Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 4. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення

З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якого іншого двостороннього правочину, у кожної із сторін виникають права та обов'язки, які становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язкові продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки. Так, одним з найважливіших обов'язків продавця є передача ним майна у власність (у господарське відання або оперативне управління) покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу, покупець зобов'язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець, відповідно, має право вимагати від покупця прийняти продане майно (якщо він у цьому заінтересований) і сплатити за нього належну грошову суму. Отже, аналіз змісту обов'язків дає уявлення про відповідні права сторін, що робить недоцільним детальний розгляд усіх прав сторін. Виконання зазначених обов'язків має здійснюватися обома сторонами водночас, якщо інше не передбачено законом або договором.

Законодавство України визначає також ряд інших додаткових обов'язків продавця. Так, продавець зобов'язаний: попередити покупця про всі права третіх осіб на річ (товар), яка продається; зберігати продану річ, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі; повідомити про можливі наявні недоліки продаваної речі (товару). У сторін можуть виникнути й інші обов'язки, зумовлені предметом та різновидом договору купівлі-продажу, особливостями місця і способу виконання договору та інших обставин, які визначені актами законодавства чи договором або випливають зі змісту останнього.

Важливе значення має також чітке визначення обов'язків покупця. У ЦК України названо лише обов'язки з оплати і прийняття купленої речі. Звичайно, у договорі можуть бути сформульовані й інші обов'язки покупця, як і продавця. Додаткові обов'язки можуть встановлюватися також законодавчими актами (наприклад, про приватизацію, цінні папери).

Кожна із сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати всі обумовлені в ньому або передбачені законом обов'язки. У разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цивільно-правової відповідальності, яка настає, зокрема, за наявності умов, передбачених законом за порушення зобов'язань.

Як зазначалося, основний обов'язок продавця - передати продану річ (товар) покупцеві. Невиконання цього обов'язку надає покупцеві право вимагати від продавця передачі купленої речі у примусовому порядку або відмовитися від подальшого виконання договору.

У новому ЦК України вперше досить докладно врегульовано відносини щодо передачі товару покупцю. Так, відповідно до ст. 662 ЦК продавець повинен одночасно з товаром передати покупцю також його приналежності та відповідні документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Такими документами можуть бути також інструкції щодо використання товару, гарантійний талон, проектна документація, правовстановлювальні документи.

Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, або у момент надання товару у розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару, або в інший момент, обумовлений договором. Якщо ж з договору не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця вважається виконаним у момент здачі перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (ст. 664).

Відповідно до статей 620, 665 нового ІД К у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, а якщо не передана індивідуально визначена річ, покупець має право на підставі ст. 620 ЦК у такій ситуації витребувати її від продавця і вимагати відшкодування збитків. Тобто, на відміну від ст. 231 ЦК УРСР, в новому ЦК України прямо не передбачено обов'язок продавця відшкодувати покупцю збитки, завдані невиконанням продавцем обов'язку передати товар. Однак у такому разі покупець не позбавлений права звернутися до продавця з позовом про відшкодування збитків на підставі загальних положень зобов'язального права про відповідальність боржника за порушення договірного зобов'язання.

З переданням товару покупцеві закон пов'язує настання й інших правових наслідків. Відповідно до ст. 668 ЦК України з моменту передання покупцеві товару до нього одночасно переходить і ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження цього товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі невиконання продавцем обов'язку попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, право довічного користування тощо) останній набуває право вимагати зменшення ціни або розірвання договору (ст. 659 ЦК України), а також відшкодування збитків на підставі ст. 22 ЦК та загальних положень зобов'язального права.

У разі переходу права власності до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до настання цього моменту зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Проте у ст. 667 ЦК України прямо не визначаються правові наслідки для продавця, з вини якого сталося погіршення майна, прийнятого ним на зберігання до передачі його покупцеві. У цій статті лише зазначається, що покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві витрати, завдані йому у зв'язку із зберіганням майна. Тому питання про можливу відповідальність продавця за погіршення проданого майна має вирішуватися на підставі загальних норм про відповідальність за неналежне виконання (невиконання) норм, що регулюють відносини схову (зберігання), оскільки правила про схов (зберігання) застосовуються також до випадків, коли він здійснюється на підставі інших договорів або вказівок закону, якщо інше не встановлено законом або спеціальними правилами про ці договори. Обов'язок зберігання виникає на підставі укладеного з відповідною умовою договору купівлі-продажу. Отже, продавець-охоронець має відповідати за втрату, нестачу, пошкодження майна, якщо інше не обумовлено договором. Однак у законодавстві нічого не сказано про допустимість розірвання договору купівлі-продажу з ініціативи покупця у разі нестачі чи пошкодження придбаного майна. На наш погляд, якщо нестача чи пошкодження майна сталися з вини продавця-охоронця, застосування зазначених наслідків не суперечить загальним принципам цивільного права.

