Цивільне право України - Дзера О.В. - 4. Захист особистих немайнових прав фізичної особи

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів, встановлених ЦК України, та іншими способами. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Способи захисту цивільних прав неоднорідні за своєю юридичною природою, що має певний вплив на можливість їх реалізації. В юридичній літературі прийнято розподіляти їх на заходи захисту та відповідальності. Вони різняться між собою за підставами застосування, соціальним призначенням, функціями, які виконують.

Особисті немайнові права не залишаються декларацією завдяки ефективним способам їх захисту, визначеним ЦК України. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить принципам цивільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншими способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, спричинених цим порушенням. Крім загальних способів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років і закріплених нині у ст. 16 ЦК України (визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, які порушують право, примусове виконання обов'язку в натурі, припинення або зміна правовідношення, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування тощо), передбачається і ряд нових.

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього обов'язку може бути підставою для застосування судом примусових заходів такого поновлення і відшкодування моральної шкоди (ст. 276 ЦК України).

По-друге, способом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування (ст. 277 ЦК України). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї або членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Стаття 278 ЦК України містить також заборону щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Особисті немайнові права у разі їх порушення захищаються усіма доступними для цивільного права способами. Набір цих способів, що застосовуються залежно від виду та характеру порушення зазначених прав, є доволі повним. Це можуть бути позови про спростування неправдивих відомостей, про зняття обмежень (наприклад, у разі порушення права фізичної особи вільно обирати місце проживання ), а також інші позови, в тому числі й превентивні, спрямовані на запобігання можливим порушенням.

При порушенні зазначених прав не виключається й вчинення позовів про відшкодування майнової або моральної шкоди. Нині приділяється увага міжнародному захисту прав людини: за неможливості захистити свої права згідно з національною процедурою, можна захистити їх на міжнародному рівні. Для цього створені спеціальні міжнародні органи.

Таким чином, реалізація свого права на захист здійснюється особою шляхом:

1) оскарження неправомірних дій, в результаті яких було порушено її права та свободи в судовому порядку,

2) звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,

3) звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, - після використання всіх національних засобів правового захисту.

Правовий захист є результатом реалізації права на захист і, перш за все, права на судовий захист, яке передбачено Конституцією України. Так, ст. 55 Конституції України вказує на особливе значення суду серед гарантій прав і свобод. Судовому захисту підлягають усі права та свободи. Таким чином, законодавство України передбачає судовий механізм захисту особистих немайнових прав.

Стаття 19 ЦК України закріплює право кожної особи на самозахист в разі порушення її прав і за умови, що способи самозахисту відповідають змісту права, яке порушене, та характеру дій, якими ці права порушені, і не суперечать вимогам закону та моральним засадам суспільства.

У разі порушення особистого немайнового права фізичної особи діями або бездіяльністю органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування, фізичними або юридичними особами ці особи зобов'язані згідно зі ст. 276 ЦК України вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо такі дії не вчиняються особами, що порушили особисте немайнове право фізичної особи, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої її порушенням.

Право на відповідь, а також право на спростування недостовірної інформації, згідно із ст. 277 ЦК України має фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї такої недостовірної інформації.

Поняття "недостовірної" інформації слід розуміти як таку, що не відповідає дійсності. Цивільно-правове поняття спростування має конституційно-правове закріплення. Так, ч. 4 ст. 32 Конституції України гарантує право кожному на спростування недостовірної інформації стосовно себе та членів своєї сім'ї.

Специфіка даного способу захисту полягає у специфічності тих благ, які підлягають захисту, а саме в їх немайновому характері і в тому, що їх практично неможливо повернути до того рівня, який існував до порушення особистих немайнових прав. Цей спосіб захисту є спеціальним.

Під поняттям "спростування" розуміють доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чого, будь-чиїх тверджень, переконань; заперечення, відкидання будь-яких тверджень. Спростування повинно відбуватися, як правило, в ідентичній до поширення формі, а коли це неможливо чи недоцільно - в адекватній чи іншій формі, з урахуванням того, що воно повинно бути ефективним. Крім того, спростування обов'язково повинно бути проведено або підписано особою, яка поширила неправдиву інформацію і порушила тим самим особисті немайнові права фізичної особи. У протилежному випадку йдеться, скоріше, про інші способи захисту (відповідь, висловлювання своєї думки тощо). Спростування недостовірної інформації як спеціальний захист особистих немайнових прав фізичної особи повинно застосовуватись незалежно від того, чи була в діях заподіювача вина, чи ні.

