Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Поняття та елементи ліцензійного договору

Ліцензійний договір - це цивільно-правовий договір, за яким одна сторона - ліцензіар - на о платній основі надає іншій стороні договору - ліцензіату - право на використання об'єктів промислової власності. Результатом укладення та реєстрації ліцензійного договору в Державному департаменті інтелектуальної власності (далі - Держдепартамент), який функціонує при Міністерстві освіти і науки України, є видача ліцензії. У ліцензійному договорі зазначають вид ліцензії, сферу використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, що їх сторони вважають за доцільне включити у договір. Ліцензія - це дозвіл на використання винаходу або іншого технічного досягнення, який надається на основі ліцензійного договору або судового чи адміністративного рішення компетентного державного органу.

Розрізняють кілька видів ліцензій.

Проста ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату право використовувати об'єкт ліцензії в установлених договорами рамках, але залишає за собою право використовувати його на тій самій території, надавати ліцензії на таких самих умовах необмеженому колу осіб (ліцензіат не має права видавати субліцензи). Цей вид ліцензії закріплено в законодавстві України під назвою "невиключна ліцензія".

Чинне законодавство України передбачає ще кілька видів ліцензійних договорів, вироблених міжнародно-правовою практикою. Серед останніх слід назвати передусім так звану повну ліцензію, що є фактично купівлею-продажем об'єкта інтелектуальної власності. Слід зважати на те, що ліцензійний договір - це продаж дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності.

Повна ліцензія - це дозвіл на використання запатентованого в повному обсязі на весь строк чинності патенту. По суті, це є продаж самого об'єкта, проте з юридичної точки зору між продажем патенту і наданням повної ліцензії існує принципова відмінність. При продажу патенту на умовах, наприклад, щорічних відрахувань із суми продажу запатентованих виробів несплата покупцем чергового платежу не спричиняє відновлення прав на патент у продавця. Якщо ж ідеться про договір повної ліцензії, укладений на таких самих умовах, то несплата ліцензіатом чергового платежу призводить до припинення чинності договору. При відчуженні самого патенту правонаступник стає патентоволодільцям. Останніми роками договір повної ліцензії поступово втрачає своє значення, його дедалі рідше застосовують на практиці. Це зумовлено тим, що нинішня економічна ситуація досить динамічна. Умови, на яких було укладено договір повної ліцензії, були вигідні, але вони зафіксовані на весь строк чинності договору. Економічна ситуація може змінитися таким чином, що ті самі умови стануть уже невигідними, але змінити їх не можна без згоди тієї чи тієї сторони. Між тим сучасний цивільний оборот досить динамічний, що, у свою чергу, зумовлює таку саму оперативність у правовому забезпеченні цієї динаміки. Договори, укладені на тривалий строк чинності, стають невигідними, оскільки не задовольняють міжнародний оборот патентів.

За договором виключної ліцензії ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату в повному обсязі, на визначеній території й на обумовлений строк. Ліцензіару залишається та частина права на об'єкт, яку не охоплює виключна ліцензія. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав.

Відмінність виключної ліцензії від невиключної (простої) полягає перш за все у тому, що при виключній ліцензії ліцензіар сам не може використовувати предмет ліцензії у межах, визначених договором про виключну ліцензію, і надавати право на використання третім особам. Водночас ліцензіар може використовувати предмет ліцензії поза межами виключної ліцензії самостійно й надавати просту ліцензію (чи виключну) третім особам. Наприклад, якщо ліцензіар видав ліцензію на використання об'єкта інтелектуальної власності на території Бельгії, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той самий об'єкт на території будь-якої іншої країни.

Виключна ліцензія може бути обмежена певним часом, наприклад, договір укладається лише на два роки. По закінченні цього строку ліцензіар може знову видати просту чи виключну ліцензію будь-кому на новий строк. Виключна ліцензія може бути обмежена також й обсягом використання предмета ліцензії.

За договором виключної ліцензії ліцензіат може мати право на видачу субліцензії, тобто право укладати договори простої ліцензії з третіми особами на використання того самого предмета виключної ліцензії. Межі прав за такою субліцензією не можуть виходити за межі основної ліцензії.

Виключна ліцензія вигідніша для ліцензіата, оскільки вона надає йому змогу використовувати предмет ліцензії з найбільшою для себе вигодою.

За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату, залишаючи за собою право на використання цього самого об'єкта, включаючи право надавати ліцензії іншим особам. Проте ліцензіат не наділяється правом на видачу субліцензій.

Чинне законодавство України про промислову власність передбачає іще один різновид ліцензії - так звану відкриту ліцензію, за якою власник патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності (крім патентів на секретні об'єкти) має право подати до Держдепартаменту для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промислової власності. Тобто власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь-якої особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об'єктом. Для стимулювання відкритих ліцензій у законодавстві встановлено певну пільгу для власників патентів - збір за підтримання чинності патенту в такому разі зменшується наполовину, починаючи від року, що настає за роком публікації такої заяви.

Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час виконання цього договору, вирішуються в судовому порядку.

Проте може бути таке, що охочих скористатися оголошеним дозволом не знайшлося. Тоді власник патенту може подати до Держдепартаменту письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному обсязі, починаючи від року, що настає за роком публікації такого клопотання.