Продавець, як вже зазначалося, повинен забезпечити виникнення права власності (права господарського відання, права оперативного управління) у покупця, інакше за законом для нього настають певні негативні наслідки. Проблеми з цього приводу, як правило, виникають тоді, коли продавець не є власником майна і не має спеціальних повноважень на здійснення дій з його відчуження, а лише є його законним або незаконним володільцем. Зрозуміло, що за таких умов правомірність придбання покупцем такого майна може бути поставлена під сумнів власником або іншою уповноваженою особою. Тому, якщо третя особа на підставі, що виникла до продажу речі, пред'явить до покупця позов про її відібрання, покупець зобов'язаний притягнути продавця до участі у справі, а продавець - вступити у цю справу на стороні покупця (ст. 660 ЦК України). Така участь продавця у справі необхідна для сприяння захистові покупця від можливого відсуджений у нього купленої речі, обгрунтування безпідставності пред'явленого третіми особами позову.

Може статися так, що покупець не притягне продавця до участі у справі з власних міркувань або через незнання його місцеперебування, або продавець відмовиться взяти в ній участь. Непритягнення покупцем продавця до участі у справі звільняє продавця від відповідальності перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би запобігти вилученню речі у покупця. Річ може бути витребувана, зокрема у покупця, на підставі ст. 387 ЦК України. Отже, у разі недоведення цього факту з продавця не знімається відповідальність за відсудження у покупця придбаної речі. Відмова продавця взяти участь у такій справі позбавляє його права доводити неправильність ведення справи покупцем.

Продавець зобов'язаний відшкодувати покупцеві заподіяні ним збитки з урахуванням вартості відсудженого майна, якщо за рішенням суду продана річ була вилучена у покупця. За ЦК УРСР угода сторін про звільнення або обмеження відповідальності продавця вважалася недійсною, якщо продавець, знаючи про існування прав третьої особи на продавану річ навмисно приховав це від покупця (ст. 239 ЦК УРСР).

У новому ЦК України регулювання зазначених відносин зазнало певних змін. Так, відповідно до ст. 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві збитки, якщо покупець не знав і не повинен був знати про ці підстави. При цьому правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним. У наведеній нормі можна віднайти дві новели. По-перше, в новому ЦК відшкодування збитків покупцеві можливе лише тоді, коли він не знав або не міг знати про права третіх осіб на продаваний товар. По-друге, визнання правочину про обмеження відповідальності продавця нікчемним не залежить від знання продавцем перешкод для продажу товару.

Можливі випадки, коли покупець, дізнавшись про відсутність у продавця в момент укладення угоди належних повноважень на продаж майна, добровільно поверне його законному володільцю. І хоч закон таку ситуацію не передбачає, покупець не може бути позбавлений права звернутися з позовом до такого продавця про відшкодування заподіяних даною угодою збитків.

Вищезазначені правові наслідки не застосовуються, якщо покупець набуває право власності за відсутності такого у продавця відповідно до застереження, передбаченого ст. 658 ЦК України.

У ст. 225 ЦК УРСР визначалися також наслідки продажу майна невласником за відсутності в останнього належних повноважень на здійснення дій з відчуження майна. У цій статті зазначалося, що якщо продавець не є власником майна, покупець набуває права власності лише у тих випадках, коли відповідно до закону власник не має права витребувати від нього майно (ст. 145 ЦК УРСР). Дане положення з певними редакційними змінами збереглося і в новому ЦК України, в ст. 658 якого записано: "Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення". На перший погляд, принципових розбіжностей у змісті наведених статей немає, але норма ст. 658 ЦК України може давати підстави для більш широкого тлумачення, ніж норма ст. 225 ЦК УРСР. Щоб цього уникнути, до ст. 330 ЦК України Законом України від 18 листопада 2003 р. були внесені зміни, згідно з якими було передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 390 ЦК майно не може бути витребуване у нього. Іншими словами покупець як набувач майна за договором купівлі-продажу набуває на нього право власності, якщо воно не може бути витребуване у нього неволодіючим власником за віндикаційним позовом. Власне, така правова позиція була висловлена ще в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. № 20 (п. 4), а також підтверджено в проекті нової постанови Пленуму 2008 р.

На продавця покладається відповідальність за продаж майна неналежної якості. Основоположні принципи такої відповідальності та інших правових наслідків продажу майна неналежної якості сформульовано в ст. 234 ЦК УРСР. Покупцеві надавалося право у разі придбання речі неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, за своїм вибором вимагати:

- заміни речі, визначеної у договорі родовими ознаками, на річ належної якості;

- відповідного зменшення купівельної ціни;

- безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення;

- розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків;

- заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни.

