Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Виконання договору зберігання

Як випливає зі змісту ст. 936 ЦК та сформульованого у ній визначення договору зберігання, схоронність речі є основним обов'язком зберігача. Тому в ст. 942 ЦК передбачено заходи, яких має вживати зберігач, аби забезпечити схоронність поклажі. Насамперед він повинен дотримуватися всіх правил, передбачених умовами договору. Однак закони та інші законодавчі акти також можуть встановлювати певні правила зберігання харчових продуктів, фармацевтичної продукції, вибухонебезпечних речовин тощо. Так, при зберіганні харчових продуктів зберігачі мають дотримуватися вимог ЗУ "Про якість та безпечність харчових продуктів", ЗУ "Про захист прав споживачів", Правил продажу продовольчих товарів та Правил роботи підприємств громадського харчування тощо. Всі зберігачі мають дотримуватися правил пожежної безпеки, санітарних правил.

Для підвищення рівня схоронності окремих видів майна, підвищення рівня відповідальності зберігачів за виконання зберігальних обов'язків за ЗУ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" окремі суб'єкти підприємництва мають право отримати спеціальний дозвіл (ліцензію), наприклад на зберігання природного газу в об'ємах, що перевищують рівень, установлений ліцензійними умовами, на зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Може бути так, що ні договором, ні законодавчими актами не встановлено тих чи тих умов зберігання майна. У такому разі зберігач має вживати загальновизнаних заходів схоронності, які обумовлюються властивостями переданої на зберігання речі, організаційно-технічними можливостями зберігача, звичаями ділового обороту (для суб'єктів підприємництва).

Частина 2 ст. 942 визначає особливості забезпечення схоронності речей у разі здійснення безоплатного зберігання. У таких випадках законодавець не зобов'язує зберігача вживати підвищених заходів схоронності, яких він дотримується щодо власних речей. Однак безгосподарне та недбайливе ставлення зберігача до схоронності власних речей не може звільняти такого зберігача від відповідальності за незбереження речі за такого самого безгосподарного та недбайливого ставлення до зберігання чужого майна.

Виконання договору зберігання

Виконання договору зберігання має здійснюватися відповідно до вимог закону та умов договору. Певні правові засади виконання договору зберігання закріплено в ст. 943 ЦК. Так, її ч. 1 зобов'язує зберігача особисто виконувати взяті на себе зберігальні обов'язки. Це загальне правило діє незалежно від того, чи передбачено договором особисте виконання зберігальних обов'язків, чи таке застереження відсутнє. Однак наявність такої норми не перешкоджає сторонам передбачати у договорі інші умови виконання зберігальних обов'язків.

У ч. 2 ст. 943 визначаються підстави для перекладення зберігального обов'язку на іншу особу. Зберігач може це зробити за трьох умов, а саме: 1) покладення зберігальних обов'язків на іншу особу має бути вимушеним; 2) такі дії мають бути вчинені в інтересах поклажодавця; 3) зберігач не має можливості отримати на це згоду поклажодавця. Коментована норма побудована таким чином, що вимагає для заміни суб'єкта зберігання встановлення наявності всіх трьох умов. Відсутність хоча б однієї з них може бути підставою для визнання перекладення зберігачем зберігального обов'язку на іншу особу неправомірним із настанням для нього негативних правових наслідків, у тому числі у формі цивільно-правової відповідальності.

Законодавець не розкриває змісту конкретних фактів, які змушували б зберігача передати річ на зберігання іншій особі. Такими фактами можуть бути аварійні ситуації у складських приміщеннях, повені, пожежі, хвороба фізичної особи тощо. Однак і за таких обставин передання зберігальних функцій іншій особі має здійснюватися в інтересах поклажодавця, тобто сприяти схоронності поклажі, не призводити до невиправданих втрат. Окрім того, зберігач має виконати свій інформаційний обов'язок, тобто своєчасно повідомити поклажодавця про передання речі на зберігання іншій особі. Це має бути зроблено відповідно до технічних та фізичних можливостей поклажодавця та зберігача й інших обставин.

