Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Строк (термін) виконання зобов'язання

Значення строку (терміну) як елементу належного виконання зобов'язання, проявляється в його функціях, а саме:

а) дотримання умови щодо строку (терміну) виконання зобов'язання є підставою для визнання виконання у цій частині належним;

б) строк (термін) є тим мірилом відліку часу, зі спливом (настанням) якого виникає (припиняється) зобов'язання, а це означає, що до спливу строку (настання терміну) кредитор не має права вимагати виконання, а боржник не зобов'язаний виконувати, тоді як по настанні часу виконання боржник зобов'язаний виконати, а кредитор не має права відмовитись від прийняття належного виконання;

в) строк (термін) є критерієм, за яким розрізняють зобов'язання з визначеним строком виконання і зобов'язання з невизначеним строком виконання;

г) як прострочення виконання, так і дострокове виконання (за загальним правилом) вважаються неналежним виконанням;

г) строк є критерієм оцінки правомірності поведінки суб'єктів зобов'язання з точки зору її своєчасності;

д) за допомогою категорії "строк (термін) виконання" можна з'ясувати: чи мало місце в конкретному випадку прострочення виконання зобов'язання (неналежне виконання), чи його невиконання.

Якщо ЦК УРСР 1963 р. (ст. 161) вживав лише одне поняття - строк, під, яким розумілася конкретна дата (конкретний день, конкретна година), на яку має бути виконане зобов'язання, то в ст. 530 чинного ЦК України, крім цього, досить звичного для зобов'язального права поняття, вжито ще два поняття, за допомогою яких позначаються інші існуючі види часу виконання зобов'язання - термін, і подія, яка неминуче має настати.

Згідно з ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Стосовно виконання зобов'язання - це період часу, протягом якого зобов'язання має бути виконане (наприклад, оплатити поставлену продукцію протягом 5 днів з моменту відвантаження її продавцем).

В такому розумінні поняття строку застосовується і в інших актах чинного законодавства. Наприклад, Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р. містить такі конструкції: "...строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена..." (ст. 19 Закону), "...строком на два місяці..." (ст. 23 Закону) тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Під терміном у ч. 2 ст. 251 ЦК України розуміється певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

По-суті, терміном є конкретна дата (день, година), на яку має бути виконане зобов'язання. Такий висновок випливає зі змісту ч. 2 ст. 252 ЦК України, згідно з якою термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Прикладом ототожнення терміну і дати може слугувати ч. 2 ст. 677 ЦК України, в якій вжито таку конструкцію: "...або терміном (датою), до настання якого товар є придатним до використання".

Водночас абз. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України містить норму, якою встановлено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частина 1 ст. 530 ЦК України містить загальне правило, згідно з яким якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Такі зобов'язання іменуються зобов'язаннями з визначеним строком (терміном) їх виконання.

Строк (термін) виконання зобов'язання, як і інші умови належного виконання, може бути встановлений актом цивільного законодавства, договором або випливати із сутності зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Поряд із зобов'язаннями, в яких визначено строк (термін) виконання, ЦК України допускає можливість існування і зобов'язань з невизначеним строком (терміном) їх виконання (в літературі такі зобов'язання отримали назву "безстрокові"). Так, в ч. 2 ст. 530 ЦК України вміщені правила, що стосуються виконання зобов'язань, в яких строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Кредитор у такому зобов'язанні наділений правом вимагати його виконання у будь-який час. Але, враховуючи, що для боржника негайне задоволення вимог кредитора не завжди можливе, закон встановив для нього загальний "пільговий" строк виконання зобов'язання, що дорівнює семи дням від дня пред'явлення вимоги.

Встановлений ч. 2 ст. 530 ЦК України семиденний строк не застосовується, якщо з договору або актів цивільного законодавства випливає обов'язок негайного виконання.

Взагалі в ЦК України неодноразово вживається термін "негайно" та похідні від нього терміни (наприклад "негайному" - ч. 2 ст. 709 ЦК), у тому числі стосовно виконання певних договірних зобов'язань. Так, згідно з ч. 1 ст. 690 ЦК України якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця. Частиною 3 ст. 703 ЦК України встановлено, що у разі, якщо покупцеві не надається оплачений товар, продавець повинен на вимогу покупця негайно надати покупцеві товар або повернути сплачену ним грошову суму.

Термін "негайно" вжито також у статтях 765, 785, 853, 882, 897 ЦК України та ін.

Поряд з цим терміном законодавець у ряді статей ЦК України вживає конструкцію "на першу вимогу". Так, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України); за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (ч. 2 ст. 1060 ЦК України).

