Цивільне право - Майданик P.A. - Джерела сучасного африканського права

Більшість сучасних африканських держав включає дві і більше різнотипні підсистеми традиційного і сучасного права, що зумовлює суперечливий і складний характер систем джерел права цих правових систем.

Офіційно головним джерелом права в багатьох державах є закон, що відображає запозичення правових положень колоніального права. Очолює систему законодавства конституція, роль якої в забезпеченні стабільності державної влади незначна, оскільки нестабільність державної влади нерідко є наслідком військових конфліктів.

В галузевому законодавстві відчутний вплив законодавства відповідної колишньої метрополії. В державах, які були колоніями європейських держав, зокрема Франції, в принципі діють норми Цивільного і Торгового кодексів Франції у первинному вигляді (наприклад, в Чаді) або в модифікації, здійсненій для колоній (наприклад, в Сенегалі). В Нігерії діють закони, згідно з якими англійське загальне право вважається джерелом нігерійського права. Подібний підхід використовується в Танзанії. Високий суд цієї країни і на сьогодні керується англійськими прецедентами XIX ст.

В англомовних країнах, поряд із законодавством, джерелом права є судовий прецедент, який відіграє незначну роль через його зв'язок переважно з колоніальним правом і непристосованість прецедентного права до потреб сучасного правового розвитку цих держав.

Особливість співвідношення закону і підзаконних актів полягає в тому, що закони не завжди мають вищу юридичну силу, оскільки найважливіші питання життя суспільства регулюють акти виконавчої влади, а не закони.

В окремих державах конституції передбачають можливість парламенту уповноважити законом президента вживати заходів, які зазвичай відносяться до сфери закону (Конституція Сенегалу в редакції Конституційного закону 1983 р.).

Згідно з Конституцією Танзанії, парламент країни може надати будь-якій особі й органу влади видавати постанови, які мають силу закону. Зазвичай таке право надається президенту, першому віце-президенту й уряду країни.

Наведене свідчить про підвищену роль в системі джерел сучасного африканського права делегованого законодавства, тобто нормативно-правові акти, прийняті виконавчими органами державної влади, прирівняні за своєю юридичною силою до законів.

Наприклад, в умовах суперпрезидентської республіки переважають президентські декрети порівняно із законами (з 1972 р. будь-яке висловлювання президента Конго Мабуту розглядається як таке, що має силу закону)181.

Звичаї визнаються самостійним джерелом права, якщо вони певним чином санкціоновані державою - або сприйняті правозастосовчими органами, або в них є посилання на закон.

Самостійним джерелом права країн, де переважає мусульманське населення, виступають ісламсько-правові норми, що регулюють переважно сфери особистого статусу громадян, які сповідують іслам.

Джерелом права цих країн також є міжнародні договори, належним чином ратифіковані або імплементовані в національне законодавство.

В деяких африканських державах на конституційному рівні закріплюється пріоритет належним чином ратифікованих міжнародних договорів щодо національного закону (наприклад, в Конституції Сенегалу 1963 р.).

В багатьох країнах цього регіону перевага надається імплементації норм міжнародного права в національні законодавства. Наприклад, в ПАР міжнародна угода не стає частиною її законодавства, і згідно з Конституцією, воно стає загальнообов'язковим після прийняття відповідного закону, який імплементує його норми в національне законодавство.