Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 17. Договір міни (бартеру)

1. Поняття та ознаки договору міни

У Цивільному кодексі України (як і у попередньому ЦК УРСР) немає розгорнутого визначення договору міни. У ньому лише зазначається, що за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. При цьому кожна зі сторін вважається продавцем того товару, який він дає в обмін, і покупцем того товару, який він одержує взамін (ст. 715). Наведені положення значною мірою відтворюють зміст ст. 241 ЦК УРСР, за якою за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше і кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем того майна, яке він одержує. Водночас у новому ЦК Україні знайшли відображення і певні новели, у тому числі істотні.

По-перше, в ЦК Україні введено термін "товар" замість терміна "майно", що певною мірою звузило предмет договору міни.

По-друге, в ст. 715 ЦК України введено пряме застереження про передачу однією стороною товару другій стороні у власність, що вносить однозначність у визначення правового режиму предмета договору міни.

По-третє, в ст. 715 ЦК України передбачено бартер як різновид договору міни, що, безумовно, розширює сферу застосування цього договору у цивільному обороті.

Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності. У цій частині наведене положення ст. 715 ЦК України певною мірою не враховує того, що окремі суб'єкти цивільного права не володіють майном на праві власності. Наприклад, відповідно до статей 74,76, 78 ГК України майно державних комерційних підприємств і комунальних комерційних підприємств закріплюється за ними на праві господарського відання, а майно державних казенних підприємств і комунальних некомерційних підприємств - на праві оперативного управління, що знайшло своє безпосереднє відображення у визначенні поняття договору міни у ст. 293 ГК України. Тому в таких суб'єктів виникає відповідно право господарського відання або право оперативного управління.

За своїми юридичними ознаками договір міни є оплатним, двостороннім і консенсуальним.

Договір міни за змістом і формою має багато спільного з договором купівлі-продажу. У ранній період історичного розвитку, коли суспільство ще не мало грошової одиниці, міна була основною правовою формою забезпечення потреб громадян і товарообігу. Найістотнішою ознакою для розмежування цих двох договорів є те, що у договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцеві сплачується відповідна його вартість лише у грошовому виразі. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. Однак за таких умов договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу. Більше того, така вартісна різниця може бути також компенсована виконанням певних робіт і наданням за товар меншої вартості відповідних послуг. У чинному законодавстві немає перешкод для подібних розрахунків у договорі міни.

Викладені положення щодо розрахунків закріплено у ЦК України, ст. 715 якого прямо визначено, що договором може встановлюватися доплата за товар більшої вартості, котрий обмінюється на товар меншої вартості.

У цій самій статті закріплена новела про те, що право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передачі майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 715 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договори поставки, контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. У такий спосіб вирішуються питання про форму та умови договору міни про права, обов'язки та відповідальність сторін за недоліки обмінюваного майна тощо. Правила купівлі-продажу, невластиві договору міни, або ті, що суперечать його змістові, зокрема правила про сплату за куплену річ грошової суми, до договору міни не застосовуються. Не є договором міни договори про обмін громадянами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, відносини з обміну промислових товарів, придбаних громадянами в роздрібній торговельній мережі, якщо вони з якихось причин не влаштовують покупця або є неякісними.

До недавнього часу, в умовах соціалістичної економіки, договір міни широко не застосовувався. Більше того, сфера його застосування постійно звужувалася. Так, за чинним законодавством, договір міни, в якому однією або обома сторонами виступали державні організації, міг бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством. Між колгоспами та іншими кооперативними, а також громадськими організаціями договори міни мали укладатися в межах їх спеціальної правоздатності і якщо це не суперечило закону. Громадяни укладали договори міни переважно побутового характеру. Заборонялися, як правило, товарообмінні відносини між державними органами, організаціями і громадянами. Наявність цих та багатьох інших обмежень щодо застосування договору міни у сфері товарообігу зумовлювалася централізованою плановою системою розподілу матеріальних благ.

І лише після започаткування економічних реформ ринкового спрямування, прийняття нового законодавства про власність, підприємство тощо договір міни набув вагомішого значення. У Законі України "Про підприємства в Україні" (ст. 10), який втратив чинність у зв'язку з введенням в дію Господарського кодексу України, зазначалося, що підприємства можуть відчужувати, в тому числі обмінювати, належне їм майно іншим підприємствам, а за певних умов і громадянам. В умовах переходу України до ринкових реформ, реформування системи розподілу продуктів, виникнення диспропорцій у структурі виробництва та відсутності в суб'єктів підприємництва достатніх коштів набули надмірного поширення товарообмінні договори у формі бартерних операцій, які також породжували й негативні тенденції. Бартерні угоди, зокрема, здатні гальмувати товарообіг, сприяти розвиткові тіньової економіки, а в умовах дефіциту оборотних коштів - спонукати сторони укладати їх на невигідних і нееквівалентних умовах, особливо у зовнішньоекономічній діяльності. Тому з метою впорядкування здійснення бартерних (товарообмінних) операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, регулювання платіжного балансу України 27 січня 1995 р. було прийнято Указ Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".

Однак і після прийняття зазначеного Указу, як свідчить статистика, товарообмінні бартерні угоди (операції) залишалися поширеними як у внутрішньому, так і зовнішньому товарообігах.

Так, у січні-вересні 1997 р. 39,2 відсотка всієї промислової продукції країни було реалізовано на бартерних умовах. При цьому обсяги реалізації продукції за бартерними угодами в чорній металургії становили 41,2%, в хімічній і нафтохімічній промисловості - 50,1, лісовій, деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості - 54,3, промисловості будівельних матеріалів - 57,8%.

Питома вага бартерних операцій у загальному обсязі експорту дорівнювала 11,1% (у січні-серпні 1996 р. - 23,5%), імпорту - 10,4% (16,2%). Особливо високою у цей період була питома вага бартеру в експорті паперової маси - 96,2%, каучуку та гумових виробів - 77%2.

Оскільки у загальному товарообігу питома вага бартерних угод у реалізації продукції була надто високою, така ситуація негативно позначалася на розвитку банківської системи, яка позбавлялася значного обсягу прибутків. У зв'язку з цим представники банківської системи пропонували запровадити прямі обмеження на здійснення суб'єктами підприємництва бартерних угод, посилити державний контроль і ввести режим розрахунків за такими угодами через банківські установи3. Але ця пропозиція суперечить принципам ринкового законодавства, яке утверджує свободу договору та вільного вибору його організаційно-правових форм. Ефективнішим тут може бути встановлення відповідного механізму оподаткування бартерних угод та їх цивільно-правового врегулювання.

23 грудня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", який набрав чинності через 90 днів з дня його опублікування.

Закон відтворив переважну частину положень вищезазначеного Указу Президента України.

Відповідно до загального закону бартерна (товарообмінна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковім або безготівковій формі.

Визначення поняття бартерного договору (бартерної операції), у широкому значенні, передбачене у ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з якою бартер (товарний обмін) є господарською операцією, котра передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Незважаючи на те, що у цьому Законі бартером визнається "господарська операція", договірна правова природа бартеру є цілком очевидною. Застосування ж такої юридично некоректної термінології є притаманною ознакою Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", обумовленою його галузевою приналежністю, оскільки ним і в інших випадках ігноруються юридичні категорії, закріплені в ЦК України та інших актах цивільного законодавства. Але в будь-якому разі можна дійти висновку, що за змістом ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) може вчинятися обмін не тільки одного майна (речі) на інше майно (річ), а й обмін одного майна чи одних робіт і послуг на інші товари у формі робіт і послуг.