Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Договори контрактації та інші договори на реалізацію сільськогосподарської продукції

Формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції, забезпечення населення продовольством, а переробних підприємств - сировиною значною мірою залежить від чітко налагодженої системи договірних відносин із закупівель цієї продукції у сільськогосподарських товаровиробників. Забезпечення потреб у продукції сільського господарства для бюджетної сфери, формування державного резервного та елітного насіннєвих фондів і генетичного фонду у тваринництві здійснюються через державний контракт. Виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи її за державними контрактами та іншими договорами через біржі, торгові будинки, заготівельні, переробні та посередницькі організації, індивідуальних підприємців тощо.

У міру налагодження діяльності спеціалізованих аграрних бірж закупівлі частини сільгосппродукції здійснюються шляхом торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами на цих біржах. Оскільки біржова торгівля сільгосппродукцією ще не досягла належного рівня, закупівлі цієї продукції заготівельними та іншими організаціями безпосередньо в її виробників здійснюються переважно за договорами контрактації.

За договором контрактації сільськогосподарський товаровиробник зобов'язується виробити сільгосппродукцію та передати її у власність контрактантові (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачеві, а контрактант зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. Таке визначення цього договору дано у ч. 1 ст. 713 ЦК.

За визначенням договору контрактації, що наведене у ч. 2 ст. 272 ГК, за цим договором виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, в кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти та оплатити її.

Отже, якщо в першому визначенні (за ЦК) підкреслюється, що сільгосппродукція передається виробником у власність контрактантові або визначеному ним іншому одержувачеві, то в другому визначенні (за ГК) акцентується увага на обов'язку контрактанта сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, що є однією з ознак договору контрактації. Проте не слід обмежувати коло осіб-контрактантів лише заготівельними або переробними підприємствами та організаціями (юридичними особами), як це випливає із визначення договору контрактації за ч. 2 ст. 242 ГК, оскільки закупкою сільгосппродукції можуть займатися і фізичні особи-підприємці.

Сторонами в договорі контрактації, з одного боку, є підприємства, організації, на які в установленому порядку покладено функції закупівлі сільгосппродукції (заготівельні, переробні, торговельні тощо). Зокрема замовниками сільгосппродукції, яка реалізується за держконтрактом, виступають міністерства, відомства, установи та організації, яким виділено з цією метою кошти з державного бюджету. Замовниками продукції за регіональними державними контрактами можуть бути організації, яким з цією метою виділено кошти з місцевого бюджету.

Друга сторона у договорах контрактації - підприємства та організації будь-яких форм власності, що виробляють сільгосппродукцію. Це колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, селянські (фермерські) господарства, підсобні господарства промислових підприємств, індивідуальні підприємці тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 272 ГК у договорах контрактації повинні передбачатися: - види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;

- кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

- ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

- обов'язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

- взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

- інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, що затверджений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Предметом договору контрактації є сільгосппродукція у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Проте, укладаючи договір, сторони можуть передбачити, що в рахунок виконання зобов'язань щодо здачі продукції у свіжому (натуральному) вигляді господарство частину продукції продає переробленою.

Отже, на момент укладення договору сільськогосподарської продукції у натуральному вигляді (зерно, овочі, худоба, птиця тощо) у виробника, як правило, ще немає. Вона в міру дозрівання культур або вирощування тварин буде у певні строки або за графіками передаватися контрагентові чи іншому одержувачеві згодом, після укладення договору, в погоджених кількості, асортименті, якості та з дотриманням інших умов договору.

Зважаючи на специфіку сільськогосподарського виробництва та його залежність від по годних умов, на контрагента може бути покладений обов'язок сприяти виробникові в організації виробництва продукції, транспортуванні її на приймальні пункти і підприємства, забезпеченні тарою або пакувальними матеріалами, насінням, засобами захисту рослин тощо. У договорі можуть бути передбачені обов'язки контрактанта, який здійснює переробку сільськогосподарської продукції, повертати виробникові на його вимогу продукти або відходи від переробки продукції (цукор, жом, мелясу тощо) з оплатою за цінами, визначеними договором контрактації.

