Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 34. Договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт

1. Поняття та ознаки договору

Розвиток підприємницької діяльності, зростання рівня інформатизації суспільства, підвищення ролі та значення інтелектуальної діяльності в умовах ринкової економіки зумовили розширення меж використання результатів творчості, деталізацію їх видів, активне залучення об'єктів інтелектуальної власності до сфери цивільного обороту. Багатоаспектність форм здійснення інтелектуальної, творчої діяльності та множинність її результатів має наслідком потребу формування комплексу цивільно-правових конструкцій, спрямованих на опосередкування відносин з їх використання. Значна кількість нових договорів врегульовані главою 75 "Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності" та главою 76 ЦК України "Комерційна концесія".

Необхідність залучення до сфери виробництва результатів наукових досліджень та новітніх технологій привели до створення у межах ЦК України системи правових норм, спрямованих на спрощення договірного оформлення правових зв'язків з впровадження досягнень науки у виробництво. Зазначені договірні конструкції дістали у науці цивільного права назву "договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт".

Незважаючи на особливості законодавчого регулювання відносин з використання цих договорів, у главі 62 ЦК України йдеться про два самостійних, хоча й тісно пов'язаних між собою, договори: договір на виконання науково-дослідних робіт (далі - НДР) та договір на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт (далі - ДКТР).

Відповідно до ст. 892 ЦК України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Зі змісту статті випливає, що договори на виконання НДР і ДКТР є двосторонніми, оплатними та консенсуальними. Легальне визначення договорів передбачає покладення на виконавця обов'язку провести наукові дослідження, розробити зразок нового виробу чи конструкторської документації, нову технологію та кореспондуючого йому обов'язку замовника, прийняти та оплатити виконані роботи. Консенсуальність договорів дістає вияв у набранні ними чинності з моменту досягнення, у передбаченій законодавством формі, згоди сторін за всіма істотними умовами. Оплатність договору підтверджується законодавчим обов'язком замовника сплатити ціну за виконані наукові дослідження, дослідно-конструкторські роботи, розробку нової технології чи пристрою.

Слід наголосити, що крім ЦК дані форми договірних зв'язків регулюються також ст. 331 ГК України. Остання стосується договору на створення і передачу науково-технічної продукції, однак її зміст не викликає сумнівів, що законодавець у даному випадку мав на увазі опосередкування суспільних відносин з виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Зокрема, згідно зі ст. 331 ГК України за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Крім кодифікованих правових актів відносини у сфері використання результатів науково-технічної творчості у виробництві регулюються також постановою Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і дисертацій" від ЗІ березня 1992 р. №162' та Порядком державної реєстрації та обліку відкритих науково-дослідних робіт, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 2S грудня 2001 р. № 8082. Крім того, залишаються чинними у тій частині, що не суперечать ЦК України та іншим законам, акти радянського законодавства, присвячені регламентації використання наукових досліджень (наприклад постанова Ради Міністрів УРСР "Про порядок фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт" від 4 квітня 1988 р. № 80).

Проте слід констатувати, що основою для регулювання відносин у сфері договору на виконання НДР та ДКТР є насамперед норми глави 62 ЦК України та субсидіарного положення даного Кодексу, присвячені підряду (§ І глави 61) та праву інтелектуальної власності.

Дія врегулювання даних відносин, визначення та розкриття змісту окремих дефініцій сторони також можуть застосовувати національне законодавство про розвиток інноваційної діяльності, зокрема закони України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 13 грудня 1991 р.3, "Про наукову і науково-технічну експертизу" від 10 лютого 1995 р.4, "Про науково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 р.5 тощо.

Спільність механізму правового регулювання не означає цілковиту тотожність договорів на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Між ними існує істотна різниця, що дістає вияв у специфіці предмета та пов'язаних з цією обставиною особливостях виконання та оплати праці виконавця у зв'язку з неможливістю досягнення результату наукових робіт.

Предметом договору на виконання НДР є результати, одержані у процесі проведення фундаментальних чи прикладних наукових досліджень. Ними можуть бути нові технічні рішення у відповідній сфері науки і техніки, винаходи та інші результати інтелектуальної діяльності, що характеризуються достатньо високим рівнем творчості.

У свою чергу, предмет договору на виконання ДКТР має більш практичне застосування. Ним є, як правило, науково-прикладні результати, одержані у процесі розробки чи удосконалення конструкторських чи технологічних рішень. Зокрема, зразок нового виробу, конструкторська документація, нова технологія, їх зміна чи поліпшення тощо. Тобто рівень творчості, виражений у результаті дослідно-конструкторських робіт, може бути нижчим, ніж у договорі про здійснення наукових досліджень.

