Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Правові наслідки порушення лізингового зобов'язання

Лізингодавець як власник предмета лізингу вільний розпоряджатися ним, зокрема продати його під час дії договору лізингу або по його закінченні. З іншого боку, як предмет лізингу може використовуватися така річ, яка в силу своїх технічних або інших властивостей може стати об'єктом інтересу лізингоодержувача. У такому разі лізингодавець і лізингоодержувач потребують узгодження між собою умови придбання останнім предмета лізингу до чи після спливу дії договору лізингу.

Розробники ЦК України, ГК України та Закону України про ФЛ відмовилися від спеціального законодавчого регулювання відносин з придбання лізингоодержувачем предмета лізингу. Залишилася лише норма, яка встановила таке правило: якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше (ч. 2 ст. 8 Закону про ФЛ). Проте відсутність правових норм, присвячених законодавчому регулюванню придбання лізингоодержувачем предмета лізингу, не знижує інтересу до цього аспекту лізингових зобов'язань з боку фахівців і практиків.

Підставою переходу права власності на предмет лізингу може бути лише факт укладення договору між лізингодавцем і лізингоодержувачем. У зв'язку з цим слід звернути увагу на ту обставину, що підставою переходу права власності на майно можуть бути різноманітні цивільно-правові договори (купівлі-продажу, поставки, контрактації, позики, міни, дарування, постачання енергетичних ресурсів тощо). На практиці переважає таке договірне регулювання відносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем стосовно придбання права власності на предмет лізингу: 1) передбачається, що лізингодавець зобов'язаний передати предмет лізингу у власність лізингоодержувачу після закінчення строку лізингу за умови сплати останнім повної вартості предмета лізингу та виконання всіх умов договору; 2) лізингоодержувач має право достроково викупити предмет лізингу до закінчення строку дії договору, але не раніш як через рік з дати одержання у користування предмета лізингу; 3) лізингові платежі включають, зокрема, відшкодування вартості предмета лізингу; 4) після виконання зобов'язань щодо сплати всіх лізингових платежів, у тому числі повної вартості предмета лізингу останній переходить у власність лізингоодержувача на підставі додаткового договору до договору та двостороннього акта приймання-передачі із зазначенням остаточних розрахунків виконання умов договору.

Правові наслідки порушення лізингового зобов'язання

Правові наслідки порушення лізингових зобов'язань з метою послідовності викладення матеріалів доцільно класифікувати за їх характером на 1) оперативні засоби впливу та 2) засоби цивільно-правової відповідальності (збитки, моральна шкода, неустойка тощо).

На основі аналізу положень ЦК України, ГК України та Закону про ФЛ можемо дійти висновку, що до кола законодавчо визначених оперативних засобів впливу за порушення лізингових зобов'язань належать такі: 1) право лізингоодержувача відмовитися від договору та повернути предмет лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку за виконавчим написом нотаріуса в разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів повністю або частково протягом 30 днів (ч. 2 ст. 7 Закону про ФЛ); 2) право лізингодавця стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону про ФЛ); 3) право лізингоодержувача відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, в разі якщо прострочення передачі предмета лізингу перевищує 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку (ч. 1 ст. 7 Закону про ФЛ); що стосується правових наслідків порушення лізингових зобов'язань, то для них, на нашу думку, є спільним таке: 1) підставами їх застосування завжди є прострочення з боку боржника (лізингодавця, лізингоодержувача або продавця) виконання покладеного на нього обов'язку; 2) вони мають характер односторонньої відмови від виконання договірного зобов'язання (статті 214, 615 та 651 ЦК України); 3) правочин, що спрямований на відмову від договору лізингу, вважається вчиненим з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову (ч. 3 ст. 7 Закону про ФЛ); 4) з моменту вчинення такого правочину договір лізингу вважається розірваним (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

Розглянемо детальніше порядок застосування засобів оперативного впливу на випадок порушення обов'язків сторонами лізингових зобов'язань, встановлених нормами ст. 7 Закону про ФЛ, а також інших можливих засобів впливу, що можуть передбачатися в договорі лізингу або законі. Відмова лізингодавця від договору лізингу в разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов'язань лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів як засіб оперативного впливу випливає з норми ст. 782 ЦК України, згідно з якою наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плати за користування річчю протягом трьох місяців поспіль. Проте, незважаючи на схожість з викладеною нормою, правила, передбачені у ч. 2 ст. 7 Закону про ФЛ, мають свою специфіку, що дістає вияв у такому: 1) підставою виникнення у лізингодавця права на відмову від подальшого виконання договору лізингу є факт несплати лізингоодержувачем узгодженої в договорі лізингу суми лізингових платежів частково або у повному обсязі та прострочення сплати більш як на 30 днів. Натомість, згідно з ч. 1 ст. 782 ЦК України підставою для відмови наймодавця від договору найму є невнесення орендної плати за користування річчю протягом трьох місяців поспіль; 2) у разі реалізації лізингодавцем наданого йому ч. 2 ст. 7 Закону про ФЛ права він може повернути предмет лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". На відміну від лізингодавця, наймодавець не має права повернути річ у такому порядку. Для цього йому необхідно звертатися до суду.

