Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Правова природа та зміст договору банківського вкладу

При врегулюванні відносин банку із вкладником застосовуються норми про договір банківського рахунка (гл. 72 ЦК України). За депозитним рахунком не можуть проводитися розрахункові операції за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги. Правила про розрахунки, що містяться в гл, 72 ЦК України, не можуть застосовуватися у правовідносинах за договором банківського вкладу, хоча за депозитним рахунком банк веде облік коштів, що прийняті від вкладника, нарахування відсотків, зарахування з поточного рахунка та переказ коштів на поточний рахунок.

Повернення вкладу за домовленістю сторін можливе на першу вимогу (на практиці, як правило, застосовується термін вклад (депозит) до запитання) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Умовами договору щодо вкладу на вимогу передбачено, що вкладник має право на першу вимогу отримати грошову суму у повному розмірі або її частину. За строковим вкладом повернення суми вкладу передбачається зі спливом строку, визначеного сторонами договору.

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. Наприклад, за домовленістю сторін може передбачатися, що вклад повертається з настанням певних обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України, незважаючи на вид вкладу, банк зобов'язаний видати суму вкладу у повному обсязі або його частину на першу вимогу вкладника. Стаття спрямована на захист економічних інтересів вкладників і закріплює право на односторонню зміну умов договору, що передбачено ст. 525 ЦК України. Це правило не стосується вкладів, внесених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Слід враховувати, що умова договору про відмову вкладника від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною, проте сторони у договорі можуть передбачити порядок видачі вкладу на першу вимогу. Особливо це актуально, якщо сума вкладу, що підлягає видачі, є значною і банку для накопичення цієї суми потрібен певний час. Разом з тим, на практиці виникає питання, в який термін банк зобов'язаний видати грошову суму вкладу на першу вимогу вкладника. При розгляді цього питання виникає певний сумнів щодо правильності застосування відповідної норми. Це зумовлено двозначністю тлумачення норми ст. 1058 ЦК України, яка передбачає, що при врегулюванні відносин, банку із вкладником застосовуються норми про договір банківського рахунка (гл. 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою (мається на увазі гл. 71 ЦК України, до якої відносять положення щодо позики, кредиту, банківського вкладу) ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу, а також нормами статей 530 та 1049 ЦК України.

Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладнику на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, відсотки за цим вкладом виплачуються у розмірі відсотків за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений вищий відсоток. Це правило захищає економічні інтереси банку у випадку реалізації вкладником свого права на дострокове повернення вкладу. Зобов'язання банку із виплати відсотків змінюється в частині їх розміру. Якщо сторони не домовилися про більш високий відсоток при достроковому поверненні суми вкладу в повному розмірі або у певній частиш, банк нараховує відсотки за вкладом на вимогу. При цьому банк нараховує відсотки за вкладом на вимогу, враховуючи суму вже виплачених відсотків за ставками строкового вкладу.

У договорі банківського вкладу сторони можуть передбачати умову щодо продовження строку вкладу, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення. Якщо така умова відсутня, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу.

Визначальним у класичній доктрині договірних відносин є особисте волевиявлення сторін щодо відповідного зобов'язання. Проте таке правило інколи порушується, зокрема, в тому випадку коли третя особа набуває певних цивільних прав, при цьому не проявляючи особистого на те волевиявлення.

За договором на користь третьої особи тільки після висловлення згоди такою особою набувається суб'єктивне право та є можливість приєднатися до договору. Право третьої особи є секундарним за своєю природою.

Будь-яка фізична або юридична особа може внести грошові кошти на рахунок, який відкритий раніше вкладником відповідно до договору банківського вкладу. Внесення грошових коштів на рахунок вкладника іншою особою неможливе, якщо у договорі банківського вкладу передбачена умова щодо заборони банком зарахування коштів на відповідний рахунок від третіх осіб. Якщо третя особа надасть всі необхідні відомості про рахунок за вкладом і тим самим підтвердить факт згоди вкладника на одержання коштів від третьої особи, банк зобов'язаний прийняти грошові кошти та зарахувати на рахунок вкладника. Розпорядження грошовими коштами, що внесені на рахунок відповідно до договору банківського вкладу, може здійснювати лише вкладник.

