Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Безготівкова форма розрахунків

Нормативний характер процедури проведення безготівкових розрахунків обумовлений цивільно-правовою природою відповідних відносин.

Платіж - це дія боржника, спрямована на виконання або часткове виконання грошового зобов'язання шляхом сплати безпосередньо кредитору певної грошової суми готівкою або зарахування її у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок. При цьому, якщо платіж здійснюється готівкою, йдеться про вчинення одностороннього правочину, як правило, безпосередньо боржником. Якщо ж боржник сплачує борг у безготівковій формі, його воля реалізується банком за допомогою юридико-технічного інструментарію, яким є банківські операції.

Безготівкові грошові розрахункові правовідносини характеризуються такими ознаками, як і будь-які правовідносини, і мають свою елементарну структуру: підстави виникнення, зміни та припинення; суб'єкти; предмет; зміст. Відображення саме цих елементів, які, у свою чергу, становлять ніщо інше як ознаки, у визначенні безготівкових розрахункових правовідносин дозволить зрозуміти їх найбільш специфічні особливості.

Підставою виникнення безготівкових розрахункових правовідносин є розпорядження клієнта банку на перерахування коштів з одного рахунка на інший рахунок, що відповідає положенням ч. 1 ст. 1071 ЦК України. Розпорядження або доручення банку слід розглядати як односторонній правочин. При цьому волевиявлення клієнта реалізується шляхом пред'явлення банківського формуляра, яким є певний платіжний документ.

Безумовно, розпорядження клієнта може бути виконано банком за наявності банківського рахунка, який відкривається за умови укладення договору банківського рахунка. Інакше технічно буде неможливо здійснити безготівкову розрахункову операцію.

Таким чином, для здійснення розрахункової операції необхідна наявність:

а) рахунків платників, що відкриваються на підставі відповідного договору між ними та банком (умова виникнення правовідносин);

б) доручення (розпорядження) платника (стягувачів) про списання коштів з рахунків (підстава виникнення правовідносин).

Суб'єктами безготівкових розрахункових правовідносин є банк, платник та одержувач, які у конкретних різновидах розрахунків мають свою спеціальну назву (виконуючий банк, платник, одержувач, чекодавець, чекодержатель, заявник акредитиву, бенефіціар тощо.

Предметом безготівкових розрахункових правовідносин є грошові кошти. Під час розрахунку між відповідними особами за допомогою "безготівкових грошей", суми яких обліковуються на рахунку в банку, реалізується функція платежу, яка притаманна і "готівковим грошам". При цьому юридичну природу "готівкових грошей" слід розглядати з точки зору грошей як різновиду речей, а "безготівкові гроші" - як об'єкт зобов'язальних прав вимоги.

Слід зауважити, що в юридичній літературі йдуть дискусії щодо правової природи грошових коштів, що знаходяться на рахунках. Погляди абсолютно полярні: від визнання грошових коштів на рахунках особливим об'єктом цивільних прав та закінчуючи відкиданням можливості існування взагалі такого роду об'єктів. Дискусійним залишається питання й про те, хто є власником грошових коштів, які розмішені на рахунках. Всі ці проблеми мають безпосередній вихід на практику та потребують доктринального та законодавчого вирішення.

Зміст безготівкових розрахункових правовідносин становлять права та обов'язки їх суб'єктів, джерелами яких є:

а) договори;

б) законодавчі та нормативно-правові акти України.

Основним обов'язком банку, в силу відносного характеру цих правовідносин, є здійснення дій за дорученням (розпорядженням) платника.

У свою чергу, платник має право вимагати від банку вчинення відповідних дій, які той зобов'язаний здійснити в силу договору та положень законодавчих та нормативно-правових актів України.

Права та обов'язки суб'єктів розрахункових відносин можуть змінюватись як кількісно, так і якісно, залежно від домовленості між суб'єктами та видом розрахунків.