Законодавством передбачений обов'язок виконавця особисто здійснити наукові дослідження за договором на виконання НДР. При цьому виконавець має право залучати до виконання НДР інших осіб лише за згодою замовника.

А за договором на виконання ДКТР виконавець має право залучати субвиконавців до виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Залучення третіх осіб для здійснення дослідно-конструкторської діяльності забороняється лише у випадку, коли така заборона прямо встановлена договором.

Різниця існує також у правових наслідках неможливості досягнення результату за договором про виконання науково-дослідних робіт та договором на здійснення дослідно-конструкторської діяльності. Зокрема, відповідно до ст. 899 ЦК України, якщо у ході НДР виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов'язаний оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором. Але, якщо у ході виконання ДКТР виявляється неможливість досягнення результату внаслідок незалежних від виконавця обставин, замовник зобов'язаний лише відшкодувати витрати виконавця, без надання йому встановленої договором винагороди.

Тому, незважаючи на єдине структурне розміщення норм про договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт у главі 62 ЦК України можна підтримати позицію тих науковців, що стверджують про різний, хоч і взаємопов'язаний, характер зазначених правочинів.

Договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт тісно пов'язані з іншими договорами, спрямованими на виконання робіт чи надання (передачу) прав на об'єкти інтелектуальної власності, насамперед з підрядними правочинами та договорами у сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Зв'язок договорів підряду та договорів на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт пояснюється спільністю предмета регулювання та правової спрямованості. Обидва договори спрямовані на виконання робіт та передачі їх результату замовникові. Проте договір підряду відповідно до ч. 2 ст. 837 ЦК України може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Як зазначалося, предметом договору на виконання НДР або ДКТР є проведення наукових досліджень, експериментів, розробка конструкторської документації чи нової технології. Результати таких робіт передбачають не лише виготовлення, переробку чи ремонт речі, а насамперед створення немайнового блага, що може виражатися у відповідній документації, дослідних зразках, наукових звітах тощо. Тобто результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт є нематеріальними благами, створення яких пов'язується з високою інтелектуальною та творчою діяльністю виконавця. Вони можуть отримати правову охорону як об'єкти авторських чи патентних прав.

Творчий характер робіт за договорами, регламентованими главою 62 ЦК України, притаманний також договорам на виконання проектних та пошукових робіт. Водночас, реалізація останніх, як правило, здійснюється у процесі будівництва та є одним з його етапів. Тому законодавець небезпідставно, поряд з будівельним підрядом, відніс виконання проектних та пошукових робіт до групи підрядних правочинів. Хоча у свій час в юридичній науці висловлювалась точка зору щодо трактування договорів на виконання НДР та ДКТР разом з договорами на виконання проектних та пошукових робіт як самостійних і незалежних від підряду особливих договірних правовідносин1.

Незважаючи на різницю в об'єктах договорів протягом тривалого часу в юридичній доктрині та правозастосовній практиці домінувала позиція щодо належності договорів на виконання НДР або ДКТР до підрядних правочинів. Дана точка зору базувалася на положеннях законодавства, яке не здійснювало самостійного правового регулювання відносин у сфері укладання та реалізації таких договорів. Тому подібні правовідносини автоматично підпадали під сферу дії норм, що стосувалися підряду. Як наслідок в юридичній літературі наголошувалося про належність договорів на створення науково-технічної продукції до договорів підрядного типу.

Іншу причину поширення норм про підряд на відносини з виконання наукових досліджень слід вбачати у нерозвиненості у радянському законодавстві сфери охорони інтелектуальної власності. Законодавець не був зацікавлений у закріпленні прав авторів на результати науково-технічної творчості. Навпаки, в умовах постійних п'ятирічок, виконання річних та квартальних планів виникала потреба у спрощенні процедури створення нових розробок, у максимальному скороченні термінів їх впровадження у виробництво. Перешкоджала даним процесам необхідність охорони результатів творчості та прав їх творців, виконання патентних процедур та інших формальностей. Слід принагідно зазначити, що лише 1965 р. під тиском міжнародної громадськості Радянський Союз приєднався до Паризької конвенції про охорону промислової власності. До цього періоду радянське законодавство фактично не забезпечувало охорону прав авторів нових технологій та наукових розробок. Тому у ЦК УРСР 1963 року відсутні будь-які положення про договори на виконання НДР та ДКТР. Вперше норми, присвячені даним договорам, з'явилися в Основах цивільного законодавства 1991 року, які, однак, у зв'язку з розпалом СРСР не набули чинності на території України. Як наслідок, встановлення обов'язку з передачі результатів робіт замовнику та покладання на виконавця ризику їх випадкового знищення чи пошкодження було ще одним проявом реалізації законодавчого підходу закріплення монополії держави на результати наукових досліджень.

