Цивільне право України - Дзера О.В. - 2. Класифікація юридичних фактів

Усі численні юридичні факти в цивільному праві класифікуються залежно від їх індивідуальних особливостей, що дає змогу більш вільно орієнтуватися серед великої кількості юридичних фактів і більш чітко відмежовувати їх один від одного. Побудова цілісної науково обґрунтованої системи юридичних фактів сприяє правильному розумінню та застосуванню цивільного законодавства на практиці. Класифікацію юридичних фактів розроблено на підставі певних критеріїв. Традиційно юридичні факти поділяються за ознакою залежності їх настання від волі суб'єктів на події та дії1. До подій належать обставини, перебіг яких не залежить від волі людини (стихійне лихо, народження і смерть людини тощо). Дії відбуваються за волею суб'єктів - фізичних і юридичних осіб, а також інших учасників цивільних відносин. До них належить більшість юридичних фактів (укладення договору, виконання зобов'язання, створення твору чи іншого об'єкта права інтелектуальної власності, прийняття спадщини тощо).

Як уже було зазначено, події - це явища реальної дійсності, що відбуваються незалежно від волі особи. Наприклад, така подія, як сильний землетрус, є юридичним фактом, що породжує право страхувальника жилого будинку на отримання страхового відшкодування, тобто право на компенсацію шкоди, що виникла внаслідок зруйнування будинку через цей землетрус. Така подія, як смерть людини, може спричинити численні правові наслідки, включаючи правовідносини щодо спадкування майна.

Проте не можна заперечувати вольового походження подій у всіх випадках. Юридична подія може виникнути і внаслідок дії учасника цивільних відносин. Залежно від того, обумовлене виникнення події волею особи чи ні, їх поділяють на абсолютні та відносні. Абсолютні події - такі явища, виникнення /розвиток яких не пов'язані з вольовою діяльністю суб'єктів. До них належать природні явища (снігові замети, дощ, повінь, землетрус та інші стихійні лиха), перебіг часу тощо. Відносні події - це такі явища, які виникають за волею суб'єктів, але розвиваються і перебігають незалежно від їх волі. Прикладом такої події є настання смерті внаслідок завдання тілесних ушкоджень. Отже, відносна подія відрізняється від дії не стільки характером її виникнення, скільки характером свого розвитку. Події набувають юридичного значення тому, що з їх настанням закон пов'язує певні правові наслідки.

Наближеними до відносних подій є такі юридичні факти, як строки. Строками називають проміжки часу, що мають свій початок, встановлену тривалість перебігу і визначений момент закінчення. За визначенням ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строки - це об'єктивна категорія, яка не залежить від волі і діяльності суб'єктів цивільних правовідносин, що не можуть зупинити перебіг часу, протиставивши Йому свою діяльність. Разом з тим, учасники можуть певним чином впливати на характер перебігу строку (терміну) - наприклад, сторони у договорі можуть за взаємною згодою змінити строк оренди, уклавши про це відповідну додаткову угоду. Тому вбачається, що сплив строку чи настання терміну не утворюють самостійну групу особливих юридичних фактів, що існують поряд з подіями і діями. Вони можуть бути віднесені до відносних подій, оскільки, розглядаючи строки, не можна взагалі заперечувати їх зв'язок з діяльністю осіб. Строки (терміни) є вольовими за походженням, бо вони та їх межі можуть встановлюватись нормами цивільного законодавства, правочином за згодою сторін, судом1. Строки і терміни відіграють самостійну і багатогранну роль у механізмі цивільно-правового регулювання суспільних відносин. В одних випадках настання або закінчення строку автоматично породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки (наприклад, чинність суміжних майнових прав інтелектуальної власності припиняється за одним лише фактом спливу відповідного строку - закінчення перебігу 50 років з дня першого запису чи здійснення виконання або постановки, першого опублікування фонограми, першої передачі в ефір тощо), в інших - настання або закінчення строку спричинює цивільно-правові наслідки у сукупності з певною поведінкою суб'єктів (наприклад, прострочення виконання зобов'язання може стати підставою покладення відповідальності у формі відшкодування збитків за наявності винних дій боржника або кредитора).