Незважаючи на в цілому позитивні відгуки спеціалістів на норми ч. 2 ст. 7 Закону про ФЛ на практиці все ж виникають певні труднощі в їх застосуванні. Насамперед це стосується відповіді на питання про обов'язковість отримання лізингодавцем виконавчого напису нотаріуса в разі добровільної згоди лізингоодержувача повернути предмет лізингу. Думається, що законодавець, формулюючи згадані правила, дещо захопився ідеєю про безспірне повернення предмета лізингу, що вплинуло на остаточну редакцію абз. 2 ч. 2 ст. 7 Закону про ФЛ, яка допускає неоднозначне тлумачення. Якщо визнати, що ця норма є імперативною, то може виникнути ситуація, коли лізингодавець, не маючи жодних розбіжностей з лізингоодержувачем у питанні повернення предмета лізингу, буде змушений нести додаткові витрати на нотаріальне посвідчення договору лізингу та за вчинення виконавчого напису. З іншого боку, це провокує лізингоодержувача відмовлятися від повернення лізингодавцю предмета лізингу, чим останньому можуть бути заподіяні збитки.

Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів урегульований нормами ст. 18 ЦК України, статей 87-91 Закону України "Про нотаріат", п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, розділу 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та формами реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на правочинах і засвідчуваних документах. Відповідно до п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису про повернення об'єкта (предмета) лізингу подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення. Варто звернути увагу на форму № 85 "Виконавчий напис про повернення предмета фінансового лізингу", що затверджена Формами реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на правочинах і засвідчуваних документах, згідно з якою нотаріус має право вчиняти виконавчі написи щодо повернення предмета лізингу виключно на договорах фінансового лізингу, що є нотаріально посвідченим у встановленому законодавством України порядку. Порівняння такої правової норми з положеннями інших законодавчих і нормативно-правових актів України, керуючись якими нотаріуси вчиняють виконавчі написи, дає нам підстави для сумнівів щодо її доцільності та законності, оскільки: 1) згідно з ч. 1 ст. 6 Закону про ФЛ для договору фінансового лізингу передбачається як обов'язкова письмова форма; 2) якщо припустити можливість того, що в такий спосіб сторін договору фінансового лізингу спонукають до нотаріального посвідчення, то залишається незрозумілим, як застосовувати в такому разі норму ч. 2 ст. 220 ЦК України, згідно з якою, якщо сторони домовилися стосовно всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Зважаючи на неоднозначне розуміння такого припису Міністерство юстиції України своїм листом від 2 грудня 2005 р. № 31-50-6275 роз'яснило, що форма № 85 є уніфікованою і повинна використовуватися нотаріусами з урахуванням особливостей, встановлених чинним законодавством для регулювання відносин, що виникають за договором лізингу, які не посвідчені нотаріально. У такий спосіб, як на нас, Міністерство юстиції України намагається стверджувати про рекомендаційних характер форми № 85, з чим важко погодитися, оскільки: 1) роз'ясненням фактично створюється нова правова норма, яка затверджується неналежним нормативно-правовим актом (листом); 2) згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси у своїй діяльності повинні керуватися наказами Міністерства юстиції України, у тому числі Формами реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на правочинах і засвідчуваних документах. Тож виправлення ситуації, що склалася, на нашу думку, можлива лише шляхом внесення відповідних змін до зазначеного нормативно-правового акта. Слід також враховувати, що відповідно до п. 7 ст. 3 та п. 5 ст. 18і Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі написи нотаріусів є рішеннями і виконавчим документом, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою. Останнє забезпечується всіма засобами у межах повноважень служби, зокрема, навіть примусом.

Відмова лізингоодержувача від договору лізингу в односторонньому порядку в разі прострочення передачі йому предмета лізингу передбачається абзацом 1 ч. 1 ст. 7 Закону про ФЛ, для реалізації якої необхідне дотримання певних умов: І) лізингоодержувач має повідомити лізингодавця про намір розірвати договір лізингу; 2) прострочення передачі предмета лізингу має становити 30 днів, якщо інший строк не передбачений договором лізингу. Застосовуючи зазначену норму, слід враховувати, що в ній не уточнюються особи, порушення умов виконання обов'язку передати предмет лізингу з боку яких дає право лізингоодержувачу розірвати договір лізингу в односторонньому порядку. Тому лізингодавець позбавлений права заперечувати проти розірвання договору лізингу з тих мотивів, що невиконання обов'язку щодо передачі предмета лізингу мало місце з боку продавця (постачальника).