Кошти, зараховані на рахунок вкладника внаслідок помилки банку, особи, що вносить грошові кошти, або вкладника, який надав невірні відомості про рахунок, підлягають поверненню. Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати від банківської установи помилково зараховані на рахунок вкладника грошові кошти.

Фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої фізичної або юридичної особи. За своєю правовою природою цей правочин є договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України). Внесення грошових коштів на користь третьої особи зумовлює необхідність відкриття рахунка за банківським вкладом. У випадку, коли вкладником є громадянин, істотною умовою даного договору є чітке визначення його прізвища, власного імені та по батькові (ст. 28 ЦК України). За умови використання псевдоніма (вигаданого ім'я) такий правочин визнається нікчемним.

Якщо вклад зроблено на користь установи, товариства або іншої організації, істотною умовою є найменування юридичної особи (ст. 90 ЦК України). Договір банківського вкладу, в якому відсутнє ім'я або найменування особи, на користь якої відкритий депозитний рахунок, вважається нікчемним правочином. Особа, що укладає такий договір, може у повному обсязі здійснювати відповідні права вкладника лише до моменту пред'явлення третьою особою до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До моменту виявлення третьою особою волі щодо вкладу, особа, що уклала договір банківського вкладу, може, наприклад, отримати відсотки на вклад, достроково розірвати або змінити договір за згодою банку. Особа, на ім'я якої укладено договір, може у будь-який момент звернутися (усно або письмово) до банку і виразити намір щодо набуття прав вкладника. Для набуття прав вкладника особі, на користь якої укладено договір, достатньо, наприклад, звернутися до установи банку з вимогою виплати відсотків по вкладу, самого вкладу або його частини; внести грошові кошти на вклад; оформити заповідальне розпорядження на вклад; направити листа до установи банка із зазначенням свого ім'я і вимогою надати відомості про рахунок за банківським вкладом тощо. З моменту виявлення третьою особою волі щодо вкладу відбувається заміна особи у відповідному зобов'язанні, і особа, що уклала договір банківського вкладу, втрачає права вкладника.

Якщо особа, на користь якої зроблено вклад, відмовилася від нього (повідомила про це особу, яка уклала договір або установу банку), особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або переведення його на власне ім'я.

Однією з проблем, яка виникає при регулюванні відповідних відносин, пов'язана з тим, чи має можливість фізична особа у віці до 14 років (малолітня особа) самостійно укладати з банком договір банківського вкладу. На жаль, ст. 31 ЦК України, що визначає межі часткової цивільної дієздатності, прямо не передбачає норми, яка б надавала відповідній особі право самостійно укладати такий договір, відкривати вкладний рахунок, розпоряджатися коштами на рахунку, як це було закріплено у відсилочній нормі ст. 14 ЦК УРСР 1963 р. Відповідно до Статуту державних трудових ощадних кас СРСР неповнолітні в цьому віці мали право самостійно розпоряджатися особисто внесеними вкладами.

Чинним цивільним законодавством встановлений особливий порядок щодо спадкування вкладів. Спадкування застосовується лише до таких цивільних прав та обов'язків, які вже існують і виникли на основі інших цивільно-правових інститутів.

Розпорядження майном на випадок смерті може бути здійснено лише шляхом вчинення одностороннього право чину - заповіту. Заповіт - це акт особистого характеру, в якому виражена воля тільки однієї особи, що має намір розпорядитися майном на випадок смерті. Особливістю цієї юридичної дії є те, що вона не може бути вчинена через представника.

У практиці застосовується два способи, за якими громадянин, що відкрив свій банківський рахунок, має можливість здійснити заповідальне розпорядження правами на грошові кошти, які знаходяться в банку. При цьому це стосується не лише депозитних рахунків, але будь-яких інших рахунків (наприклад поточний рахунок фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності). Особа може посвідчити заповіт у нотаріуса або скласти заповідальне розпорядження в банку, в якому знаходиться відповідний рахунок. Останнє має силу заповіту, якщо воно підписано власноруч із зазначенням дати складання розпорядження.

Відповідно до норм ст. 1228 ЦК України вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку. При цьому заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця. Порядок складання та оформлення заповідального розпорядження встановлений п. 10.14 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління НБУ 12 листопада 2003 р. № 4921.

У випадку відсутності заповіту або заповідального розпорядження щодо права на вклад у банках на випадок смерті вкладника відбувається спадкування за законом.