Вилучення будь-якої інформації із можливістю відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації гарантується ч. 4 ст. 32 Конституції України, що можна вважати адміністративним заходом у частині вилучення інформації.

Ще одним спеціальним способом захисту фізичної особи в разі порушення її особистих немайнових прав поширенням про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації є право на відповідь. Відмінність між поняттями "спростування" та "відповідь" суттєва. Спростування, по суті, є добровільним визнанням факту поширення такої інформації. В цьому разі фізична особа, права якої порушено, отримує право вимагати відшкодування збитків та компенсації моральної шкоди. Тоді як відповідь таких правових наслідків не має.

Подібним до права на відповідь є право на власне тлумачення обставин справи та є наслідком конституційного права на свободу думки, свободу слова та на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ст. 34 Конституції України). Однак право на власне тлумачення обставин справи передбачає виключно тлумачення обставин справи, а не відмову від певної інформації. Дане право реалізується у випадку, коли поширена інформація є абсолютно правильною, а особа бажала б пояснити мотиви своєї поведінки.

Іноді в літературі вирізняють ще право на коментар та репліку. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам, тобто фактично необмеженому колу осіб, що є додатковою гарантією захисту особистих немайнових прав, які належать фізичній особі довічно.

ЦК України у ч. З ст. 277 закріплює презумпцію, за якою вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Логічним є те, що спростування недостовірної інформації здійснюється безпосередньо тією особою, яка поширила інформацію. Юридична особа вважається поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа, яка у ній працює, при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків.

У разі поширення недостовірної інформації невідомою особою фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Така заява подається до суду за правилами, встановленими ЦПК України.

Недостовірна інформація може міститися у документі, який прийняла (видала) юридична особа. Такий документ має бути відкликаний. До документів, про які йдеться, можуть належати довідки за місцем роботи чи місцем проживання, виробничі характеристики, рекомендаційні листи тощо.

Особлива увага у ЦК України приділяється питанням порушення особистих немайнових прав фізичної особи у друкованих або інших засобах масової інформації. Дана особа має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом, а якщо це неможливо у тому ж засобі масової інформації у зв'язку з його припиненням, така відповідь, а також спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію, і незалежно від вини особи, яка поширила недостовірну інформацію. ЦК України містить уточнення щодо того, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Окрім спростування недостовірної інформації та інших передбачених ст. 277 ЦК України способів захисту фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, ЦК України у ст. 278 передбачає такий спеціальний спосіб захисту, як заборона (припинення) поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Необхідність запровадження даного способу захисту пояснюється тим, що без нього значно зменшується ефективність захисту особистих немайнових прав особи в цілому. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації (випуск у світ) до усунення порушення цього права, а якщо вони вже випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення. У разі якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

Стаття 279 ЦК України передбачає правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права. Зокрема, дозволяється покладати на особу, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права і яка ухиляється від виконання судового рішення, штраф відповідно до норм ЦПК України.

У доктрині цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином. Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Щодо грошового штрафу, то він має застосовуватись лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів. Пропонується стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише превентивну функції. Виконання рішення суду про вчинення відповідних дій для усунення порушення особистого немайнового права обов'язкове і не залежить від сплати штрафу, а також не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.

Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено, має право за ст. 280 ЦК України на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, яку їй завдано таким порушенням. Це положення слід розуміти таким чином: підлягає відшкодуванню завдана фізичній особі матеріальна та (або) моральна шкода, в результаті порушення будь-якого особистого немайнового права, які перераховані у главах 21 та 22 і перелік яких не є вичерпним.

У випадку порушення права фізичної особи на честь і гідність вона має право особисто звернутися до суду з відповідним позовом, якщо згідно з чинним законодавством має повну цивільну дієздатність, або ж право звернення до суду набувають її батьки (опікуни, піклувальники, усиновителі) відповідно до норм цивільного законодавства про представництво в суді.

Свої особливості має зміст цивільно-правового захисту честі, гідності і ділової репутації. Йдеться про правовідносини, в яких морально потерпла сторона наділяється правом вимагати за судом спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов'язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності. Позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред'явлено особою, про яку поширено такі відомості, а так само близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку також у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого родича, який помер.

Зобов'язаними суб'єктами зазначених правовідносин є особи, які незалежно від наявності їхньої вини поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам громадян або організацій. Таким чином, відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача. Зазначені справи є одними із найбільш поширених серед справ із захисту особистих немайнових прав.

Правові позиції щодо захисту честі, гідності і ділової репутації в судовій практиці досить повно сформульовані, зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 р.