Протягом тривалого часу подібна позиція домінувала також у судовій практиці.

Так, Вищий господарський суд у 2006 р., розглядаючи справу про порушення умов договору про створення науково-технічної продукції, застосовуючи положення ЦК УРСР (спірні цивільні правовідносини мали місце до набрання чинності ЦК України), вказував, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено правову природу договору, укладеного лиж сторонами, який є договором підряду.

Як було встановлено судом, і 7 липня 1996 р. між сторонами було укладено договір № 10135 про створення науково-технічної продукції. Відповідно до п. 1.1 відповідач зобов'язаний був створити поточно-механізовану лінію виробництва цукерок типу "Курочка Ряба" з терміном здачі відповідно до календарного плану з поетапною оплатою з авансовим платежем 30 відсотків вартості кожного етапу.

Вказана лінія 7 квітня 2000р., згідно з накладною № 8 від б березня 2000р., була отримана і змонтована. За поставлену лінію позивач перерахував 102 800 грн. У подальшому позивач пред'явив позов до суду про розірвання договору, стягнення коштів, перерахованих за виготовлення лінії виробництва продукції та збитків за поставку неякісного обладнання.

У процесі дослідження матеріалів судами було встановлено, що позивач як сторона, що зобов'язана забезпечити процес проведення випробувань необхідною сировиною, не надав необхідної для проведення експлуатаційних випробувань шоколадної глазурі (маси), яка відповідає вимогам ДСТУ. Крім того, пунктом 1.4 договору передбачено, що приймання і оцінка науково-технічної продукції здійснюються відповідно до вимог конструкторської документації. Позивачем не було надано жодного доказу щодо конкретних недоліків в конструкції лінії та не зазначено, яку норму конструкторської документації було порушено відповідачем. Тому судами було відмовлено у задоволенні позову. Рішення першої та апеляційних інстанцій Вищий господарський суд залишив без змін'.

Фіксація самостійного регулювання договорів на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт у нормах глави 62 ЦК України стала підставою для доктринальної позиції про самостійний договірний тип зазначених договорів. Як слушно зазначає І. В. Жилінкова, порівняно з договором підряду, договори на виконання НДР та ДКТР мають певні особливості.

Вони дістають вияв у предметі договорів, у порядку визначення вартості робіт та порядку розрахунків, у змісті прав та обов'язків сторін, їх майновій відповідальності тощо1.

Однак положення договорів, що не отримали законодавчого закріплення у главі 62 Кодексу, можуть визначатися сторонами за аналогією з підрядними договорами (наприклад, положення про кошторис робіт, їх етапність, порядок прийняття результату робіт тощо).

Необхідно також наголосити, що в ЦК України сторони договору на виконання НДР або ДКТР ідентифіковані як виконавець та замовник, проте у ст. 892 фігурує поняття "підрядник", що за змістом даної норми застосовується як синонімічна "замовнику". Крім того, структурне розташування норм про договори на здійснення НДР і ДКТР одразу після договору підряду та його особливих різновидів свідчить, що законодавець продовжує залишатися на позиції підрядного характеру даних договірних відносин.

У цьому аспекті можна зазначити певну непослідовність вітчизняного законодавства: з одного боку, договори на виконання НДР і ДКТР сформульовані як самостійний договірний тип, з іншого - субсидіарно до не врегульованих главою 62 відносин сторони можуть застосовувати норми підрядних правочинів.

Дискусійним в юридичній доктрині є питання співвідношення договорів на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та договорів у сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Проб піст ь даних правочинів зумовлюється спільністю об'єкта, яким можуть бути результати інтелектуальної творчої діяльності. Як зазначають М. І. Брагінський та В. В. Вітрянський, результат робіт, що виконуються на підставі даних договорів, нерідко являє собою об'єкт виключних прав (інтелектуальної власності). Крім того, у договорах на виконання НДР і ДКТР та договорах у сфері інтелектуальної власності має бути визначений розподіл майнових прав за досягнутими результатами наукової діяльності. Спільною є також сфера договірного регулювання. Зазначені договори застосовуються для забезпечення правового опосередкування інноваційної діяльності.

Спільність об'єктів договірного регулювання, однак, не свідчить про ідентичність договорів у сфері інтелектуальної власності та договорів про створення та передачу науково-технічної продукції. Не кожний результат наукового дослідження може бути об'єктом охорони права інтелектуальної власності. У певних випадках законодавство встановлює особливі вимоги щодо охороноздатності творчого результату. Зокрема, для отримання правової охорони результати науково-технічної творчості мають бути належним чином кваліфіковані органом, що здійснює функції патентного відомства.

