Цивільне право України - Дзера О.В. - 2. Загальна характеристика приватного права зарубіжних країн

Соціально-економічними та політичними орієнтирами України після здобуття незалежності стали ринкова економіка та реальна демократія європейського зразка. В цих умовах і цивільне право України трансформується у приватне право громадянського суспільства, принципові положення якого, як зазначено вище, однакові для всіх країн світу. Тому предмет, принципи, система, інші категорії приватного права зарубіжних країн сьогодні суттєво не відрізняються від таких самих категорій цивільного права України. Так, предмет цивільного (та торгового) права зарубіжних країн утворюють майнові відносини, а також комплекс немайнових відносин, що мають природний генний код: юридичну рівність учасників, їх вільне волевиявлення та майнову самостійність. А принципами цивільного права, як і в Україні, є формальна рівність сторін перед законом, свобода і недоторканність приватної власності, свобода договору, bona fides (в українському ЦК - справедливість, добросовісність та розумність).

Проте, даючи загальну характеристику приватному праву зарубіжних країн, можна виокремити такі моменти.

1. Основоположним моментом для розуміння приватного права в західних країнах є принцип поділу права на публічне та приватне, який існує ще з часів римського юриста Ульпіана. Навіть в англо-американських правових системах, яким не властивий такий поділ, поняття приватного і публічного права використовуються у літературі та на практиці.

Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави, регулюють відносини держави та її органів з приватними особами методом влади та підпорядкування. Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридично рівними суб'єктами права. Слід мати на увазі, що в західних країнах приватне право і цивільне право є ідентичними поняттями. Вітчизняні юристи дореволюційної доби (Й. Покровський та ін.) також вживали ці поняття як тотожні.

Новий імпульс концепція приватного права отримала в XIX ст., у період становлення і розвитку капіталізму. Відтоді держава почала активно втручатися у господарське життя, обмежуючи права приватної власності та принцип свободи договору. Ця, так би мовити, "публіцизація" приватного права привела до появи різних теорій, декотрі з яких заперечували необхідність поділу права на приватне і публічне. Як доказ використовуйся факт появи великої кількості законодавчих актів, навіть значних кодифікацій у цілих галузях економіки (банківська справа, транспорт, страхування тощо), що містять норми публічного і приватного права. За таких умов на початку XX ст. виникла концепція "господарського" права, відповідно до якої сучасна економіка начебто вже не може базуватися на приватноправових засадах. У західних країнах ця теорія була відкинута як тоталітарна і реакційна. Проте, як це не дивно, вона закріпилася в Україні, причому не тільки у формі доктрини і базованої на ній учбової дисципліни, а й у вигляді Господарського кодексу.

Незважаючи на великі зміни в усіх сферах життя, поділ права на публічне і приватне і сьогодні зберігає силу та має практичне значення. Приватне право є правовою формою громадянського суспільства. Рівень зрілості останнього безпосередньо залежить від ступеня проникнення в життя приватноправових начал.

2. Приватне (цивільне) право західних країн базується на ідеї природного права.

Так, ще римські юристи розглядали позитивне право через призму природного права, тобто віддавали перевагу саме його принципам. Ідеали природного права знайшли закріплення в таких документах революційної епохи, як Французька

Декларація прав людини і громадянина 1789 р. та Французький цивільний кодекс 1804 р. (Кодекс Наполеона).

Сучасним відродженням природного права стала концепція природних прав людини, яка закріпилася в колективній правосвідомості після Другої світової війни, коли людство зрозуміло, що позитивне право не є дієвою гарантією захисту прав людини віл жахів війни та свавілля з боку держави.

За своєю суттю природне право, на відміну від права позитивного, не є якимось штучним продуктом діяльності людини, скоріше, воно походить від самої Природи, від Бога, від Космічного Розуму, як би ми це не називали. Якщо джерелом позитивного права є воля законодавця, воля держави, втілена в законодавстві, то джерелом природного права є Природа, Бог, їх закони, які ми пізнаємо через приватноправові договори, звичаї та інші природні інструменти (наприклад, нашу совість). Природне право відіграє роль своєрідного фільтра позитивного права, створюючи об'єктивні межі діяльності законодавця. Так, саме на основних принципах приватного права (справедливість, розумність тощо) базується структура позитивного права.