На відміну від ЦК УРСР 1963 p., новий ЦК України містить норму, яка передбачає, що право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. З одного боку, наявність такої норми спрямована на захист прав спадкоємців, а з іншого - у зв'язку зі здатністю грошових коштів до інфляційних процесів, вона певним чином може вплинути на розмір очікуваного спадкоємцем економічного результату від отримання вкладу.

Умова щодо визначення відсоткових ставок за вкладом і зобов'язання банку виплатити вкладникові відсотки на суму вкладу відноситься до істотних умов договору. Банк виплачує вкладникові відсотки на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, банк зобов'язаний виплачувати відсотки у розмірі облікової ставки НБУ. Облікова ставка НБУ - це один з інструментів, за допомогою якого Національний банк встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розмішених грошових коштів. Облікова ставка є найнижчою серед відсоткових ставок НБУ і є орієнтиром вартості грошових коштів. Облікова ставка НБУ - це виражена у відсотках плата, що береться НБУ за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Правочин, яким передбачено, що банк не зобов'язаний платити вкладнику винагороду за користування грошовими коштами, має іншу правову природу, ніж договір банківського вкладу.

Якщо інше не встановлено договором банківського вкладу на вимогу, банк має право в односторонньому порядку змінити (збільшити або зменшити) розмір процентної ставки. Прийнявши рішення про підвищення процентної ставки, банк може не повідомляти про це вкладника. При цьому банк самостійно визначає порядок встановлення такого підвищення.

Реалізація рішення банку щодо зменшення розміру відсоткової ставки за договором банківського вкладу на вимогу можливе лише за певних умов. Насамперед зменшення розміру відсотків на вклади на вимогу стосується вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення відсотків. Прийнявши рішення зменшити розмір відсоткової ставки за договором банківського вкладу на вимогу, банк зобов'язаний у визначеному договором порядку повідомити про це вкладника. Якщо порядок повідомлення про зменшення розміру відсотків на вклади на вимогу не передбачено договором, банк самостійно визначає спосіб повідомлення вкладника (вручення листа під розписку, направлення поштою рекомендованого листа та ін.). У договорі банківського вкладу на вимогу сторони можуть визначити момент, з якого запроваджується зменшений розмір відсоткової ставки. Якщо у договорі така умова відсутня, рішення банку щодо зменшення розміру відсоткової ставки за договором банківського вкладу на вимогу вступає у силу лише зі спливом місяця з моменту відповідного повідомлення.

Встановлений договором розмір відсотків на строковий вклад або на вклад, внесений на інших умовах його повернення, за умови настання визначених договором обставин, незалежно від того, хто є вкладником фізична чи юридична особа, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 1060 ЦК України вкладник має право на дострокове повернення частини вкладу, але відсотки в такому випадку будуть виплачуватись у розмірі відсотків за вкладами на вимогу і в подальшому банк має право зменшувати розмір відсоткової ставки на загальних підставах.

Відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Іншими словами, у день надходження грошових коштів вкладника у банк за договором банківського вкладу і у день їх повернення вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав відсотки на банківський вклад не нараховуються.

Коли в договорі банківського вкладу сторони не передбачили порядок і строки виплати відсотків на вклад, банк зобов'язаний на вимогу вкладника виплатити відповідну суму відсотків зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а не витребувані в цей строк відсотки збільшують суму вкладу (капіталізація відсотків на вклад), на яку нараховуються відсотки.

У разі повернення вкладу виплачуються всі нараховані до цього моменту відсотки. Якщо вклад повертається до закінчення відповідного строку виплати відсотків, то сума відсотків нараховується, виходячи з фактичного строку користування коштами вкладника, і сплачуються одночасно з поверненням основної суми вкладу.

Для договору банківського вкладу обов'язковою є проста письмова форма. Якщо внесення вкладником грошової суми підтверджується видачею банком ощадної книжки або депозитного (ощадного) сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, то вимога про письмову форму договору банківського вкладу вважається додержаною. Порядок випуску, оформлення, розміщення і погашення ощадних (депозитних) сертифікатів регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління НБУ від 3 грудня 2003 р. № 516. Відносини із залучення вільних грошових коштів клієнтів банку шляхом передачі їм, наприклад, векселів, облігацій, інших цінних паперів, не можуть бути оформлені як договір банківського вкладу, оскільки мають іншу юридичну природу.

