Цивільне право - Майданик P.A. - Історична школа права

Значні традиції в системі напрямів вітчизняної цивілістики має історична школа права. Ця школа пояснювала походження права не на основі римських джерел, а як втілення духу народу, його історії, розвитку. її прихильники вивчали історичні традиції, їх реалізацію, використання в сучасному їм житті. На противагу школі природного права, представники історичної школи права (Г. Гуго, Г. Пухта, К. Савіньї) висунули ідею про те, що право є результатом не вільної волі законодавця, а творенням Volksgeist ("народного духу)". На думку К. Савіньї, Volksgeist знаходить своє нормативне закріплення в різних формах позитивного права. Тобто для представників історичної школи права утвердження сутності права, зокрема ідеї верховенства права, пов'язувалось із втіленням в системі законодавства колективного розуміння права як такого народом.

На цій підставі утверджувалася думка, що право є глибоко національним явищем.

Історична школа права отримала своє визнання в першій половині XIX ст. завдяки хвилі суспільно-філософської реакції проти негативного ставлення до історичного минулого, що вирізняло школу природного права. Слабке місце концепції природного права полягало у визнанні всього сучасного і попереднього законодавства проявом людської нерозумності, егоїзму і свавілля. На противагу зазначеним ідеям теорії природного права, представники історичної школи права небезпідставно доводили, що позитивне право взагалі не є свавільним установленням людей, штучним витвором законодавця: позитивне право становить необхідний результат поступового закономірного процесу історичного розвитку; право кожного народу являє собою історично необхідне вираження його самосвідомості, народного духу на тому чи іншому ступені його розвитку.

З цієї точки зору К. Савіньї виступає проти будь-яких спроб вивести a priori із людського розуму такий кодекс права, який би був придатним для всіх часів і для всіх народів. За вченням історичної школи, не існує права вічного, універсального, право у всьому його складі є продукт історії. Іншими словами, представниками цього наукового напряму закладено надійну основу тому історичному розумінню права, яке значною мірою визнається і в наші дні.

Історична школа права запропонувала органічне пояснення процесу правоформування, розвитку права через внутрішню необхідність із "народного духу". Основним джерелом права визнавалось звичаєве право, яке виступало самостійним і єдино нормальним джерелом права. В основі праворозуміння історичної школи права покладено припущення про те, що звичаєве право складається з тих самих юридичних елементів, що й право, засноване на законі. Різниця полягає в тому, що закон виходить від державної влади, а звичаєве право має своє безпосереднє джерело в "душі народу" і не має потреби в санкції державної влади. "Воно містить в самому собі свою підставу і слугує первинною формою, з якої виливаються і розвиваються всі наступні форми права", - стверджував К.Ф. Савіньї104.

Історична школа права є істотним внеском у розвиток теоретико-правової думки щодо вивчення походження та сутності права, оскільки вона вловила роль і значення глибинного етнокультурного пласту виникнення права та особливості цього процесу в різних народів105.

Разом з тим вважається, що історична школа фактично запропонувала "спіритуалістичну" концепцію походження та сутності права, засновану на ідеалізації народної правотворчості, вирішальної ролі народних традицій і духовних засад106.

В будь-якому випадку історична школа права сприяла формуванню підходів щодо сутності права, зокрема й цивільного, які залишаються актуальними, хоч і недосконалими з огляду на сучасну правову дійсність - виключно історичне розуміння на право і негативне ставлення до права природного. Такий підхід сприяє концентрації наукової думки на вирішенні питань: чи існує природне право і чи немає іншого права, крім права позитивного; і якщо природне право існує, то які його вимоги, яке його відношення до еволюції права?

Отже, головна теза історичної школи права полягає в тому, що вона пояснює природу права присутністю в ньому "народного духу", (на відміну від психологічної школи, яка вбачає її в правосвідомості).

Актуальність досліджень щодо основних понять історичної школи тлумачення цивільного права зумовлена насамперед необхідністю історичного пізнання приватного права, оскільки саме в такий спосіб виникає можливість дослідити еволюцію тих чи інших цивілістичних конструкцій, зрозуміти їх сутність.

Натомість, проти виключності національної ідеї як методологічної основи історичної школи права виступили інші вчені (зокрема, Ганс), які обстоювали думку, що в історії права значно більшу роль відіграють загальні умови культурного розвитку і на певний момент цього розвитку кожен народ має однакові правові установи. Природно-правова доктрина ґрунтувалася на ідеї, згідно з якою для людства існують єдині і вічні засади права, що випливають із самої природи людини або розумного людського спілкування.

Обидві тенденції отримали своє вираження і в українській юридичній цивілістиці цього періоду, передусім при дослідженні цивільних правовідносин, немайнових прав, правочинів, зобов'язань тощо.

И.О. Покровський у своїй праці "Основные проблемы гражданского права" школу природного права вважав ідеалістичною. Стосовно ж історичної школи, то, на його думку, вона зайшла в глухий кут з ідеєю національного правового розвитку. Позитивізм також перестав задовольняти юриспруденцію. На думку вченого, новий час вимагає нових підходів орієнтаційного характеру у праві.

Представником історичної школи права був К.А. Мітюков, що зумовило його підходи в питаннях природи права власності як однієї з актуальних наукових проблем тогочасної цивілістики.

Історична школа права, вважав автор, переконала всіх, що ґрунтовно вивчити римське право, як і будь-яке позитивне право, можна лише шляхом історичного дослідження. У цьому зв'язку монографія "Курс римського права" охоплює всі періоди розвитку римського суспільства.

Представником суспільно-історичного підходу до римського права був В. І. Синайський, що передбачав поєднання історичного аналізу з догмою права. У зв'язку з цим вчений намагався розглядати римське право в його розвитку, з урахуванням історично мінливих соціальних факторів (зокрема, підвищеної ролі юристів-жерців і сакрального права, що зумовило виникнення та особливості багатьох інститутів римського права).