У деяких випадках закон встановлює інші, ніж семиденний пільговий, строки виконання зобов'язання. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України у разі, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

ЦК України містить значну кількість посилань на розумні строки, зокрема при виконанні окремих видів зобов'язань. Так, згідно з ч. 1 ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Відповідно до ч. 2 ст. 690 ЦК України продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у розумний строк. Термін "розумні строки" вжито також в статтях 670, 672, 684, 688 та інших ЦК України, проте загальна норма про підстави застосування таких строків у ЦК відсутня.

Запровадивши в обіг категорію "розумні строки", законодавець, як правило не визначив критеріїв, якими повинні керуватися сторони зобов'язання, визначаючи розумність строку. Виняток становить лише ч. 2 ст. 846 ЦК України, згідно з якою якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв дідового обороту.

В інших же випадках законодавець лише допускає можливість виконання зобов'язання у розумний строк. Як приклад, наведемо ч. 1 ст. 919 ЦК України, відповідно до якої перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Використання в цивільному законодавстві України категорії "розумний строк" (крім неї, в ЦК України вживається категорія "розумний час" - ст. 1146) є одним із проявів дії принципу розумності як однієї із загальних засад цивільного законодавства взагалі (п. 6 ст. З ЦК України) і зобов'язального права зокрема (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Щодо зобов'язань, які виконуються тривалий час, можуть встановлюватися проміжні строки, як правило, з метою забезпечити постійний контроль кредитора за своєчасним виконанням боржником свого обов'язку. Як приклад можна навести положення ч. 1 ст. 846 ЦК України щодо встановлення у договорі підряду строків виконання окремих етапів роботи.

Зобов'язання повинні виконуватися в строки (терміни), встановлені в законі або договорі. Тому дострокове виконання зобов'язання допускається, за загальним правилом, якщо інше не передбачено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (зазначимо, що в цивільних кодексах інших держав, що регулюють також і відносини підприємництва, встановлена презумпція неприпустимості дострокового виконання зобов'язання в підприємницькій діяльності).

ЦК України містить чимало норм, що передбачають можливість дострокового виконання договірних зобов'язань. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 107 ЦК України кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. Кредитори, яких у встановленому законом порядку було повідомлено про зменшення статутного капіталу господарського товариства, мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків (ч. 5 ст. 144, ч. 1 ст. 157 ЦК України). Стаття 592 ЦК України встановлює випадки, за яких заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою; ч. 2 ст. 1049 ЦК України надає право позичальнику повернути достроково позику, надану за договором безпроцентної позики. Дострокове виконання договірних зобов'язань передбачене також ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1065 ЦК України тощо. Разом із тим, оскільки це випливає із суті зобов'язання, неможливо достроково виконати зобов'язання за договором довічного утримання.

Водночас з правом дострокового виконання зобов'язання боржником цивільне законодавство встановлює в ряді випадків його обов'язок на вчинення таких дій, що можна розглядати як санкцію за неналежне виконання зобов'язання. Наприклад, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Таке саме право позикодавець має у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності (ст. 1052 ЦК України), якщо інше не встановлено договором.

На відміну від дострокового виконання, щодо якого законодавець виявляє лояльний підхід, не проводячи при цьому диференціації залежно від виду діяльності, прострочення виконання кваліфікується ст. 612 ЦК України як порушення вимоги щодо строку (терміну) виконання.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором згідно з ч. 2 ст. 612 ЦК України (ч. 1 ст. 220 ГК України) за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (наприклад, підрядник, який пропустив строк здачі замовникові визначеної договором підряду роботи, несе згідно з ст. 842 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження чи псування матеріалу).

Крім того, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦК України).

Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України). Частина 1 ст. 613 ЦК України визнає кредитора таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Час як один з елементів належного виконання договірного зобов'язання, має особливе значення при зустрічному виконанні зобов'язання, яким закон визнає таке виконання свого обов'язку однією з сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку (ч. 1 ст. 538 ЦК України). Особливістю зустрічного виконання зобов'язання є те, що в цих зобов'язаннях кожна із сторін є водночас і боржником, і кредитором. Ось чому на практиці може виникнути проблема черговості виконання кожною із сторін своїх обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 538 ЦК України при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно. Інша черговість може бути встановлена договором, актами цивільного законодавства або випливати із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Практичне значення одночасного виконання обов'язків при зустрічному виконанні полягає в тому, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, належним виконанням зобов'язання слід вважати таке виконання, яке здійснене: а) належними суб'єктами; б) належним предметом і способом, в) у належному місці й г) в належний строк.