Цивільне право - Майданик P.A. - Регулювання ісламським правом приватних відносин

Структура ісламського права характеризується своєрідністю співвідношення публічно-правових і приватно-правових галузей права. За цим критерієм умовно можна виділити два основних правових масиви (правових об'єднання): 1) "право особистого статусу"; 2) "право владних норм".

"Право особистого статусу" являє собою правовий масив сфері регулювання галузей, які, згідно зі західною традицією права, традиційно відносяться до сфери приватного права - це питання шлюбу, розлучення, матеріального забезпечення сім'ї, відносини між батьками і дітьми, заповіт, опіка і піклування, обмеження дієздатності тощо. Інші правовідносини, наприклад, інститути права власності, договору, вакса тощо, також входять до сфери приватного права, хоч і не включаються до даного правового масиву, однак мають безпосереднє відношення до нього.

"Право владних норм" зазвичай використовується для позначення галузі державного права, однак цей правовий масив за своїм значенням і змістом більший, ніж зазначена галузь. Навколо нього об'єднуються такі групи правових норм, як ісламське міжнародне право, ісламське військове право, ісламське деліктне право, ісламське трудове право тощо.

Ісламське право регулює питання правосуб'єктності, тобто правоздатність і дієздатність. Згідно з ісламським правом, всі мусульмани є правоздатними з моменту народження, і лише в трьох випадках допускається втрата правоздатності: у випадку природної смерті; у випадку передбачуваної смерті (при безвісній відсутності); коли сам суд винесе рішення про часткову правоздатність (позбавлення власності, розірвання шлюбу).

За ісламським правом дієздатними вважаються особи, які досягай повноліття і знаходяться в здоровому розумі. Повноліття для чоловіків наставало в 15 років, а для жінок - 9 років179. Ісламському праву відомий поділ недієздатних на повністю недієздатних та обмежено дієздатних (наприклад, психічно хворі). В Сунні виділяються три категорії людей, які відносяться до недієздатних, чиї дії вважаються безкарними. Це людина, яка спить, поки вона не проснеться; людина, яка страждає від втрати розуму (рос. умопомешательство), поки вона не прийде до тями; і дитина, яка не досягла зрілості.

В ісламському праві власність розглядається як одна з основних цінностей поряд з релігією, людським життям, потомством і розумом, без чого існування людини неможливе. Разом з тим, повне право власності на все, що існує в світі, належить лише Аллаху (а через нього і всій ісламській громаді). Людина виступає лише як довірчий власник наявних в її розпорядженні багатств і благ. Інститут права власності, який розглядає право власності як довічне і необмежене, включає в себе право розпорядження річчю і користування її плодами, при якому власнику, яким міг би бути лише мусульманин, належить право користування, володіння, розпорядження і право отримання доходів.

Інститут договірного права розглядає договір як угоду двох сторін, за допомогою якої вони беруть на себе взаємні зобов'язання з приводу певного предмета, що включає в себе не лише приватно-правову, але й публічно-правові сфери. Зокрема, дія цього інституту поширюється і на керівника держави, який при вступі на посаду укладає бай а (договір) з ісламською громадою в особі її представників, в якому передбачені права та обов'язки глави держави і віруючих один щодо одного. Найважливішим принципом цього інституту є вільне волевиявлення сторін при укладенні договору. Не менш важливим є принцип дотримання договору, заснований на положеннях Корану і Сунни.

Спадкове право регулює відносини, пов'язані з майновими правами та обов'язками, які залишилися після померлого, в межах якого визнається передача спадщини двома способами - за заповітом і за законом. Ісламське право не дає спадкодавцеві повної свободи при передачі в спадщину свого майна. Заповідач може заповісти кому завгодно лише 1/3 свого майна, в 2/3 він повинен розподілити на основі закону між законними спадкоємцями. Спадщина розподіляється таким чином: на витрати з поховання померлого (вони повинні відповідати соціальному становищу і проводитися без марнотратства, але й без скупості); на сплату безспірних боргів померлого; одна третина майна йде на задоволення духовного заповіту; залишок майна розподіляється між спадкоємцями.

Спадкоємцями вважаються родичі чоловічої статі до п'ятого коліна за чоловічою лінією і до третього коліна за жіночою лінією, включаючи зведених братів і сестер.

За ісламським правом інститут вакха регулює відносини щодо невідчужуваного майна, призначеного для певних благодійних цілей, право власності на яке за волевиявленням засновника вакха обмежене користуванням всім або частиною доходу або продукту. Для управління вакхом призначають так званого мутаваллі, тобто управителя вакхом. Інститут управління, який займався наглядом та управлінням вакхами, вперше було створено в епоху Омейядів (661-750 рр.).

Торгово-правові відносини регулюються нормами, в основу яких покладено принцип свободи торгівлі, що передбачає невтручання з боку держави в зазначену сферу. Ісламська держава не повинна втручатися в ринковий механізм встановлення цін. За ісламським правом ніхто не може обмежувати свободу торгівлі, і вартість товару регулюється попитом ринку. Ісламське право забороняє монополію в будь-якому вигляді. Згідно з хадисом, той, хто монополізує, є грішником. Правитель мав право примушувати тих, хто монополізує будь-які товари, продавати їх з нормальним прибутком, що не завдає шкоди ні продавцеві, ні покупцеві.

В ісламському праві сімейні правовідносини регулюються нормами, об'єднаними в інститути шлюбу, розлучення, а також після розлучні зобов'язання.

Поняття шлюбу визначається як укладення договору між чоловіком і жінкою для створення сім'ї і формування здорового шлюбу та отримання задоволення один від одного. Максимального шлюбного віку не існує. Особи, які досягай повноліття, можуть укладати шлюбний договір за власним бажанням, без втручання опікунів, а також вимагати розірвання шлюбу, укладеного без їх згоди.

За нормами ісламського права чоловік має право мати не більше чотирьох дружин одночасно.

Дозволяється розлучення, хоч це і не заохочується Аллахом. Ісламське право детально розробило після розлучувальні зобов'язання обох сторін, одним з яких є утримання дітей з метою забезпечення для них хорошого виховання, освіти і збереження їх гідності.