У разі недодержання простої письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Грошові кошти підлягають поверненню як набуті без достатніх правових підстав (ст. 1212 ЦК України). Вкладник має право вимагати відшкодування доходів (ст. 1214 ЦК України) та виплати відсотків, нарахованих на суму вкладу (статті 536, 1061 ЦК України).

Документами, що підтверджують письмову форму договору, можуть бути, зокрема, виписки з рахунків, прибуткові та видаткові ордери тощо. Нормами ЦК України на підтвердження укладення договору банківського вкладу передбачено застосування таких юридичних документів, як ощадна книжка та депозитний сертифікат.

Ощадна книжка оформлюється банком і видається вкладнику на підтвердження факту укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом.

Основними даними, що вказуються в ощадній книжці, є найменування і місцезнаходження банку (його філії), ім'я вкладника, вид вкладу, номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк. Крім того, в ощадній книжці містяться графи, в яких ставляться: дата відкриття рахунка, підпис уповноваженої особи, підписи оператора банківської установи та вкладника.

На підставі відомостей про вклад, що зазначаються в ощадній книжці, банківська установа здійснює виплату відсотків за вкладом, всього вкладу або його частини, а також проводить зарахування грошових коштів на рахунок вкладника.

Здійснення таких повноважень вкладника, як отримання банківського вкладу і відсотків за ним, надання розпоряджень банку про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам можливе лише у разі пред'явлення ощадної книжки у банківську установу. Реалізація інших прав вкладника не потребує обов'язкового пред'явлення ощадної книжки у банк. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку. Як правило, банківська установа здійснює видачу нової ощадної книжки на підставі спеціально встановлених правил, які регулюють відповідні випадки.

Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та відсотків, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщення). Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред'явника - у документарній1.

Порядок випуску, оформлення, розміщення і погашення ощадних (депозитних) сертифікатів регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління НБУ від 3 грудня 2003 р. № 516.

Сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в національній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками тільки в національній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в іноземній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками за бажанням їх власників як в іноземній валюті, так і в національній валюті за курсом НБУ на дату їх погашення, зазначену в депозитному сертифікаті.

Строк обігу сертифіката встановлюється від дати видачі сертифіката до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги вкладу за сертифікатом.

Ощадні (депозитні) сертифікати повинні мати такі реквізити: вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, відсоткова ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку. Банк, який випускає сертифікат, може долучити до його реквізитів та умов інші додаткові умови та реквізити, які не суперечать законодавчим актам України. Водночас ці умови та реквізити не впливають на правовий статус ощадного (депозитного) сертифікату як цінного паперу.

Відступлення ощадного (депозитного) сертифіката здійснюється шляхом укладення договору між особою, що відступає права за сертифікатом, та особою, що набуває ці права.

Виготовлення бланків сертифікатів здійснюється тільки на державних спеціалізованих підприємствах відповідно до вимог Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених спільним наказом Міністерства фінансів України, Служби безпеки України і Міністерства внутрішніх справ України від 25 листопада 1993 р. № 98. Бланк сертифіката заповнюється банком друкованим способом або від руки - чорнилом чи кульковою ручкою. Жодні виправлення при заповненні сертифіката не допускаються. Якщо при заповненні бланка сертифіката допущені помилки, він вважається зіпсованим і підлягає знищенню.

Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. Сертифікат, який виписаний на користь юридичної особи, отримує в комерційному банку керівник підприємства або уповноважена на це особа, а сертифікат, який виписаний на користь фізичної особи, отримує особа, яка внесла кошти на депозит, або інша уповноважена на це особа. У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти пред'явлення сертифіката на підставі заяви вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, в якій зазначається рахунок, на який мають бути зараховані кошти. Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум за ними для юридичних осіб здійснюються тільки в безготівковій формі. Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум за ними для фізичних осіб здійснюються як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Умови випуску в обіг депозитних сертифікатів НБУ, проведення аукціонів з їх розміщення та порядок погашення регламентується Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 24 грудня 2003 р. № 584.

Володілець строкового сертифіката має право достроково пред'явити даний цінний папір у банк до оплати. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачується сума вкладу та відсотки, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір відсотків. Якщо термін отримання вкладу за строковим сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається вкладом на вимогу, за яким на банк покладається зобов'язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги, вказану в сертифікаті.