Цивільне право України - Дзера О.В. - Глава 39. Авторське право та суміжні права

1. Поняття авторського права на твір та джерела авторського права

Література, наука і мистецтво є проявами духовної творчості людини. Результати названих видів творчості різноманітні за способами об'єктивного вираження, невичерпні за формами і переліком. Авторське право покликане врегулювати суспільні відносини, які виникають у зв'язку з їх створенням і використанням.

Таким чином, авторське право в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури і мистецтва (пов'язані із визнанням авторства, зі здійсненням та охороною прав інтелектуальної власності на літературний, науковий, художній та інший твір, наділенням їх авторів немайновими і майновими правами, захистом прав авторів та інших правоволодільців).

Авторське право у суб'єктивному розумінні - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку із створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

Відповідно до роз'яснення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) під авторським правом зазвичай розуміють "надане законом право автора твору оголосити себе його творцем, відтворювати цей твір, розповсюджувати його або доводити до загального відома публіки будь-якими способами і засобами, а також виключне право надавати дозвіл іншим особам використовувати твір визначеним способом".

Поняття літературного твору включає в себе будь-які оригінальні письмові твори художнього, публіцистичного, прикладного характеру тощо. До літературних творів належать також сценарії - літературні і режисерські, тексти з музичними творами, статті, листи, щоденники, довідники, комп'ютерні програми, бази даних, а також усні твори, зокрема лекції, виступи, промови, проповіді тощо. Автор, виступаючи публічно з лекціями, промовами та іншими усними творами, є також виконавцем, тобто суб'єктом суміжних прав.

Оригінальність твору розуміється в авторському праві як факт і не підлягає оцінці однаково щодо всіх творів; крім того, оригінальність твору не має бути абсолютною, тобто автор може використати і відомі ідеї, не нові, але це не заважає твору бути оригінальним, бути результатом його творчої діяльності.

Термін "літературні і художні твори" означає, відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів1, всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були відображені. Це і літературно-художні, і наукові, навчальні, публіцистичні твори; математичні формули, покладені на носії, - всі вони включаються у поняття "література", а результати художньо-промислового конструювання - у поняття "мистецтво і наука". Поняття "література" може включати і наукову літературу.

Термін "мистецтво" тлумачиться досить широко і включає в себе, крім образотворчого мистецтва, музику, хореографію, танець, театр, художні фотографії і художні аудіовізуальні твори.

Виходячи із зазначеного до окремих об'єктів авторського права можуть застосовуватись різні терміни одночасно, тому поняття "твори літератури, науки і мистецтва" слід розуміти скоріше як вказівку на певну галузь людської діяльності.

Наукові твори - це будь-які письмові оригінальні твори наукового характеру (науково-популярні, науково-технічні, твори прикладного характеру тощо). Наукові твори набувають правової охорони в силу самого факту їх створення і незалежно від їх змісту. Творчий характер такого твору, Його існування і відображення у матеріальному носії - важлива умова для встановлення правової охорони. Серед основних вимог, які висуваються суспільством до наукового твору - це творчий рівень наукового пошуку, високий рівень змісту, послідовність викладення та ін. Науковий твір може змінити уявлення у науковому знанні, а може змінювати теорії і закони, розширювати і уточнювати їх. Між тим, правова охорона буде надаватися науковому твору в силу самого факту його створення, в той час як зміст може бути і досить низького рівня.

Головним завданням авторського права є встановлення сприятливих правових умов для творчої діяльності, забезпечення доступності результатів цієї діяльності для всього суспільства.

Джерелами авторського права в Україні є, передусім, Конституція України, ЦК України, норми інших кодексів України, присвячені авторському праву, Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р., в редакції від 11 липня 2001 р., інші закони, ряд міжнародних договорів і угод, серед яких: Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р., Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів від 9 вересня 1886 р. (Паризький акт від 24 липня 1971 р., змінений 2 жовтня 1979 р.), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 18 серпня-6 вересня 1952 р., Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС/СОТ) та ряд інших2.

Важливий принцип щодо названих актів, про який слід пам'ятати, закріплено у ст. 5 Закону України "Про авторське право і суміжні права", а саме: якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною

Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості - художньої, літературної, наукової і технічної; у ст. 41 проголошується право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 55 Конституції України закріплює право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина.

У ЦК України відносинам у сфері авторського права присвячена окрема глава 36 "Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (Авторське право)", яка складається із 16 статей (433-448).

Серед законів України, які присвячені різним напрямам літературної, художньої, наукової творчої діяльності, слід назвати Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. закони України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р.2, "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р.3, "Про науково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 р. "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р. "Про рекламу" від 3 липня 1996 р.6, "Про видавничу справу" від 5 червня 1997 р.7, "Про кінематографію" від 13 січня 1998 р. "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" від 23 березня 2000 р.9 та ряд інших.

З метою правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав Верховний Суд України систематично узагальнює і аналізує практику розгляду справ у названій сфері, що має велике значення для учасників відносин. Важливе значення буде мати постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм законодавства про захист авторського права і суміжних прав", проект якої прийнятий 12 червня 2009 р. в першому читанні.