Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Елементи договору позички

Відповідно до положень ст. 827 ЦК України сторонами договору позички є позичкодавець та користувач. У їх ролі, як правило, можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи. Обмеження тут лише загальні - наявність відповідного рівня дієздатності.

За загальним правилом, позичкодавцем може бути особа, наділена правом розпоряджатися річчю. Як правило, це - власник речі. Інші особи, які здійснюють управління майном (на підставі права довірчого управління, договору комісії, права оперативного управління або повного господарського відання тощо), можуть бути позичкодавцями лише за згодою власника (ч. 1 ст. 829 ЦК).

З метою запобігання зловживанням зі сторони осіб, які здійснюють управління або контроль над юридичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, ЦК встановив правило, відповідно до якого юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю (ч. 2 ст. 829 ЦК).

Користувач - це особа, яка отримує майно у безоплатне користування. За загальним правилом у ролі користувача може виступати будь-яка особа. Але, за бажанням позичкодавця, отримувати в позичку ті чи інші речі можуть лише спеціальні суб'єкти. Так, вищий навчальний заклад вправі надати право безоплатного користування бібліотекою лише своїм студентам.

Що стосується об'єкта договору позички, то незважаючи на те, що ЦК України поширює на відносини позички правила про договори оренди, об'єктом позички можуть бути лише речі, що випливає з визначення цього договору. Майнові права та обов'язки за договором позички передаватися не можуть. В іншому правила про об'єкт оренди діють, дозволяючи визначати як об'єкт позички лише індивідуально визначені неспоживні речі (ч. І ст. 760 ЦК). Проте, як правило, у більшості випадків у позичку передаються речі, не призначені для комерційного використання.

Договір позички може бути укладений як на визначений строк, так і без вказівки строку. Визначений строк має бути встановлений в договорі. Якщо строк у договорі не вказаний, він визначається відповідно до мети користування майном (ст. 831 ЦК). При цьому в силу відсилочної норми ст. 827 ЦК тут також діє положення ч. 2 ст. 763 ЦК, яка визначає, що "кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору у будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці".

Форма договору позички визначається як загальними правилами про форму правочинів, так і спеціальними нормами ст. 828 ЦК України. Так, ч. 1 ст. 828 дозволяє використовувати усну форму договору лише у відносинах між фізичними особами щодо речей побутового призначення. Для інших договорів (між юридичними особами, між фізичними та юридичними особами, а також між фізичними особами, але щодо речей непобутового призначення) обов'язковою є письмова форма. Для деяких видів майна закон передбачає нотаріальну форму договору позички. Так, відповідно до ч. 4 ст. 828 ЦК нотаріально посвідчується договір позички транспортних засобів за участю фізичних осіб. А відповідно до ч. 3 ст. 828, яка відсилає до норм ст. 793 ЦК України, нотаріальному посвідченню також підлягає договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (або її частини) на строк три роки і більше. Договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (або її частини), який укладається на строк менше трьох років, має бути укладений в простій письмовій формі.

Істотними умовами договору позички є умови про його предмет та безоплатність. Предмет є істотною умовою будь-якого договору (ст. 638 ЦК). Щодо безоплатності, така умова є необхідною для договорів даного виду, оскільки безоплатний характер користування річчю є кваліфікуючою ознакою позички, за якою даний договір відрізняється від договору майнового найму.