Дії. залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, інших нормативних актів та умовам договору або ж порушують їх, поділяються на правомірні і неправомірні. Неправомірні - це дії, які порушують положення актів цивільного законодавства, умови договору, звичаї і принципи права (зокрема загальні засади цивільного законодавства). Неправомірні дії, що породжують цивільно-правові наслідки, є цивільними правопорушеннями. Вони досить різноманітні та можуть проявлятися у вчиненні певних дій (наприклад завдання майнової шкоди шляхом знищення речі) або в утриманні від необхідних дій - бездіяльності (невиконання договірного зобов'язання). До неправомірних дій, що породжують чи змінюють цивільні правовідносини, можна віднести: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди; порушення договірних зобов'язань; безпідставне збагачення (набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави); зловживання правом; дії, здійснені у вигляді правочинів, що визнані недійсними; дії, які порушують права інтелектуальної власності авторів творів науки, літератури, мистецтва тощо. Наслідком вчинення неправомірних дій є, зокрема, настання цивільно-правової відповідальності, хоч воля правопорушника і не була спрямована на виникнення саме таких юридичних наслідків. Вони настають внаслідок імперативних положень закону.

Правомірні дії - це дії, що відповідають встановленим стандартам поведінки: вимогам законів, інших нормативно-правових актів, умовам договору, звичаям те принципам права. Правомірні дії, в свою чергу, поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти - правомірні дії суб'єктів, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних правовідносин, тобто спрямовані на досягнення правових наслідків. До юридичних актів належать правочини, адміністративні акти (акти державних органів та органів місцевого самоврядування), рішення суду.

Основним видом цивільно-правових юридичних актів є правочини - вольові дії учасників цивільних відносин, спрямовані на досягнення певного правового результату. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Так, укладаючи договір поставки (двосторонній правочин), кожна сторона прагне і намагається набути право власності на гроші або відповідну партію товару. Підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин можуть бути і односторонні правочини, коли для їх вчинення та настання обумовлених ними юридичних наслідків достатньо волевиявлення однієї сторони (скасування довіреності особою, яка її видала - ст. 249 ЦК України; вчинення заповіту - ст. 1233 ЦК України).

Адміністративні акти завжди здійснюються з наміром викликати відповідні адміністративно-правові наслідки. Тому більшість адміністративних актів є підставою адміністративних правовідносин і не належать до числа цивільно-правових юридичних актів. Але деякі адміністративні акти приймаються з метою викликати як адміністративно-правові, так і цивільно-правові наслідки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 11 ЦК України). Одні адміністративні акти передують виникненню цивільних правовідносин (наприклад, укладенню опікуном від імені підопічного договору про відчуження нерухомого майна підопічного має передувати дозвіл органу опіки і піклування на вчинення такого правочину - п. З ч. 1 ст. 71 ЦК України), інші адміністративні акти породжують цивільні правовідносини (видача ордеру на жиле приміщення зобов'язує житлово-експлуатаційну організацію укласти з особою, яка отримала ордер, договір найму жилого приміщення). Адміністративні акти можуть спричинити також припинення цивільних правовідносин.

В історії нашої держави, за існування державного централізованого регулювання економіки, на формування змісту цивільно-правових відносин значний вплив мали планові акти щодо розподілу товарів і продукції тощо, які є різновидом адміністративних актів. В умовах ринкової економіки підставою виникнення цивільних прав і обов'язків виступають якісно інші юридичні факти. Так, одним з основних засобів упорядкування ринкових відносин є ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Видача державним органом або органом місцевого самоврядування відповідному суб'єкту ліцензії означає надання йому права здійснювати певні види діяльності (наприклад, надання послуг зв'язку, перевезення пасажирів, медична практика і т. п.), або укладати певні угоди (наприклад, зовнішньоекономічні договори, валютні операції тощо).

Спільним між правочинами і адміністративними актами як юридичними фактами цивільного права є те, що вони являють собою правомірні дії і здійснюються зі спеціальним наміром спричинити відповідні цивільно-правові наслідки. Разом з тим, між ними існують і суттєві відмінності. По-перше, адміністративні акти можуть бути здійснені тільки органом державної влади чи місцевого самоврядування в межах його компетенції, в той час як правочини вчиняються й іншими учасниками цивільних відносин. По-друге, адміністративні акти, спрямовані на встановлення цивільних правовідносин, завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як правочини за своєю природою спрямовані на виникнення, зміну або припинення саме цивільних прав і обов'язків. По-третє, орган, який здійснив адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, переважно сам не стає учасником цих правовідносин, у той час, як особа, що вчинила правочин з метою установлення цивільних правовідносин, неодмінно стає їх учасником1.