Абзацом 2 ч. 1 ст. 7 Закону про ФЛ встановлено право лізингоодержувача вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Вимагати відшкодування збитків лізингоодержувач має право від лізингодавця та/або продавця предмета лізингу залежно від фактичних обставин (того, хто обирав продавця, та того, на кому лежить обов'язок передати (поставити) предмет лізингу). Що стосується платежів, здійснених до такої відмови, то передусім йдеться про авансові платежі, які досить часто практикуються вітчизняними учасниками лізингових відносин.

Застосування заходів оперативного впливу за порушення лізингових зобов'язань також можливе й з огляду на норми ч. 3 ст. 538 ЦК України, яка надає право одній стороні договірного зобов'язання у разі невиконання іншою стороною свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку в установлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, може зупинити виконання свого обов'язку, оскільки, як відомо, виконання обов'язків сторонами лізингових зобов'язань має характер зустрічного. Враховуючи універсальність цієї норми, вважаємо, що за її допомогою сторони лізингових зобов'язань мають змогу оперативно впливати один на одного в разі вчинення певних порушень шляхом зупинення (але не припинення) виконання своїх зобов'язань.

Керуючись нормами ч. 1 ст. 615 ЦК України та ч. 3 ст. 651 ЦК України, сторони договору лізингу можуть домовитися про те, що порушення, які згідно з цими нормами можуть бути підставою для розірвання договору в судовому порядку, перетворюються на умови, що надають їм право в односторонньому порядку відмовитися від подальшого виконання договорів лізингу. Наприклад, сторони договору лізингу можуть домовитися про те, що в разі використання лізингоодержувачем предмета лізингу всупереч договору лізингу або його призначенню лізингодавець має право відмовитися в односторонньому порядку від договору лізингу. При цьому лізингодавцю необхідно у письмовій формі повідомити лізингоодержувача про такі наміри, мотивуючи при цьому своє рішення. У такому разі з моменту, коли лізингоодержувач одержав чи повинен був одержати таке повідомлення, договір вважається розірваним.

Досить поширеним та ефективним засобом оперативного впливу на порушників лізингових зобов'язань є договірне списання коштів з банківських рахунків лізингоодержувача у випадку допущення порушення умов виконання обов'язку по сплаті лізингових платежів, правову основу реалізації якого становлять норми ч. 2 ст. 1071 ЦК України, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Для цього необхідно, щоб між лізингодавцем і лізингоодержувачем був укладений відповідний договір, в якому повинні передбачатися: обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк. При цьому договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

Особливості цивільно-правової відповідальності сторін лізингових зобов'язань обумовлені складною структурою правових зв'язків між ними. Свідченням цьому є конструкція відповідальності продавця за умови продажу (поставки) предмета лізингу та солідарна відповідальність лізингодавця та продавця у разі коли вибір останнього було здійснено лізингодавцем. Існують й інші специфічні моменти, пов'язані з відповідальністю сторін лізингових зобов'язань, на окремих і найбільш актуальних з яких ми спинимося детально. Система правових норм, що регулюють відповідальність за порушення лізингових зобов'язань має комплексний характер, оскільки фактично становить норми про відповідальність сторін орендних відносин і відносин купівлі-продажу (поставки). Зокрема, відповідальність у відносинах між лізингодавцем і лізингоодержувачем щодо користування предметом лізингу за всіма ознаками підпадає під регулювання норм про відповідальність у відносинах між наймачем і наймодавцем. Заходами цивільно-правової відповідальності за порушення сторонами лізингових зобов'язань є відшкодування збитків, сплата відсотків або неустойка.

Новелою цивільно-правового регулювання лізингових зобов'язань стали норми ч. 1 ст. 808 ЦК України, згідно з якими, якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) і лізингодавець несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Слід зазначити, що узагальнення практики засвідчують наявність конфліктних ситуацій, пов'язаних із застосуванням ч. 1 ст. 808 ЦК України. Причиною цьому є неоднозначне тлумачення терміна "солідарна відповідальність". Відсутність однозначного розуміння пов'язана з відсутністю у законодавстві України норм про загальні положення солідарної відповідальності учасників цивільних відносин.