Викладені правила були загальними і застосовувалися до усіх різновидів договору купівлі-продажу. Аналізуючи ці правила, можна дійти висновку, що покупцеві належить право вибору будь-якої з наведених вимог на свій розсуд і незалежно від вини продавця у виникненні недоліків. Головне, щоб їх існування не було результатом неправильної експлуатації покупцем придбаного майна, щоб вони об'єктивно існували в момент укладення договору або виявили свою негативну дію протягом певного строку його нормального використання. Таку конструкцію загально-визначальних положень про відповідальність продавця за недоліки предмета договору слід визнати вдалою. Не заперечувалася їх ефективність і в юридичній літературі, і юристами-практиками.

У новому ЦК України збережено частину положень ст. 234 ЦК УРСР і водночас внесено істотні зміни. Так, відповідно до ст. 678 нового ЦК покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків.

Згідно ж із ч. 2 ст. 678 у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово, чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

При цьому, якщо продавець такого товару не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені і до виготовлювача (ч. 3 ст. 678).

Таким чином, у ЦК України з'явилися істотні новели. Зокрема, по-перше, в ньому можливість звернення покупця до продавця з вищеперерахованими вимогами не поставлена в залежність від факту застереження чи незастереження продавцем недоліків продаваного товару. По-друге, ст. 678 нового ЦК надає покупцю право на відмову від договору (у ЦК УРСР - на розірвання договору) чи на заміну товару лише у разі виявлення в придбаному товарі істотних недоліків.

Покупцеві, який придбав товар з недоліками, не обов'язково відразу звертатися за захистом порушених прав до судових органів. Він може спершу звернутися безпосередньо до продавця (виготовлювача).

Відповідно до ст. 235 ЦК УРСР покупець мав право заявити продавцеві претензію з приводу незастережених ним недоліків проданої речі, на яку не встановлено гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців з дня передачі речі, а з приводу недоліків нерухомого майна - не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцеві, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у покупця до укладення договору купівлі-продажу - з дня його укладення (в редакції Закону України від 15 липня 1994 р.). Позов з приводу недоліків проданої речі мав бути пред'явлений не пізніше шести місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензію не заявлено або день її заявлення встановити неможливо, - не пізніше шести місяців з дня закінчення строку, встановленого для заявлення претензії (ст. 237 ЦК УРСР).

Новий ЦК з цього питання містить досить істотні новели. Зокрема, в ч. І ст. 680 ЦК прямо встановлено загальне правило, за яким покупець має право пред'явити вимоги щодо недоліків товару у разі їх виявлення в строки, передбачені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно ж до ч. 2 ст. 680 ЦК, якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законодавством не встановлено більший строк.

Якщо на товар встановлено гарантійний строк або строк придатності, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Продавець несе відповідальність також за недоліки, які були виявлені за межами цих строків, але коли покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання товару або з причин, які існували до цього моменту.

Водночас продавець не відповідає за недоліки товару, які виникли після передання товару внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (ст. 679 ЦК України).

За ст. 681 ЦК України до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених ст. 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності). Таким чином, в новому ЦК строк позовної давності щодо вимог у зв'язку з недоліками проданого товару, порівняно з ЦК УРСР, збільшено на 6 місяців.

На відміну від ЦК УРСР, новий ЦК України докладно визначив майнові та інші правові наслідки для продавця у зв'язку з недотриманням ним умов щодо передачі приналежностей товару та документів до нього (ст. 666), кількості товарів (статті 669-670), щодо асортименту товару (статті 671,672), щодо комплектності товару (статті 682-684), щодо тари та упаковки товару (статті 685-686). Однак у жодній із зазначених статей не закріплене право покупця на стягнення з продавця збитків за допущені порушення. Як і в інших подібних випадках їх стягнення можливе на підставі ст. 611 ЦК України.

Певні правові наслідки можуть також наставати у разі неналежного виконання (невиконання) умов договору покупцем. Так, ЦК УРСР (ст. 232) передбачав, що якщо покупець відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець має право вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з свого боку, відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків (ст. 232 ЦК України). Однак за ст. 692 ЦК України у разі відмови покупця прийняти і оплатити товар продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, на відміну від ст. 232 ЦК УРСР, в ст. 692 ЦК України не передбачене право продавця вимагати від покупця, який відмовився прийняти чи оплатити товар, відшкодування понесених збитків. За таких обставин вимагати відшкодування збитків продавець може на підставі ст. 611 ЦК України.

Додаткові права та обов'язки для продавця та покупця можуть виникнути за договорами купівлі-продажу з умовою попередньої оплати товару та продажу товару в кредит (статті 693-695 ЦК України).

Новий ЦК України (ст. 688) покладає на покупця інформаційний обов'язок про порушення умов договору купівлі-продажу. Так, покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари, упаковки товару в строк, встановлений договором або законом, а якщо такий строк не встановлений - у розумний строк після виявлення порушення.

У разі невиконання покупиш цього обов'язку продавець має право відмовитися від задоволення вимог покупця, якщо доведе, що це спричинило неможливість виконання вимог покупця або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати при своєчасному повідомленні, за винятком випадків, коли продавець знав або міг знати про невідповідність товару умовам договору.