Цивільне право України - Дзера О.В. - 2. Інформація

Згідно зі ст. 200 ЦК інформацією визнаються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Майже ідентичне визначення міститься в Законі України "Про інформацію".

У сучасному світі інформація набула товарного характеру і виступає як об'єкт договірних відносин, пов'язаних з її збиранням, зберіганням, пошуком, переробкою, поширенням і використанням у різноманітних сферах людської діяльності.

Однак її товарний характер і комерційна цінність не перетворюють інформацію на річ: інформація не може бути ототожнена з матеріальним носієм, наприклад з рукописом.

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про інформацію" інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути як об'єктом права власності у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

У цій нормі закріплено так званий "про власницький" підхід до розуміння інформації. Не можна погодитися з можливістю існування права власності на інформацію, яке формулюється через тріаду володіння, користування та розпорядження. Інформація як нематеріальне благо належить до виключних прав. Матеріальна складова (форма втілення) може бути об'єктом майнових відносин, наприклад відносин власності. Однак режим відносин власності не може бути застосований до самої інформації як немайнової складової цих об'єктів.

Особливості інформації як об'єкта цивільних прав:

1) інформація є благом нематеріальним і не зводиться до свого матеріального носія. Інформація може "пережити" свій матеріальний носій в разі його знищення і залишитись у пам'яті людей, а може, навпаки, втратити значення до моменту знищення матеріального носія чи його зникнення, тобто втратити свою цінність. У цьому контексті виникає потреба у засвідченні відповідності змісту інформації та того, що об'єктивовано на носієві інформації. Цю функцію засвідчення може виконувати нотаріус, автор, центр сертифікації ключів;

2) інформація є неспоживним благом, не підлягає фізичному зносу. Але підлягає моральному старінню;

3) ознака поширюваності. Інформація підлягає необмеженому тиражуванню;

4) має різноманітні форми відокремленості від носія інформації. Фіксація може відбуватися в різних формах: письмовій, візуальній, акустичній тощо. Не можна забувати і про можливість існування інформації у найбільш вразливій формі - усній формі, коли ускладнюється її зберігання, використання, передання, збереження в цілісності і навіть розуміння. Зміст інформації не залежить від форми фіксації і способу пред'явлення;

5) обмеженість доступу до інформації. Існують відкриті інформаційні ресурси, ресурси з обмеженим доступом (державна таємниця), інформаційні ресурси, доступ до яких заборонено обмежувати.

Стаття 28 Закону України "Про інформацію" поділяє інформацію за режимом доступу на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Законодавство передбачає великий масив інформації з обмеженим доступом: комерційна, державна, медична, банківська, нотаріальна, адвокатська таємниця.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну (ст. 30 Закону України "Про інформацію"). Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

До конфіденційної інформації зазвичай відносять інформацію про проведені переговори, укладені договори, контрагентів, майнове становище, секрети виробництва ("ноу-хау") тощо.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Спеціальним законом у цій сфері є Закон України "Про державну таємницю", який відносить до державної таємниці певну інформацію у сфері оборони; економіки, науки і техніки; зовнішніх відносин; державної безпеки та охорони правопорядку.

Інформацію запропоновано класифікувати за видами цивільно-правових відносин, до яких належить той чи інший вид інформації:

1) інформація, яка є самостійним особливим об'єктом цивільних прав (відомості та інші види інформації, які не належать до двох наступних видів);

2) інформація як об'єкт виключних прав інтелектуальної власності (твори);

3) інформація як об'єкт особистих немайнових прав (особисте немайнове благо)1.

Закон України "Про інформацію" (ст. 18) визначає такі види інформації, розкриваючи їх зміст: статистична інформація; адміністративна інформація (дані); масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація.

Цивільним кодексом регулюються дві групи відносин, об'єктами яких є інформація2. По-перше, це відносини щодо використання інформації. Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Другою групою є відносини щодо захисту права на інформацію. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ч. 2 ст. 200 ЦК).

Інформаційні відносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема законами України "Про інформацію", "Про електронні документи та електронний документообіг"; "Про науково-технічну інформацію"; "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про державну статистику", "Про телебачення і радіомовлення", "Про рекламу", "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", "Про державну таємницю", "Про телекомунікації", "Про обов'язковий примірник документів", "Про Національний архівний фонд та архівні установи" та ін.