Передання зберігачем речі на зберігання іншій особі не приводить до виникнення нового договірного правовідношення між поклажодавцем і вторинним зберігачем. Усі вимоги щодо попередження втрати, пошкодження, псування поклажі поклажодавець має адресувати первісному зберігачеві, який несе повний ризик за вибір вторинного зберігача та відповідно за дії останнього. У свою чергу, первісний зберігач не позбувається прав за договором зберігання, у тому числі на винагороду за умови належного виконання своїх обов'язків. Витрати, що їх зазнав вторинний зберігач, має відшкодовувати йому первісний зберігач.

Закон (ст. 944 ЦК) забороняє зберігачу без згоди поклажодавця користуватися поклажею, а також передавати її у користування іншим особам. Установлення такої заборони - цілком виправданий припис, адже правовою метою такого договору є забезпечення збереження речі та повернення цієї ж речі непошкодженою, оскільки вона лише тимчасово перебуває у володінні зберігача, а не у користуванні.

Оскільки, відповідно до норм ст. 944, забороняється користування майном без згоди поклажодавця, то логічно, що законодавець не виключає можливості застерігати в договорі право зберігача на користування поклажею. Такі випадки можуть передбачатися навіть законом. Наприклад, подібна ситуація виникає при зберіганні речей із родовими ознаками, оскільки зберігач за таких обставин може не лише користуватися поклажею, а й розпоряджатися нею, якщо інше не встановлено договором. Так, відповідно до ст. 26 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо договір складського зберігання зерна передбачає, що зерновий склад має право розпоряджатися ним (або його частиною), то відносини сторін базуються на правилах про позику і порядок повернення зерна обумовлюється окремо в договорі його зберігання. У цьому разі не відбувається трансформації договору зберігання у договір позики, оскільки зазначений Закон передбачає лише поширення на договір зберігання правил про позику.

Згідно зі ст. 58 ЗУ "Про виконавче провадження" особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо це не призведе до його знищення або зменшення цінності. У цьому разі відносини зберігання, що супроводжуються безоплатним користуванням описаним (арештованим) майном, мають певні ознаки позички, хоча законодавець не вважає за необхідне керуватися правилами про позичку.

У цивілістичній доктрині сформувалися різні погляди на правову природу договорів зберігання, коли зберігач набуває прав користування чи розпорядження поклажею. Одні вважають, що у цих випадках правовідносини продовжують бути зберігальними, інші - що виникають правовідносини найму (якщо користування платне), чи позички (якщо користування безоплатне), або позики (якщо зберігач набуває права розпоряджатися поклажею).

Для встановлення дійсної правової природи зберігання з наданням зберігачеві права користування поклажею необхідно насамперед встановити, на що були спрямовані воля і волевиявлення сторін, а також, хто зі сторін надавав послугу. Так, за договором зберігання послугу надає зберігач, оплачує поклажодавець (власник чи інший титульний володілець майна), а за договором майнового найму послугу оплачує наймач, який користується майном. У позикових відносинах позикодавець як власник майна передає його позичальнику безоплатно або за певну винагороду.

Якщо ж сторони свідомо оформлюють договором зберігання надання позики, то тут можливе застосування положень про удаваний правочин.

На зберігача покладаються також обов'язки, обумовлені можливими змінами у процесі збереження майна. Так, згідно із ст. 945 ЦК зберігач, по-перше, зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі й отримати від нього відповідь, по-друге, у разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця. Невжиття таких заходів за наявності у зберігача можливостей для цього свідчитиме про його винну бездіяльність щодо збереження майна та ймовірну його відповідальність перед поклажодавцем.

Може статися так, що зберігач не має можливості забезпечити схоронність речі за наявності реальної загрози її пошкодження або таке пошкодження вже сталося, а поклажодавець неспроможний ужити відповідних заходів. У такому разі, відповідно до ч. 2 ст. 945 ЦК, зберігач має право продати річ або її частину. Аналізуючи цю норму, варто звернути увагу на те, що вона передбачає не обов'язок, а право зберігача здійснити продаж збереженої речі чи її частини. Після продажу зберігач набуває право відшкодувати з суми виторгу свої витрати, але за умови, що вищезгадані обставини не були спричинені самим зберігачем. Це положення необхідно розуміти так, що зберігач має право самостійно вчинити утримання належних йому витрат з одержаної суми виторгу.