Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 1. Поняття договору факторингу

1. Поняття договору факторингу

Договір факторингу належить до цивільно-правових договорів, нових у ЦК. Оскільки в цьому договорі фінансування здійснюється із залученням механізму передачі права вимоги кредитора, до цих відносин можуть субсидіарно застосовуватися норми гл. 47 ЦК, що містять загальні положення про заміну кредитора.

Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Варто зазначити, що договір факторингу є одним із цивільно-правових договорів, за яким можуть передаватися права вимоги кредитора (здійснюватися заміна кредитора в зобов'язанні).

На формування інституту факторингу в національній правовій системі значно вплинула сучасна міжнародна практика і, як результат її узагальнення, Конвенція УНІДРУА з міжнародних факторних операцій (Оттава, 1988 р,).

Щодо історії розвитку договору факторингу в літературі переважає точка зору про те, що історичне коріння цього інституту сягає у далеке минуле. Наприклад, О. С. Комаров стверджує, що ще в Месопотамії в III тисячолітті до нашої ери існували відносини між діловими людьми - аналог одного з сучасних видів фінансування, яке в цивільному праві дістало назву "факторинг". Виникнення факторингу в сучасному вигляді відносять до XVIII ст. і пов'язують з торговельною практикою Англії та її американських колоній. Трохи іншої думки дотримується Л. О. Новосьолова, яка відносить виникнення факторингу до XII-XVI ст.

Розгляньмо основні елементи договору факторингу, до яких належать предмет договору, його суб'єкти, зміст договору, основні обов'язки сторін, відповідальність за порушення договору.

2. Предмет договору факторингу

Матеріальний предмет договору факторингу становлять грошові вимоги клієнта до третьої особи, що випливають з надання товарів, виконання ним робіт чи надання послуг третій особі. При цьому законодавець особливо підкреслює, що грошові вимоги можуть бути як такими, за якими вже настав термін платежу, так і майбутніми, термін платежу за якими настане пізніше.

Юридичним предметом договору факторингу є дії сторін - надання фінансування під відступлення грошової вимоги. В. В. Луць справедливо відзначає, що факторинг є універсальною системою фінансового обслуговування клієнтів1. Як правило, за договором факторингу фактор не тільки надає фінансування, але й пов'язані з цим різноманітні фінансові послуги, насамперед із ведення бухгалтерського обліку і пред'явлення до оплати рахунків за грошовими вимогами, що надходять. Найчастіше договір факторингу є договором, що триває, свого роду факторинговим обслуговуванням, оскільки при однократності такого фінансування істотно знижується позитивний ефект використання конструкції факторингу.

Проте необхідно зазначити, що сучасне регулювання факторингових відносин не дає змоги провести чіткого розмежування цесії й відступлення вимог у межах факторингових відносин, оскільки фактично положення ЦК про факторинг не закріплюють будь-яких специфічних ознак такого договору. На відміну від згаданої Конвенції УНІДРУА, надання фактором додаткових послуг клієнту має факультативний характер.

3. Суб'єктний склад договору факторингу

Певні особливості, пов'язані з предметом, властиві й суб'єктному складу договору факторингу. Стосовно фактора законодавець зазначає, що цією стороною договору факторингу може бути банк та інша організація, яка може здійснювати банківські операції. Вочевидь, такі вимоги до фактора продиктовані специфікою його договірних обов'язків у факторингових відносинах. ЦК не містить якихось спеціальних вимог до клієнта. Водночас у світовій практиці клієнтом у факторингових операціях є, як правило, комерційні юридичні особи, а також фізичні особи-підприємці, оскільки факторинг, як уже відзначалося, є найзручнішим способом усунення дефіциту оборотних коштів для таких учасників підприємницького обороту. Фізичні особи (за винятком підприємців) зазвичай передають свої вимоги в межах договору купівлі-продажу прав вимоги (загального відступлення вимог).

4. Зміст договору факторингу

ЦК містить цілу низку правових норм щодо факторингу, які істотно відрізняються від регулювання відступлення вимоги за іншими договорами.

Як уже зазначалося, клієнту прямо надана можливість відступити фактору майбутню вимогу (ст. 1078 ЦК), що, безумовно, пов'язано з вимогами комерційного обороту.

Клієнта також наділено правом відступити вимогу й у тих випадках, коли це заборонено чи обмежено умовами договору між клієнтом і третіми особами (ст. 1080 ЦК). Водночас із метою захисту інтересів третіх осіб, що порушуються таким выступлениям, клієнт несе відповідальність перед боржником за порушення договірної умови, тобто має відшкодувати пов'язані з цим збитки.

Крім того, законодавець установив як загальне правило неприпустимість подальшого відступлення грошової вимоги, придбаної на підставі договору факторингу. Однак з огляду на диспозитивний характер цього правила сторони можуть не дотримуватися його, передбачивши можливість відступлення вимоги в договорі факторингу (ст. 1083 ЦК).

Відзначимо також, що ЦК установлює й деякі інші особливості договору факторингу. Зокрема клієнт відповідає перед фактором лише за чинність вимоги, що відступається. Однак ст. 1081 ЦК дійсність вимоги пов'язує з двома обставинами: по-перше, клієнт повинен мати право на передачу грошової вимоги, а по-друге, якщо клієнту в момент відступлення не відомі причини, з яких боржник має право не виконувати цю вимогу. Таким чином, на фактора покладено додатковий ризик, оскільки змусити відповідати за нечинність грошової вимоги сумлінного клієнта вкрай обгрунтовано. При цьому договором можуть бути передбачені й інші умови відповідальності клієнта.

Отже, за своєю природою договір факторингу є своєрідним поєднанням кредитного договору (надання фінансування) і договору про надання послуг. До договору факторингу можуть субсидіарно застосовуватися норми ЦК про відступлення вимоги, якщо в цьому виникає потреба (прогалини в регулюванні факторингових відносин) і якщо норми про відступлення не суперечать суті правовідносин, що склалися між сторонами в рамках договору факторингу.