші законодавчі акти.

Інкорпорація являє собою форму систематизації, за якої впорядкування цивільного нормативно-правового матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.