За юридичною природою і змістом договір контрактації близький до договорів купівлі-продажу і поставки. Ось чому в ч. 2 ст. 713 ЦК зазначено, що до відносин сторін за договором контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і правила про поставку, якщо інше не передбачено договором або законом.

В Україні ще немає єдиного законодавчого акта, який би регламентував відносини з реалізації сільгосппродукції. Кризові явища в агропромисловому комплексі, часті зміни в кон'юнктурі на ринку, спад сільськогосподарського виробництва зумовлюють прийняття у цій сфері нормативних актів, розрахованих, як правило, на нетривалий період їх дії. Тому особливо важливим є чітке визначення умов реалізації сільгосппродукції у договорах контрактації та інших договорах, що їх укладають заготівельники з безпосередніми її виробниками.

Відповідно до ч. 3 ст. 713 ЦК законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Такі особливості цього договору певною мірою відображені у статтях 273 і 274 ГК, які стосуються окремих моментів виконання та відповідальності за договором контрактації.

Відповідно до ст. 273 ГК виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрагента про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрагент повинен приймати від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами. У договорі можуть передбачатись обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції" яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрагентом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

За порушення сторонами своїх обов'язків за договором контрактації настає майнова відповідальність у формі неустойки і відшкодування збитків. Зокрема, відповідно до частин і 3 ст. 274 ГК за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрагенту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом. Якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрагента, виробник відшкодовує контрактанту заподіяні цим збитки.

Відповідальність виробника (як і контрактанта) за порушення умов контрактації будується на загальних засадах цивільно-правової відповідальності, зокрема за принципом вини. Невиконання виробником зобов'язань щодо кількості, асортименту і строків здачі сільгосппродукції може бути зумовлене явищами непереборної сили (стихійне лихо). У господарсько-судовій практиці питання про те, чи є певна обставина стихійним лихом, вирішується за аналогією з правилами, що їх застосовують при страхуванні майна сільськогосподарських підприємств. Невиконання договору виробником може статися внаслідок дії інших несприятливих факторів чи з вини заготівельника (наприклад, при забороні здачі худоби у зв'язку з її масовими захворюваннями, незабезпеченні контрагентом виробника тарою чи пакувальними матеріалами тощо). Доказами на підтвердження цих обставин можуть бути висновки державної інспекції із заготівель та якості продукції, довідки ветеринарного нагляду, довідки метеослужби, акти, складені за участю представника страхової організації, тощо. За наявності зазначених обставин виробник повинен бути звільнений від відповідальності за нездачу сільськогосподарської продукції.

За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробникові штраф у розмірі 5% вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує заподіяні виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість (ч. 2 ст. 274 ГК).

У договорі контрактації, можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань, зокрема зобов'язань із зустрічного продажу контрактантом цукру, олії, меляси тощо.

Крім договорів контрактації виробники сільгосппродукції можуть реалізовувати її на основі інших договорів. Зокрема заготівельні та переробні підприємства на договірних засадах можуть приймати від виробників сільськогосподарську сировину на зберігання і переробку незалежно від напрямів її подальшого використання. Розрахунки за зберігання і переробку сировини та випуск готової продукції за угодою сторін можуть здійснюватись у грошовій формі, з використанням частини готової продукції або у змішаній формі.

Виробники сільгосппродукції мають право здійснювати товарообмінні операції з власною продукцією та продуктами її переробки на основі бартерних договорів, що їх укладають як на внутрішньому ринку, так і у порядку здійснення зовнішньоекономічної діяльності. За такими договорами вони одержують необхідні матеріально-технічні ресурси (обладнання, нафтопродукти, засоби захисту рослин і тварин тощо) або товари широкого вжитку. Господарства можуть реалізовувати сільгосппродукцію на комісійних засадах, укладаючи договори комісії або консигнації з торговельними чи іншими посередницькими організаціями. Юридичні та фізичні особи-підприємці як посередники за договорами купівлі-продажу закуповують у товаровиробників сільгосппродукцію для подальшої її реалізації на договірних засадах з метою одержання прибутку.