Водночас, якщо у процесі реалізації договору про виконання НДР та ДКТР буде досягнутий негативний результат, коли, наприклад, наукові дослідження не дали запланованого економічного чи наукового ефекту, вони також підлягають відповідній оплаті за правилами ст. 899 ЦК України. Досягнуті результати наукової діяльності можуть не відповідати вимогам охороноздатності відповідного об'єкта інтелектуальної власності, проте зазначена обставина не свідчить про невиконання сторонами договору про створення науково-технічної продукції, якщо інше не було встановлено у договорі та погоджено сторонами при його підписанні.

Чинне законодавство виділяє декілька видів договорів у сфері інтелектуальної власності: ліцензія (ст. 1108 ЦК України), ліцензійний договір (статті 1109-1111 ЦК України), договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності (ст. 1112 ЦК України) та договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (ст. 1113 ЦК України).

Різниця між ліцензією, ліцензійними договорами та договорами про виконання НДР і ДКТР полягає у тому, що ліцензійним договором опосередковуються відносини по наданню прав на вже створений результат інтелектуальної, творчої діяльності. Водночас, договір на виконання НДР і ДКТР передбачає здійснення наукових досліджень, технологічної чи дослідної діяльності та передачу одержаних результатів замовникові. Тобто в момент укладання договору на створення НДР і ДКТР сторони можуть домовитись лише про характер наукової та дослідної діяльності, якісні, технічні чи інші параметри запланованого результату. Самий результат буде створений пізніше, у процесі виконання науково-дослідної, конструкторської чи технологічної діяльності. Крім того, зазначені договори передбачають передачу кінцевого результату замовнику, в той час як ліцензійний договір регулює відносини з приводу надання прав на об'єкти інтелектуальної власності. Залежно від виду ліцензії ліцензіар може продовжувати використання об'єкта інтелектуальної власності чи надавати подібні ліцензії одному чи декільком ліцензіатам. Повне відчуження прав за ліцензійним договором не відбувається.

Договори на виконання НДР і ДКТР слід відрізняти від договорів на передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Предмет договору про передачу прав інтелектуальної власності охоплює лише відносини по відчуженню майнових прав на об'єкти авторського чи патентного права. У свою чергу, предмет договору про виконання НДР і ДКТР охоплює значно ширше коло процесів по розробці конструкторської документації, проведенню необхідних дослідів та експериментів, здійсненню технологічної та наукової діяльності та передачу готового результату замовнику. Крім того, відповідно до ст. 896 ЦК України виконавець за договором про виконання НДР і ДКТР після передачі результатів робіт замовнику має право використовувати одержаний ним результат також для себе, якщо інше не передбачено самим договором. Договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності здійснюється передача зазначених прав у повному обсязі чи частково на визначених договором умовах.

Тісний зв'язок існує між договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договором про виконання НДР і ДКТР. Обидва договори спрямовані на створення та подальше використання результатів інтелектуальної діяльності. Відповідно до ст. 1112 ЦК України за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.

Проте між даними договорами існують певні відмінності.

По-перше, договір, передбачений ст. 1112 ЦК України, спрямований на створення об'єкта інтелектуальної власності. Водночас, як зазначалося, результат науково-дослідних чи дослідно-конструкторських чи технологічних робіт не завжди може бути об'єктом інтелектуальної власності. Оскільки зазначені договори опосередковують сферу науково-технічної творчості, то для отримання правової охорони як об'єктів промислової власності результати наукових досліджень повинні пройти спеціальну процедуру патентування, у процесі якої перевіряється їх охороноздатність. У процесі реалізації договору про виконання НДР та ДКТР може бути досягнутий навіть негативний результат. Однак зазначена обставина не свідчить про неможливість виконання сторонами своїх зобов'язань. Проведені науково-дослідні роботи також підлягають оплаті з відповідним врахуванням параметрів та ознак фактично одержаних результатів.

По-друге, договір про створення за замовленням об'єкта інтелектуальної власності має передбачати умови та способи використання такого об'єкта замовником, у тому числі права на нього творця. За змістом ч. 2 ст. 1112 ЦК України творець має право надати права на використання створеного об'єкта іншим особам, якщо інше прямо не обумовлено у договорі. Разом з тим, згідно зі ст. 896 ЦК України виконавець за договором про виконання НДР і ДКТР має право використати одержаний ним результат робіт також для себе, якщо інше не встановлено договором. Виконавець має право передати результати робіт третім особам лише у випадку, коли така можливість передбачена договором. На зазначений висновок вказує абз. 2 ч. 2 ст. 896 ЦК України, відповідно до якого договором може бути передбачено право виконавця передавати результати робіт іншим особам.

