Д актуальних проблем системи права може бути віднесено питання систематизації галузі законодавства.
У цьому контексті заслуговує на увагу обґрунтована в літературі ідея про те, що галузь законодавства може існувати лише в систематизованому вигляді і видання кодифікованого нормативного акта завершує процес її формування (Р.З. Лівшиць).
Однак з таким підходом важко погодитися. Дійсно, кодифікаційні нормативні акти істотно впливають на структуру законодавства. Вони завжди були центром, ядром, навколо якого групуються інші джерела права. Однак з цього взагалі не випливає, що внаслідок відсутності такого акта не існує тієї чи іншої галузі законодавства, оскільки саме відокремлена галузь законодавства зумовлює необхідність кодифікації нормативних актів, які її формують. Всі джерела права знаходяться між собою у внутрішньому взаємозв'язку, який забезпечується наявними в них нормативними утвореннями - нормами, інститутами і галузями права.
Цивільне право і законодавство у сфері охорони здоров'я
Необхідність у проведенні систематизації галузі законодавства виникає на певному етапі розвитку складного галузевого або комплексного правового інституту, що функціонує відповідно до певних напрямів правотворчої діяльності держави.
У зв'язку з реформуванням вітчизняної охорони здоров'я та медичної допомоги додаткової актуальності набуває дискусія про медичне право, галузеву належність відносин у сфері охорони здоров'я і форму систематизації відповідних правових норм.
З приводу правової природи відносин з надання медичної допомоги, медичних послуг у науковій літературі обґрунтовано чотири основні позиції.
Одна група вчених відносини з приводу надання медичної допомоги відносить до предмета цивільно-правового регулювання. Прихильники цього підходу обґрунтовують свою позицію тим, що основою надання медичної допомоги є договір, і цей договір за своєю природою є цивілістичним.
Другий підхід полягає в тому, що відносини щодо медичного обслуговування є адміністративно-правовими і мають охоплюватися галуззю адміністративного права.
Наступна позиція з'явилася у 70-80-х роках XX ст. і ґрунтувалася на тезі про визнання медичної допомоги одним із видів соціального забезпечення. Прихильники "медичного права" предметом цієї галузі визнавали комплекс суспільних відносин, які складаються з приводу лікування захворювань; суб'єктами цих відносин виступають державні медичні установи і громадяни.
Обґрунтовуються якісна своєрідність цих суспільних відносин і визнання сутності медичного права як соціального права, яке має елемент соціального надання і належить до сфери "медико-соціальної допомоги.
Деякі вчені вважають медичне право підгалуззю права соціального забезпечення, аргументуючи цей висновок тісним зв'язком охорони здоров'я з державою, а медичне обслуговування розглядають як форму державних соціальних гарантій, подібну до пенсійного забезпечення.
Нарешті, четверта позиція грунтується на визнанні права охорони здоров'я комплексною галуззю права (законодавства). Лікарським (медичним, охоронооздоровчим) правом або правом про охорону здоров'я визнається система нормативних актів (норм), що регулюють організаційні, майнові, особисті відносини, які виникають у зв'язку з проведенням санітарно-епідеміологічних заходів і наданням лікувально-профілактичної допомоги громадянам.
Останнім часом набуває поширення теза про комплексний характер медичного права як прикордонної комплексної галузі права, яка регулює суспільні відносини у сфері медичної діяльності, тобто охоронооздоровчі та інші тісно пов'язані з ним відносини. Проявом комплексної природи медичної діяльності визнається виділення складових такої діяльності у вигляді процесів медичної допомоги, системи медичного страхування, виробництва лікарських засобів і виробів медичного призначення, організації реабілітаційно-відновлювальних заходів і "багато чого іншого".
Методологічний недолік наведених варіантів розуміння медичного права як галузі права (комплексної чи самостійної) ґрунтується на змішуванні поняття галузі права і галузі законодавства. Формування сукупності нормативних актів щодо здійснення медичної діяльності властиве формуванню саме галузі законодавства. Як галузеве утворення медичне право не може розглядатися через відсутність однорідного предмета і методу правового регулювання оздоровчих відносин.
Слід розмежовувати приватні й публічні відносини при здійсненні медичної діяльності. Приватні медичні правовідносини існують в юридичній формі зобов'язання з надання медичних послуг, підставами для якого може виступати договір про надання медичних послуг, одностороння обіцянка або дії в інтересах третьої особи без доручення.
Усі відносини, які регулюються законодавством про надання медичної допомоги і відповідають вимогам ст. 1 ЦК (тобто побудовані на засадах рівності), слід відносити до цивільно-правових.
До всіх зобов'язань, які виникають з приводу надання медичних послуг, мають застосовуватися загальні норми цивільного права, якщо інше не міститься в присвячених таким договорам законодавчих актах (зокрема, в Основах законодавства про охорону здоров'я, Законі України "Про захист прав споживачів" тощо).
Цивільне право і державна реєстрація речових прав на нерухоме майно
Цивільне право і законодавство в сфері освіти
Цивільне право і нотаріат
Глава 8. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна
1. Поняття цивістики
2. Місце цивілістики в правознавстві
3. Предмет науки цивільного права
4. Завдання науки цивільного права
5. Методологія науки цивільного права