Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 43. Договір комісії

1. Поняття договору комісії

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

Договір комісії належить до групи договорів про надання посередницьких послуг, які комітент надає комісіонеру з метою реалізації його суб'єктивних прав, і його юридичною основою є повноваження. На визначення предмета договору комісії впливає предмет і зміст правочину, який комісіонер повинен укласти в інтересах комітента. Законодавче зазначення як предмета договору комісії вчинення одного або кількох правочинів є досить вузьким. Предметом договору комісії є посередницька послуга, яку він надає комітенту, в тому числі як укладення правочину, так і діяльність, спрямована на вчинення правочинів. Договір комісії - одна з форм правової реалізації добровільного представництва і належить до числа посередницьких договорів.

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Виконавець (довірений, комісіонер) діє в інтересах і за рахунок довірителя як за договором доручення, так і за договором комісії. Але за договором комісії результатом діяльності послугонадавача є не стільки сам процес посередницького характеру, скільки результат цієї діяльності, який завершується правочином із третьою особою.

Договір комісії є однією з форм правової реалізації представництва. Але неважко помітити, що комісіонер виступає перед третьою особою від свого імені. Пояснення цього правила та його наслідків міститься у ч. 2 ст. 1015 ЦК, де зазначається, що за договором, укладеним із третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Завдячуючи договору комісії, учасники цивільного обороту мають можливість набувати прав та обов'язків, не беручи участі у вчиненні правочину і не розкриваючи, в чиїх інтересах він вчиняється. Через такі особливості договір комісії називають договором непрямого представництва. З огляду на це за договором комісії виникають два види правовідносин: внутрішні и зовнішні. Внутрішніми вважаються відносини між комітентом і комісіонером, а зовнішніми - між комісіонером і третіми особами. За договором доручення договірних відносин між повіреним і третіми особами не виникає, отже, для третьої особи при укладенні договору комісії на перший план виступає фігура комісіонера, а не комітента. За правочином, укладеним комісіонером із третьою особою, зобов'язаним є комісіонер, а не комітент. Отже, для набуття комітентом прав та обов'язків щодо третьої особи необхідна уступка прав і, відповідно, переведення боргу. У зовнішніх правовідносинах комісіонер виступає як "повноцінна" сторона договору, і не завжди контрагент знає про дії комісіонера як такі, що спрямовані на виконання комісійного договору.

Серед відмінних ознак договору комісії від договору доручення називають і таку ознаку: дії повіреного за договором доручення базуються на повноваженнях, а комісіонер діє від власного імені й тому повноваження йому не потрібні1. Проте погодитися з цим не можна. Право на виступ від власного імені не слід ототожнювати з відсутністю повноважень. Адже повноваження - це пов'язаність осіб правом, реалізація яких відбулася шляхом укладення договору комісії. Повноваження - це в певному розумінні дозвіл іншій особі шляхом вчинення дій створювати, змінювати та припиняти власні права й обов'язки. А твердження, що комітент не є юридично байдужим до правочинів комісіонера, заперечень не викликає. Більше того, воля комісіонера, яка проявляється у договорі з третіми особами, є похідною від волі комітента, хоч для третіх осіб і є завуальованою. Отже, наявність повноважень - це ознака, яка об'єднує посередницькі договори, а не розділяє їх. Додатковим свідченням наявності повноважень у комісіонера є той факт, що право власності на майно, придбане комісіонером на виконання комісійного правочину, виникає у комітента (ст. 1018 ЦК). Право виступати від власного імені хіба що відносить досліджувану конструкцію до договорів непрямого представництва, на відміну від договору доручення, який є класичним представницьким договором.

Залишивши у легітимному визначенні поняття договору комісії формулювання, що правочини комісіонером учиняються за рахунок комітента, законодавець швидше за все мав на увазі оплатність відносин за цим договором, оскільки буквальне тлумачення словосполучення "за рахунок" може включати в себе тільки оплату витрат, які були необхідні для укладення правочинів. Комісія як вид посередницького договору за час реформування економіки стала більше видом підприємницького договору, аніж, як раніше, договором на реалізацію вживаних товарів і залишків продукції сільськогосподарського призначення. Ціна в договорі комісії - це оплата всієї посередницької послуги, яка надається комісіонером комітенту. Структура її є традиційною для усіх посередницьких договорів - оплата проведених витрат і оплата трудової діяльності посередника. Правда, за договором комісії, оскільки він сконструйований як такий, що вчиняється за рахунок комітента, частіше за все контрагенту видають аванс на виконання доручення. Форма авансу залежить від того, яку економічну спрямованість мають дії посередника - продати товар чи купити. Якщо продати, то аванс набуває товарної форми. Якщо йдеться про власне оплату за надані послуги, то вона може бути як фіксованою, так і може набувати найрізноманітніших варіантів гнучкої форми, яка прив'язується до економічного результату діяльності послугонадавача.