Варто наголосити на тому, що концептуально ЦК України розроблявся на основі природно-правових теорій, згідно з якими закони держави не регулюють відносини, а лише здебільшого прагнуть наблизитися до конфігурації правовідношення, що походить безпосередньо від "Космосу", "Бога", "Розуму" чи "Логосу". В цьому розумінні серед багатьох відповідних положень ЦК найважливішою є ст. З, в якій викладено загальні засади цивільного законодавства.

3. У багатьох країнах континентальної Європи, а також у державах, в яких запроваджено західноєвропейські правові моделі, майнові та особисті немайнові відносини, що становлять предмет приватного права, врегульовано, передусім, двома кодексами - цивільним та підпорядкованим йому торговим. Цю ситуацію часто називають "дуалізмом" приватного права. Проте сьогодні правильніше її кваліфікувати як квазідуалізм приватного права.

Системи приватного права таких країн, як Франція, Німеччина та інші, зараз є моністичними, а називаємо ми їх квазідуалістичними, лише зважаючи на кодифікацію приватного права у двох основних документах (цивільному та торговому кодексах). У цих країнах не існує справжнього дуалізму приватного права, як це було до Великої французької революції 1789 р., а існування двох кодексів приватного права є лише формальною даниною певним історичним традиціям цих країн. Норми торгового права розглядаються як спеціальні щодо норм цивільного кодексу, тобто торгове право1 є органічною частиною системи приватного права.

Більше того, квазідуалізм приватного права в цих країнах почав заважати їм у розвитку підприємництва, і це стало причиною відмови багатьох держав (Швейцарія - 1911 р., Італія - 1944 р., Квебек - 1991 р., Нідерланди - 1992 р.) від торгових кодексів та кодифікації приватного права в рамках єдиного цивільного кодексу. Росія, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Грузія, Вірменія, Білорусь, Молдова та інші країни колишнього СРСР, які розробили ринкові ЦК у 1995-

2002 pp., від самого початку рішуче відкинули ідею створення торгових, підприємницьких чи господарських кодексів1.

Слід зауважити, що торгове право в західному квазідуалізмі приватного права не має нічого спільного з концепціями господарського права всіх часів2. Проте прихильники господарського права в Україні, обґрунтовуючи необхідність відповідного кодексу, демагогічно посилалися на наявність торгових кодексів у ряді країн світу.

У країнах англосаксонської правової системи (Велика Британія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто "загальним" правом ще у XVII ст. Щодо чинних у США Торгових кодексів штатів, то вони не відповідають європейській концепції торгового права і не змінюють системи американського права. Майнові і пов'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються окремими правовими інститутами.

4. Система цивільного права країн з квазідуалістичним характером приватного права включає такі правові інститути: статус фізичних і юридичних осіб; сімейне право; право на речі; зобов'язання договірні, квазідоговірні, із заподіяння шкоди та безпідставного збагачення; спадкове право.

Якщо ж розглядати наукові системи кодифікацій цивільного права в рамках цивільних кодексів, то в західній юриспруденції існують три підходи: інституційний, пандектний та синкретичний.

Інституцій ний підхід припускає поділ усіх положень кодексу на три складові частини, які регулюють правовідносини, пов'язані з особистістю, речами і зобов'язаннями. Родоначальником інституційної системи є римський юрист 11 ст. н. е. Гай, який у своїх "інституціях" (Instituciones) писав: "Усе право, яким ми користуємося, стосується або осіб, або речей, або позовів" ("Оmnе autem ius, quo utimur, velad personas pertinet velad res vead actions). Сучасним аналогом системи римської кодифікації є Французький цивільний кодекс.

Німецькі юристи у XIX ст. запропонували нову систему побудови кодексу - пандектну. її специфіка виявляється в тому, що в окрему частину виділяються норми, які мають загальне значення для всіх (або значної частини) правовідносин. У Німецькому цивільному уложенні норми розподілено по п'яти Книгах: загальні положення, зобов'язальне право, право на речі, сімейне право, спадкове право.