Особливий різновид юридичних актів - судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов'язки. Як приклад можна навести рішення суду про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. З ст. 376 ЦК України); про примусове укладення договору на умовах, визначених у судовому рішенні2.

Юридичні вчинки - це правомірні дії суб'єктів цивільних правовідносин, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового результату (а іноді й всупереч наміру суб'єкта, який здійснив юридичний вчинок). Так, авторські правовідносини інтелектуальної власності виникають у момент створення письменником твору в об'єктивній, доступній для відтворення формі, незалежно від того, чи прагнув він при написанні твору до набуття авторських прав, чи ні. Автор може навіть і не знати про комплекс прав, що виникають у нього, але він набуває їх вже за наявності самого факту створення твору. З огляду на ви ще викладене, не можна віднести до юридичних вчинків створення винаходу, корисної моделі і промислового зразка, оскільки права на винахід, корисну модель і промисловий зразок можуть виникнути при визнанні їх такими патентним відомством і видачі відповідних патентів і свідоцтв. До юридичних вчинків також можна віднести такі дії, як знахідка загубленої речі (ст. 337 ЦК України), виявлення скарбу (ст. 343 ЦК України).

Відмінність юридичного вчинку віл юридичних актів полягає в тому, що: 1) юридичні вчинки здійснюються без мети спричинити правові наслідки; 2) при здійсненні юридичного вчинку недієздатними особами також можуть виникнути правові наслідки.

Залежно від наслідків, спричинених юридичними фактами, їх поділяють на правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі і правовідновлюючі. З правостворюючим фактом норми цивільного законодавства позв'язують виникнення цивільних прав та обов'язків. Так, будівництво будинку, написання картини художником, народження дитини є фактами, що породжують права та обов'язки. Правозмінюючі юридичні факти - це такі юридичні факти, настання яких тягне за собою зміну цивільних правовідносин. Як приклад можна назвати зміну суб'єктного складу правовідносин шляхом уступки права вимоги або переведення боргу. Правовідносини можуть бути змінені також судовим рішенням. Правоприпиняючими є такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує припинення цивільних правовідносин. До правоприпиняючих належать такі факти, як виконання зобов'язання належним чином (ст. 599 ЦК України), знищення речі (п. 4 ч. 1 ст. 346 ЦК України), смерть фізичної особи (припиняються права і обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема його особисті немайнові права - ст. 1219 ЦК України). Правовідновлюючі юридичні факти - це такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує відновлення прав і обов'язків, які суб'єкт цивільних правовідносин втратив раніше. Наприклад, поява фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, веде до відновлення деяких цивільних правовідносин. Особливістю таких юридичних фактів є те, що вони не породжують нових, а відновлюють, у межах їх колишнього існування, правовідносини, які раніше припинили існування.

В юридичній літературі існують різні думки щодо питання про правову природу стану в системі юридичних фактів. Одні автори, крім поділу юридичних фактів на події та дії, в самостійну групу виділяють стани (А. К. Стальгевич), інші не визнають за станами значення юридичних фактів і стверджують, що значення юридичних фактів мають лише ті зміни, які в них відбуваються (С. Ф. Кечек'ян, Р. О. Халфіна).

Стани є такими юридичними фактами, які існують тривалий час, безперервно або періодично породжують правові наслідки'. Стани не можуть бути виділені в особливу групу юридичних фактів поряд з подіями і діями. За своїм правовим характером юридичні факти-стани можуть бути як подіями, так і діями. Факти-стани можуть бути правовідносинами, а можуть існувати і поза правовідносинами. Наприклад, стан непрацездатності, утриманства існує поза правовідносинами. У деяких випадках зазначені стани є юридичними фактами, які входять до юридичного складу, необхідного для переходу до обов'язкового спадкоємця (що має право на обов'язкову частку у спадщині) прав і обов'язків спадкодавця.