Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 1. Поняття та ознаки договору позички

1. Поняття та ознаки договору позички

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ч. 1 ст. 827 ЦК України).

Договір позички є одним з найстаріших цивільно-правових договорів, відомих праву з найдавніших часів. На побутовому рівні цей договір застосовувався та застосовується, мабуть, найчастіше за договір купівлі-продажу. Норми про договір позички були відомі цивільному праву ще з часів римського права і з того часу майже не зазнали змін.

В українському законодавстві вперше цей договір передбачався у Цивільному кодексі УРСР 1963 року, де йому була присвячена гл. 27. У ЦК УРСР даний договір називався "договір безоплатного користування майном". Норми ЦК УРСР здебільшого стосувалися врегулювання відносин безоплатного користування майном між соціалістичними організаціями, а також містили положення про дострокове розірвання та припинення договору.

У ЦК України відносинам безоплатного користування майном присвячена гл. 60. Нове законодавство дещо змінило назву цього договору. В ЦК України договір безоплатного користування майном отримав назву "позичка".

Ведучи мову про назву договору (позичка), слід зазначити, що на побутовому рівні немає її чіткого розуміння. Часто під позичкою розуміють невелику грошову позику, як оплатну, так і безоплатну, рідше - безоплатне користування майном. Зазначена проблема для цивільного права не є новою. Ще відомий дореволюційний цивіліст Д. І. Мейєр писав, що "...стан даного договору в законодавстві доволі незвичайний. Визначаючи позичку як договір про безоплатне надання права користування річчю, законодавець нерідко називає позичкою позику, за якою переходить вже не право користування, а право власності на майно та виникають юридичні відносини абсолютно інші, ніж за договором позички"1. Сучасне українське законодавство в цьому недалеко пішло від законодавства Російської імперії. І на сьогодні термін "позичка" широко застосовується в законодавстві для визначення відносин позики, тобто передачі у власність грошових коштів на умовах повернення. Як приклад можна навести постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку надання у 2007 році місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування середньострокових безвідсоткових позичок та а погашення" від 24 січня 2007 р. № 64, а також лист Національного банку України "Щодо надання інформації для розрахунку та обліку резерву на можливі втрати за позичками комерційних банків" від 19 листопада 1996 р. № 10-306/2976.

Разом із тим, Цивільний кодекс розрізняє договори позички та позики та встановлює як основний критерій їх розмежування об'єкти даних договорів. Так, якщо за договором позики можуть передаватися тільки гроші та речі, визначені родовими ознаками, то об'єктом позички можуть бути виключно індивідуально визначені неспоживні речі.

Друга назва договору позички (яка, щоправда, на сьогодні не відображена в ЦК) - договір безоплатного користування майном - виражає основну суть даного договору. Мається на увазі, що договором позички охоплюються відносини щодо передачі майна у тимчасове користування. Цим договір позички відрізняється від дарування, внаслідок якого відбувається перехід права власності на майно.

Договір позички належить до безоплатних договорів. Саме ця риса дозволяє відокремити його від договору оренди. Проте, ведучи мову про безоплатність, не можна стверджувати, що цей договір не має майнового інтересу для позичкодавця. Іноді це дійсно так, а іноді майновий інтерес може мати місце. Так, підприємство-виробник надає у безоплатне користування рекламній компанії свої вироби для виставлення їх на промисловій виставці. Безпосереднім майновим інтересом позичкодавця тут є реклама товару. Коли у безоплатне користування передається тварина, мета цього може полягати у звільненні позичкодавця від витрат на її утримання. Але такі майнові інтереси позичкодавця не охоплюються договором позички. Як правило, в основі відносин позички лежать або особисті відносини між сторонами, або переслідування позичкодавцем соціально значущої мети (благодійна, просвітницька, гуманітарна діяльність тощо).

Не слід вважати такими, що підпадають під договір позички, відносини щодо безоплатного користування майном, коли це є наслідком укладення сторонами іншого оплатного договору. Наприклад, особа, яка придбала путівку до будинку відпочинку, може безоплатно отримувати у користування пляжний, спортивний чи будь-який інший інвентар. Але в цьому випадку об'єктивно такі відносини позбавлені безоплатності. Вказана особа заплатила за користування інвентарем при придбанні путівки. Тому для подібних відносин слід застосовувати положення про договір оренди.

Договір позички може бути як реальним, так і консенсуальним, залежно від того, як сторони визначили порядок його укладення. Якщо сторони встановили, що договір буде вважатися укладеним з моменту передачі речі у користування - договір вважається реальним. Якщо ж момент укладення договору приурочується до досягнення згоди за всіма істотними умовами, - в наявності консенсуальний договір. Якщо сторони не зазначили в договорі момент укладення, договір треба вважати консенсуальним.

Уразі якщо договір позички є консенсуальним, він набуває рис двостороннього договору. Позичкодавець при цьому зобов'язаний передати річ у користування, а користувач повернути річ протягом визначеного терміну. Якщо при укладенні договору позички застосовується конструкція реального договору, то він є одностороннім, оскільки, передаючи річ у користування, позичкодавець у подальшому має лише права, а користувач - лише обов'язки.

Однією з ознак договору позички є його тривалий характер. Передачею речі юридичний зв'язок між сторонами не закінчується, а лише виникає.

Частина 3 ст. 827 ЦК України поширює на договір позички норми гл. 58 Кодексу, яка присвячена врегулюванню орендних відносин. Але, незважаючи на такий підхід законодавця, слід мати на увазі, що деякі правила, які властиві орендним відносинам, для договору позички застосовуватися не можуть у силу суті самого договору, наприклад ст. 762 "Плата за користування майном".