По-третє, простежується різниця у суб'єктному складі зазначених договорів. Договір про створення за замовленням та використання об'єкта права інтелектуальної власності укладається між замовником та автором - особою, безпосередньою творчою діяльністю якої буде створений об'єкт інтелектуальної власності. Тому зазначена сторона договору ідентифікована цивільним законом як "творець".

Сторонами договору про виконання НДР і ДКТР є замовник та виконавець. Як зазначається в юридичній літературі, здебільшого виконавцями таких робіт є наукові та науково-дослідні (науково-технічні) установи, інститути, організації, комплекси, навчальні заклади, національні наукові центри, підприємства, що мають у своєму складі лабораторії, науково-дослідні та конструкторські підрозділи1. Тобто функції виконавця реалізують спеціалізовані юридичні особи, що не виступають безпосередніми творцями наукових результатів. Авторами наукових розробок у цьому випадку є колективи зазначених спеціалізованих підприємств та установ чи їх окремі працівники. Тобто, якщо договір про створення за замовленням об'єкта інтелектуальної власності укладається з безпосереднім творцем, то стороною договору про виконання НДР та ДКТР є особа, з якою автор (автори) пов'язані трудовими чи цивільно-правовими договорами. Відносини між автором та науковою установою можуть врегулюватися трудовим договором чи договором, передбаченим ст. 1112 ЦК України. У свою чергу, відносини між науковою установою та третіми особами можуть опосередковуватися договором на виконання НДР і ДКТР.

Слід також зазначити, що у договорі про виконання ДКТР виконавець має право залучати до виконання таких робіт інших осіб (субвиконавців), якщо інше не встановлено договором. При реалізації договору про виконання НДР залучення субвиконавців до їх виконання може мати місце лише за згодою замовника.

Правова конструкція договору про створення за замовленням об'єкта інтелектуальної власності спрямована на особисте створення творцем обумовленого сторонами результату діяльності та не передбачає можливість залучення третіх осіб.

Проведений аналіз договорів на виконання НДР і ДКТР дає можливість окреслити їх правову природу та визначити їх місце у системі зобов'язального права.

Не заперечуючи проти позиції щодо самостійного договірного типу зазначених правочинів, слід визнати їх тісний зв'язок з підрядними договорами та договорами у сфері розпорядження результатами творчості, насамперед з договором про створення за замовленням та використання об'єкта інтелектуальної власності. Зазначена обставина, однак, не дає підставу для характеристики правової природи договорів на виконання НДР і ДКТР як змішаних договорів, тобто договорів, що поєднують елементи різних договірних типів. Змішаний договір повинен включати визначальні риси договорів, що покладені в основу його створення. Його правове регулювання забезпечується тими положеннями ЦК, що регламентують відповідні договірні типи.

У договорах на виконання НДР і ДКТР не передбачається притаманний підрядним правочинам обов'язок з виконання підрядником роботи на власний ризик. Крім того, результатом НДР і ДКТР є нематеріальні блага. Різниця у суб'єктному складі, об'єктах та способах їх використання відмежовують договори про здійснення НДР і ДКТР від договорів про створення за замовленням об'єктів інтелектуальної власності. Наведене дає підстави для висновку про самостійний, а не змішаний договірний тип даних правочинів. Водночас, різниця у правовій конструкції договору на виконання НДР і договору про здійснення ДКТР та їх зв'язок із суміжними договірними моделями дає можливість стверджувати про наближеність договору на виконання НДР до договорів у сфері інтелектуальної власності, а договору про здійснення ДКТР - до правочинів підрядного типу.

Зазначене пояснює різницю у регулюванні законодавством особливостей здійснення наукових та конструкторських робіт та оплати праці виконавця у зв'язку з неможливістю досягнення їх результату. У зв'язку з тим, що виконання НДР пов'язане з високим рівнем інтелектуальної діяльності, у ЦК України передбачений обов'язок виконавця особисто здійснити наукові дослідження за договором на виконання науково-дослідних робіт та зобов'язання замовника оплатити проведені роботи у разі об'єктивної неможливості досягнення результату. Водночас, наближеність до підрядних правочинів зумовлює можливість делегування функцій виконавця за договором про здійснення науково-дослідних та технологічних робіт та обов'язок замовника у разі неможливості досягнення результату лише відшкодувати витрати виконавця без надання обумовленої договором винагороди.