Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Протиправна поведінка як умова відшкодування заподіяної шкоди

Загальне правило щодо відшкодування потерпілому заподіяної майнової шкоди міститься у положеннях ст. 1166 ЦК України, яка визначає: "Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала". Із цієї норми випливає, що, за загальним правилом, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладений на заподіювача виключно у тому випадку, коли шкода викликана його протиправною поведінкою (рішеннями, діями чи бездіяльністю). Законом можуть бути передбачені випадки, коли відшкодуванню підлягатиме шкода, завдана правомірними діями (ч. 4 ст. 1166 ЦК), але зазначені випадки є винятками із загального правила. Отже, важливим є визначення критеріїв віднесення діянь особи до протиправних або правомірних.

У цілому в деліктних правовідносинах протиправність в об'єктивному розумінні, тобто порушення норми права, не є обов'язковою умовою покладення на особу відповідальності. Само по собі порушення об'єктивних норм (наприклад правил дорожнього руху) не буде мати значення для цивільного права, якщо при цьому не порушені якісь суб'єктивні особисті немайнові або майнові права особи. І навпаки, якщо особі завдана шкода, завдавач буде зобов'язаний її відшкодувати, навіть якщо він не порушував якихось формальних положень законодавства (наприклад, водій транспортного засобу буде відповідати за шкоду, завдану здоров'ю пішохода у зв'язку з наїздом, навіть і тоді, коли він повністю дотримувався правил дорожнього руху, а наїзд мав місце у зв'язку з грубою необережністю пішохода).

Отже, протиправність у деліктних правовідносинах слід розуміти широко. Протиправним є будь-яке діяння, яке спричинило порушення суб'єктивних прав особи, заподіяння шкоди її майновим або особистим немайновим інтересам, якщо особа не була уповноважена на заподіяння шкоди.

Звільнення особи від відповідальності за шкоду, заподіяну протиправними діями, можливо тільки у випадках, прямо встановлених законом. Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Стаття 1187 ЦК звільняє від відповідальності особу, яка здійснювала діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і в тому разі, коли така шкода була завдана внаслідок непереборної сили.

Уповноваженість на заподіяння шкоди виключає протиправність. Поведінка такої особи буде правомірною. Особа вважається уповноваженою на завдання шкоди, якщо вона:

- здійснювала реалізацію своїх прав, прямо передбачених нормами об'єктивного права (наприклад діяла в стані необхідної оборони - статті 19, 1169 ЦК України);

- виконувала покладений на неї обов'язок (наприклад, заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні);

- заподіяла шкоду за згодою потерпілого, крім випадків, коли це заборонено положеннями законодавства (наприклад, забороненою є евтаназія, отже, позбавлення життя хворого на його прохання буде протиправним).

Причинний зв'язок як умова відшкодування заподіяної шкоди

Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання деліктної відповідальності. У ряді випадків для покладення на відповідальну особу обов'язку відшкодувати завдану шкоду необхідно визначити два або більше причинних зв'язки. Так, у разі заподіяння фізичній особі каліцтва необхідно встановити наявність причин-но-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та каліцтвом, а також між каліцтвом та втратою потерпілим професійної або загальної працездатності.

Отже визначення причинного зв'язку як умови деліктної відповідальності є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана якимись іншими обставинами.

Судова практика, ведучи мову про необхідність аналізу причинного зв'язку, виходить із поняття "безпосередності" причини та наслідку". Так, Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 березня 1992 року N9 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зазначив, що "розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що ... шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини". Подібної позиції дотримується і Вищий господарський суд України (роз'яснення від 01.04.1994 p. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" у редакції від 29 грудня 2007 p.).

Термін "безпосередній причинний зв'язок" можна буквально тлумачити як причинний зв'язок "без посередників", тобто прямий зв'язок, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Таке тлумачення є допустимим, якщо причинний зв'язок є простим (наприклад, під час бійки одна особа отримала від іншої тілесні ушкодження (завдана шкода здоров'ю). Разом з тим, трапляються випадки, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб (наприклад, під час бійки особа отримала тілесні ушкодження, потрапила до лікарні, де їй невдало зробили операцію, внаслідок чого вона померла). У такому випадку має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (завдання тілесних ушкоджень), так і з діями, які перетворили її у дійсність (лікарська помилка).

Отже, в кожному конкретному випадку встановлення причинного зв'язку залежить від аналізу всіх обставин справи, що досліджується.