Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 53. Договори на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

1. Поняття договору на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Особливою правовою формою використання творів науки, літератури, мистецтва і об'єктів промислової власності є цивільно-правові договори, що їх називають договорами на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Особливими ці договори є тому, що їх об'єкт - нематеріальні блага, а саме: твори науки, літератури, мистецтва, винаходи тощо. При цьому вони можуть бути об'єктом договору за умови, якщо виражені в такій об'єктивній формі, яка дає змогу не тільки відтворювати, а й розмножувати їх.

Договори у сфері інтелектуальної власності мають відповідати загальним цивільно-правовим вимогам, установленим до договорів. Так, договір - це правочин двох або більше осіб, спрямований на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними, при цьому обов'язковим є волевиявлення усіх сторін, які укладають договір. Договір повинні укладати дієздатні особи в установленій законом формі, й предметом його регулювання мають бути майнові відносини.

Найпоширенішим різновидом договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Усі договори такого типу мають відповідати певним принциповим умовам, визначеним чинним законодавством України.

Першим принциповим положенням чинного законодавства України про інтелектуальну власність є припис, за яким використання об'єкта інтелектуальної власності можливе лише на підставі договору користувача з власником зазначеного об'єкта. Будь-яке позадоговірне використання об'єкта чинне законодавство розуміє як порушення прав на цей об'єкт.

Другим принциповим положенням договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності є їх платний характер. Право розпоряджатися об'єктом має його власник, тому він може надати дозвіл і на безплатне використання. Це право власника об'єкта. Проте здебільшого договори на використання інтелектуальної власності є платними, взаємовигідними, двосторонніми. Плата за використання може здійснюватися у різних правових формах. Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки виплати визначаються угодою сторін. Це є принципово нове положення чинного законодавства України про інтелектуальну власність.

За законодавством, що було чинним раніше, розмір винагороди, порядок обчислення, строки виплати та решта питань щодо винагороди ретельно регламентувалися нормативними актами. Будь-яка свобода дій у цьому питанні не допускалася. Це загальне правило стосувалося як авторського, так і патентного права. Чинне законодавство України вирішення цих питань віддало на розсуд сторін договору.

Закон містить суттєві обмеження щодо використання об'єктів інтелектуальної власності, визнаних в установленому порядку секретними. Такі обмеження стосуються лише об'єктів промислової власності. За наявності відповідних умов твір науки можна було б в установленому порядку визнати секретним, але Закон України "Про авторське право і суміжні права" не містить такої норми. Між тим вона не була б зайвою, адже є закриті літературні фонди.

Об'єкти інтелектуальної власності визнаються секретними, якщо містять інформацію, в установленому порядку віднесену до державної таємниці. Порядок визнання того чи того об'єкта секретним визначає Закон України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 р., нову редакцію якого було прийнято 21 вересня 1999 р.

За цим Законом державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення ймовірної шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, із включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього.

Особливим пунктом договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності, безперечно, є результати інтелектуальної діяльності. Причому предметом таких договорів мають бути лише результати, визнані об'єктами правової охорони. Але це не виключає можливості укладення договору і на результат, що не є таким об'єктом.

Норми ч. 1 ст. 1107 ЦК України запроваджують п'ять видів договорів на розпорядження правами інтелектуальної власності:

- ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ст. 1108 ЦК);

- ліцензійний договір (статті 1109-1111 ЦК);

- договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності (ст. 1112 ЦК);

- договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (ст. 1113 ЦК);

- інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності

Згідно зі ст. 1108 ЦК України ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. При цьому особа, яка має виключне право дозволяти використання твору (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке дає їй право на використання цього об'єкта у певній обмеженій сфері. Ліцензія може бути виключною (видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання твору ліцензіаром та видачу ним ліцензії іншим особам), одиничною (видається лише одному ліцензіату, але не виключає можливості використання твору ліцензіаром) та невиключною (ліцензіар може використовувати твір та видавати ліцензії іншим особам).

Ліцензія (письмовий документ-дозвіл без укладення письмового договору), як правило, видається на право використання таких творів, як комп'ютерні програми чи електронні бази даних, а з метою надання прав на використання літературних письмових творів укладається ліцензійний договір. Останній може передбачати право ліцензіата видавати (укладати) субліцензійний договір, за яким субліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.