Безготівкові розрахункові правовідносини - це цивільно-правові відносини, що виникають на підставі розпорядження платника і передбачають виконання банком зобов'язання щодо переказу певної грошової суми, здійснення платежу чи його акцепту на користь одержувача.

Порядок застосування форм розрахунків визначається нормами ЦК України та спеціальними нормами Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правовими актами НБУ.

Стаття 1088 ЦК України містить перелік окремих видів безготівкових розрахунків. Цей перелік не є вичерпним. Зазначається, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки з застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Крім перерахованих способів на практиці використовуються клірингові розрахунки, а також розрахунки за допомогою такого цінного паперу, як вексель. Кліринг (англ. - розчищати) - один з видів безготівкових розрахунків, що грунтується на зарахуванні зустрічних вимог і зобов'язань. Сутність клірингу полягає в тому, що рівнозначні суми зустрічних вимог кредиторів і зобов'язань боржників один до одного погашаються, а платежі здійснюються лише на залишок різниці. Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кліринг визначається як механізм, що включає збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також обчислення за кожним з них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог та зобов'язань.

Правове регулювання вексельного обігу здійснюється Законом України "Про обіг векселів в Україні", Законом України "Про цінні папери і фондовий ринок". Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, який запроваджено Женевською конвенцією 1930 р., Женевською конвенцією 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевською конвенцією 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Закон передбачає, що при проведенні переказу ініціатори можуть застосовувати акредитивну, вексельну або інкасову форму розрахунків, а також форму розрахунків за гарантійним зобов'язанням, за чеками з використанням документів на переказ.

Застосування конкретних форм розрахунків, платіжних засобів учасники цивільно-правового обороту визначають у договорі. Умови щодо розрахунків у договорі є найбільш важливими. Враховуючи принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України) сторони є вільними у визначенні того платіжного інструмента (засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника), за допомогою якого будуть здійснюватися розрахунки.

Проте законом можуть бути передбачені винятки з цього правила. Наприклад, відповідно до ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги). Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач. Акти цивільного законодавства, що регулюють договірні відносини, як правило, не визначають умову про форму розрахунків як обов'язкову. Відсутність такої умови може розглядатися як опосередкована згода на застосування будь-якої форми розрахунків, що влаштує сторону, яка отримує оплату.

Формою організації безготівкових розрахунків в Україні є платіжна система. Відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" основними елементами платіжної системи є платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу грошей.

Платіжною організацією є юридична особа, яка є власником або одержала право на використання товарного та інших знаків, що ідентифікують належність платіжних карток та інших платіжних інструментів до платіжної системи, і яка визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність відповідно до закону та договору.

Членом платіжної системи є юридична особа, що на підставі належним чином оформленого права (отриманої ліцензії платіжної системи; укладеного з платіжною організацією платіжної системи договору тощо) надає послуги учасникам платіжної системи щодо проведення переказу за допомогою цієї платіжної системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги в межах України. Банки або інші фінансові установи за наявності ліцензії Національного банку України та укладеного з платіжною організацією договору є членами платіжної системи.

Обробка та передача в межах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні. До внутрішньодержавних банківських платіжних систем належать системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Система міжбанківських розрахунків призначена для переказу грошей у межах України між банками на виконання зобов'язань їх клієнтів, а також власних зобов'язань цих банків. Система масових платежів призначена для переказу коштів за операціями, що здійснюються юридичними та фізичними особами із застосуванням окремих платіжних інструментів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи з урахуванням вимог закону та нормативно-правових актів Національного банку України, з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу коштів між його підрозділами.

Внутрішньодержавні небанківські платіжні системи, членами яких в Україні можуть бути інші фінансові установи (наприклад, клірингові установи), мають право здійснювати діяльність, пов'язану із забезпеченням проведення безготівкових розрахунків виключно після їх реєстрації в Національному банку України та отримання відповідного дозволу Національного банку України. Порядок реєстрації та отримання внутрішньодержавними небанківськими платіжними системами дозволу на здійснення діяльності, пов'язаної з переказом коштів, визначається НБУ.