У зв'язку з цим можемо запропонувати два варіанти розуміння терміна "солідарна відповідальність" в контексті ч. 1 ст. 808 ЦК України. Відповідно до першого варіанта одночасно з покладенням на продавця та лізингодавця солідарної відповідальності вони визнаються солідарними боржниками й тоді на них поширюються норми статей 543-544 ЦК України. Крім того, це потягне застосування норм статей 227-228 ГК України, якщо в якості сторін лізингових зобов'язань виступатимуть суб'єкти господарювання. У такому разі лізингоодержувач матиме право на власний розсуд звернутися з вимогою до лізингодавця або продавця. При цьому той, хто виконав солідарний обов'язок, отримує право на зворотну вимогу (регрес) до іншого солідарного боржника у рівній частці, якщо інше не встановлене договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Як результат складається ситуація, коли продавець, навмисно допустив порушення умов продажу (поставки) предмета лізингу, задовольнивши вимоги лізингоодержувача, отримає право звернутися до лізингодавця з регресною вимогою повернути йому все виконане перед лізингоодержувачем і буде формально правий. Другий варіант полягає в тому, що термін "солідарна відповідальність" слід сприймати у вузькому розумінні, за якого лізингодавець і продавець предмета лізингу не є солідарними боржниками перед лізингоодержувачем. Такий підхід певною мірою збігається з позицією С. Сарбаша, який, досліджуючи проблеми відповідальності за солідарні зобов'язання в контексті норм глави 25 ЦК РФ, дійшов висновку, що "із закону все ж не випливає з повною впевненістю, що невиконання або неналежне виконання солідарного зобов'язання тягне саме солідарну відповідальність". Цей варіант видається нам більш прийнятним, оскільки він забезпечує справедливий баланс прав та інтересів сторін лізингових зобов'язань. З одного боку, цілком природним буде звільнення за домовленістю сторін договору лізингу лізингодавця від відповідальності за порушення з боку продавця, що вчинені останнім навмисно. З іншого боку, якщо вибір продавця та/або визначення предмета лізингу здійснив лізингодавець (особливо, коли продавець є пов'язаною з лізингодавцем особою), цілком виправданим є покладення на нього солідарної відповідальності, поряд з продавцем, за вчинені з боку останнього порушення.

На стадії користування предметом лізингу лізингодавець і лізингоодержувач перебувають між собою у відносинах, які за своїм характером багато в чому схожі з орендними. Як свідчить практика, найбільш частими порушеннями лізингових зобов'язань на цій стадії є невиконання чи неналежне виконання лізингоодержувачем обов'язків по сплаті лізингових платежів. Як правило, лізингодавець має право вимагати в такому разі відшкодування заподіяних йому збитків внаслідок несплати лізингових платежів. Водночас, лізингодавець може скористатися правом вимагати сплати йому відсотків відповідно до норм ст. 625 ЦК України або сплати неустойки за прострочення сплати лізингових платежів (як правило, у відсотковому відношенні до простроченої суми за кожен день прострочення). Причиною виникнення збитків у лізингоодержувача може стати невиконання обов'язку лізингодавця придбавати у певного продавця. Наприклад, лізингоодержувач може укласти попередні договори про поставку товарів, які він планує виготовити на обладнанні, що лізингодавець згідно з договором лізингу має придбати у конкретного продавця. Проте внаслідок невиконання лізингодавцем обов'язку придбати предмет лізингу лізингоодержувачу можуть бути заподіяні збитки, що мають характер упущеної вигоди, яку той отримав би, якщо б уклав основні договори на поставку товарів.

Лізингоодержувач несе відповідальність у формі відшкодування заподіяних збитків лізингодавцю у разі погіршення предмета лізингу зі своєї вини. Якщо лізингоодержувач не виконає обов'язку щодо повернення предмета лізингу, лізингодавець має право вимагати від нього сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування предметом лізингу за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України). Варто зауважити, що, оскільки згідно з нормами статей 661, 665, 666, 670, 672, 678, 684, 686 ЦК України характер правових наслідків порушення умов продажу (поставки) предмета лізингу свідчить про те, що не всі з них можна кваліфікувати як заходи цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань, постає проблема тлумачення норм ч. 1 ст. 808 ЦК України, адже в ній йдеться про відповідальність продавця перед лізингоодержувачем за порушення умов продажу (поставки) предмета лізингу.

Якщо лізингоодержувача розглядати в статусі цессіонарія лізингодавця, то варто погодитися з твердженням окремих дослідників, які вважають, що в такому разі розмір збитків, що стягуються з лізингоодержувача, не може перевищувати розміру збитків, понесених лізингодавцем, що, в кінцевому підсумку, може призвести до невигідного для лізингоодержувача вирішення питання, оскільки він має право на стягнення збитків з продавця опосередковано. При цьому право на стягнення збитків чи неустойки напряму залежатиме від того, чи включено воно як домовленість у договір між продавцем і лізингодавцем. Тому, щоб забезпечити право лізингоодержувача на стягнення принаймні збитків з продавця, законодавець встановив правило про його відповідальність перед лізингоодержувачем, не ставлячи його у залежність від волі лізингодавця. Проте для того, щоб лізингоодержувач мав змогу стягнути неустойку з продавця предмета лізингу за допущені ним порушення, необхідно, щоб вона була безпосередньо передбачена у договорі купівлі-продажу між продавцем і лізингодавцем.