У XX ст. склався синкретичний підхід до кодифікації цивільного права, який характеризується поєднанням елементів інституційної та пандектної систем з новими структурними частинами. Так, Цивільний кодекс Нідерландів (у редакції 1994 p.), зберігаючи елементи інституційної системи, має "Загальну частину" для майнового права. Цивільний кодекс Квебеку 1991 р. налічує 10 Книг (особи. сім'я, спадкування, майно, зобов'язання, привілеї та іпотека, докази, давність, гласність прав, міжнародне приватне право).

Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правовий статус та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

В англо-американській системі "загального" права відносини, які на континенті регулюються цивільним і торговим правом, охоплюються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним і спадковим правом, правом нерухомої і рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим, патентним та авторським правом, морським правом, правом неплатоспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.

У західних країнах немає дискусії щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться у нашій країні. Традиційно "правом" тут іменується будь-який комплекс норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин (наприклад, конкурентне право, видавниче, біржове, картельне право). Проблема відмежування цивільного і торгового права від інших правових сфер зводиться переважно до проблеми розмежування публічного і приватного права.

Сімейне, трудове, кооперативне, земельне право тощо в країнах Заходу не розглядають як галузі права в радянському розумінні. Це лише окремі сфери дії приватноправових чи публічно-правових норм або відповідного законодавства.

Цивільний кодекс серед цих сфер законодавства виконує інтегруючу функцію. Багато його норм та інститутів застосовуються для регулювання сімейних, трудових, кооперативних, земельних відносин тощо. Наприклад, у сфері сімейно-шлюбних відносин використовуються цивільно-правові норми про дієздатність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо. Деякі інститути трудового права певною мірою регулюються сьогодні положеннями ЦК.

5. До предмета приватного права багатьох західних країн входять, як правило, сімейно-шлюбні відносини. Норми сімейного права здебільшого містяться у цивільних кодексах, що регулюють сімейні відносини як наслідок шлюбної угоди. Проект ЦК України в Книзі шостій також містив кодифіковані норми сімейного права. Але у 2001 р., попри заперечення розробників проекту, ця Книга була вилучена Верховною Радою України із структури цивільно-правової кодифікації, та було прийнято окремий Сімейний кодекс. Країни СНД, крім Грузії, також пішли протореним шляхом кодифікації сімейного права в окремому документі.

6. Загальною тенденцією для всіх країн є розширення кола немайнових відносин, що регулюються цивільним правом. Так, закріплення у цивільному загального положення про захист особистості громадянина (право громадянина на повагу особистості) дає можливість охопити цивільно-правовим регулюванням широке коло особистих відносин, не пов'язаних з майновими: захист честі і гідності громадян; охорона зображення громадянина, запису його голосу, листування та інших документів; право громадянина на ім'я; охорона інтересів громадян у разі повідомлення про них неправдивих відомостей по радіо, телебаченню, у кіно, а також у разі зловживання даними про них, які містяться в електронних базах даних тощо.

7. Важливою рисою сучасного приватного права є його інтенсивна гармонізація, уніфікація та конвергенція, як результат інтернаціоналізації всіх сфер життя. Під юридичною гармонізацією зазвичай розуміють зближення національних правових систем. її різновидом є уніфікація - правотворчий процес, спрямований на створення (зміну, скасування) правових норм, тотожних іншій національній правовій системі. Конвергенція полягає в усуненні відмінностей між правовими сім'ями (наприклад, континентальним та англо-американським правом) шляхом переходу окремих правових інститутів та категорій певної правової сім'ї в іншу правову сім'ю та через зближення та уніфікацію правових норм.

Існують багато способів гармонізації та уніфікації приватного права. Найбільш поширеним є міжнародно-договірний в рамках численних міжнародних організацій. Серед них особливе місце посідають Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА) та Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНС1ТРАЛ). Конвенції та інші акти, прийняті цими організаціями1, хоча й спрямовані на уніфікацію правил міжнародного обороту, разом із тим часто-густо стають правилами внутрішнього цивільного обороту.

У перспективі можливий уніформі з приватного права у всесвітньому масштабі. Але сьогодні вражаючих результатів досягла гармонізація приватного права на регіональному рівні (Скандинавські країни та Фінляндія, Європейський Союз тощо).

Слід звернути особливу увагу на гармонізацію цивільного (приватного) права в Європі. Йдеться про розроблені Принципи європейського договірного права та перспективу створення Європейського цивільного кодексу (кодексу приватного права).