Цивільне право - Майданик P.A. - Джерела і структура індійського права

Поняття "індуське право" не збігається з поняттям "індійське право", оскільки перше є правом громад, об'єднаних індуїзмом, незалежно від їх територіального розташування, а останнє - це територіальне право, яке поширюється на всіх громадян Індії, незалежно від їх релігійної і общинної належності.

Індійське право є продуктом політичного компромісу між різними силами індійського суспільства, що фактично грунтується одночасно на традиційних цінностях, принципах і нормах індуського і запозиченого англійського звичаєвого права (common law).

Конституцією Індії 1950 р. скасовано всі правила, які регулювали притягнення до відповідальності за порушення положень, пов'язаних з кастовою системою, тобто була заборонена кастова дискримінація. Однак це не означає повного усунення кастових відмінностей на практиці. І сьогодні судові органи при вирішенні конкретних питань із застосуванням норм індуського права повинні визначити кастову належність осіб. В сільській місцевості і досі фактично діють заборони, визначені індуським правом з питань кастової належності, хоча теоретично ці заборони зняті в сучасній республіці. Нерівність, пов'язана з кастовою належністю, фактично тримає три чверті населення Індії. Разом з тим, в сучасній Індії спостерігаються тенденції, спрямовані на заміну традиційних концепцій права релігійного характеру сучасним світським правом.

Головними джерелами індійського права є закон і судовий прецедент. Обидва ці джерела повинні відповідати основним положенням Конституції. На основі судових прецедентів в Індії виникло так зване каузальне (судове) конституційне право, яке істотно доповнює і змінює зміст конституційних норм.

Конституція Індії зобов'язує всі вищі суди слідувати судовому прецеденту, виробленому Верховним Судом і високими судами штатів. Якщо високий суд штатів пов'язаний власними рішеннями, то Верховний Суд має право не керуватися ними. На відміну від англійського прецедентного права, в Індії судовий прецедент публікується із санкції держави.

Використання правового звичаю як джерела індійського права залежить від того, чи є відсильна норма на нього в письмовому праві. При цьому застосування звичаю санкціонує не лише законодавство в межах територіального права (тобто індійського права), але й кодекси, прийняті відповідно до індуського та ісламського права.

Значну роль відіграють конституційні звичаї, які юридично закріплюються в рішеннях Верховного Суду і містять тлумачення Конституції, а інколи інкорпоруються поправками до її тексту.

За своєю структурою індійське право має дуалістичний характер, який полягає в існуванні правових елементів, які належать до різних правових сімей (англо-американської та релігійної).

Основні галузі індійського права склалися в період британської колонізації, і, відповідно, на структуру і зміст цих галузей вплинуло англійське загальне права (common law).

Інша особливість структури індійського права полягає в тому, що в ній містяться норми, які представляють різні правові культури. У зв'язку з цим поряд з галузями територіального права структурними складовими індійського права є певні норми індуського та ісламського права, які діють щодо осіб, які сповідують, індуїзм та іслам.

В індійському праві відсутній послідовний поділ права на публічне та приватне, не визнається дуалізм приватного права.

Відносини, пов'язані з особистим статусом, переважно регулюються нормами індуського права, зокрема: з питань сімейного права: законність дітей, опікунство, усиновлення, шлюб, розірвання шлюбу, сімейна власність, спадкування за законом і за заповітом, спільна власність, окремі питання договірного права (договір позики і дарування).

Поряд з нормами мусульманського права, питання, пов'язані з особистим статусом мусульман, які проживають на території Індії, регулюються також загальнонаціональними законами, зокрема Законом про застосування мусульманського особистого права 1937 р. і Законом про розірвання мусульманського шлюбу 1939 р.

Поряд з індуським та ісламським правом в Індії діє так зване територіальне право, що являє собою сукупність правових норм, які не мають релігійної належності і застосовуються щодо всіх громадян, які проживають на території сучасної Індії.

В Конституції Індії декларується намір прийняття єдиного кодексу, який регулює цивільні відносини. Незважаючи на це, досі такий кодекс не прийнято, однак існують окремі закони, спрямовані на регулювання цивільних відносин.

Більшість законів, які регулюють цивільні та торгові відносини, були прийняті в період колоніальної залежності Індії. Як приклад таких законодавчих актів можна назвати Закон про договори 1872 р., Закон про докази 1972 р., Закон про продаж товарів 1930 р. Після проголошення незалежності були прийняті нові закони, які доповнюють і модернізують старе законодавство. Серед них слід виділити Закон про компанії 1956 р., Закон про договір про авторські права 1957 р., Закон про позовну давність 1963 р., Закон про патенти 1970 р. тощо.