Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Елементи зобов'язань із заподіяння шкоди

Зобов'язання із заподіяння шкоди є різновидом цивільно-правових зобов'язань, а отже, їм властиві ті самі елементи, які складають будь-яке зобов'язальне правовідношення. Відповідно до усталених положень теорії цивільного права до елементів цивільного правовідношення відносяться суб'єкти, об'єкт і зміст.

Суб'єкти зобов'язань із заподіяння шкоди

Суб'єктами цивільно-правових зобов'язань із заподіяння шкоди можуть бути будь-які особи, які можуть вступати у цивільні правовідносини. Це фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Як і в будь-яких інших зобов'язаннях, у зобов'язаннях із заподіяння шкоди існують дві сторони: кредитор і боржник.

Кредитором у зобов'язаннях із заподіяння шкоди є потерпілий, тобто особа, якій заподіяна шкода. Потерпілим може бути будь-яка фізична особа, незалежно від її віку, дієздатності, громадянства, а також юридична особа, держава або територіальна громада. Уразі смерті потерпілого кредиторами у деліктному зобов'язанні є непрацездатні особи, які перебували на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ст. 1200 ЦК).

Боржником у зобов'язаннях із заподіяння шкоди є особа, на яку законом покладено обов'язок відшкодувати заподіяну потерпілому шкоду. Обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладений тільки на деліктоздатну особу, тобто на особу, яка самостійно може відповідати за свої дії (вчинки)'.

Цивільне законодавство України поділяє боржників у зобов'язаннях із заподіяння шкоди на дві основні групи:

1) безпосередні заподіювачі шкоди, тобто особи, які своїми власними діями завдали шкоду потерпілому;

2) інші особи (незаподіювачі шкоди), на яких законом покладений обов'язок відшкодувати шкоду.

До безпосередніх заподіювачів шкоди, які несуть відповідальність за власні неправомірні дії, відносяться:

А. Деліктоздатні фізичні особи. За правилами ст. 33 ЦК деліктоздатність фізичної особи настає з 14 років. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах (ч. 1 ст. 1179 ЦК). З досягненням фізичною особою 18 років вона стає повністю дієздатною та самостійно відповідає за завдану нею шкоду (крім випадків визнання її недієздатною).

Б. Юридичні особи - у тих випадках, коли шкода заподіяна діяльністю її органів або в інших випадках, передбачених законодавством. Так, наприклад, відповідно до положень ч. 3 ст. 1172 ЦК підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним

1 Деліктоздатність розглядається в цивільному праві як здатність фізичної особи нести відповідальність за шкоду, завдану її протиправними діями. Деліктоздатність включається до складу дієздатності фізичної особи (ст. 30 ЦК України).

Підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу. В даному випадку, оскільки учасник (член) підприємницького товариства або кооперативу діє від імені юридичної особи, його дії породжують права та обов'язки саме для юридичної особи. І шкода, заподіяна таким представником, також буде підставою для виникнення обов'язку її відшкодувати саме у юридичної особи.

В. Держава, на яку покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (ст. 1173 ЦК), посадової або службової особи органу державної влади (ст. 1174 ЦК), органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності (ст. 1175 ЦК), незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК). Оскільки органи державної влади, їх посадові та службові особи, а також органи дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду діють від імені держави, виконуючи певні державні функції (наприклад, вирок суду виноситься "Іменем України"), дії цих осіб вважаються діями держави, а отже, покладення обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду на державу є відповідальністю держави за власні неправомірні дії щодо потерпілого.

Г. Автономна Республіка Крим та територіальні громади (органи місцевого самоврядування) - в разі завдання шкоди незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ст. 1173 ЦК), посадової або службової особи органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ст. 1174 ЦК), органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності (ст. 1175 ЦК).

Щодо другої групи боржників у зобов'язаннях із заподіяння шкоди, то до неї цивільне законодавство відносить таких суб'єктів:

а) батьки малолітніх, а іноді і неповнолітніх дітей та опікуни недієздатних фізичних осіб (статті 1178-1186 ЦЮ"

б) роботодавці за трудовими договорами та замовники за договорами підряду (ст. 1172 ЦК);

в) продавці товарів, а також держава в разі завдання шкоди злочином (статті 1177, 1209 ЦК).

Відповідальна особа, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, в деяких випадках має право регресу, тобто право звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди. Випадки та правила регресу закріплені у ст. 1191 ЦК.

За загальним правилом, на боржника за регресною вимогою покладається обов'язок відшкодувати відповідальній особі виплачене нею відшкодування в повному обсязі, тобто в тому саме розмірі, в якому було виплачене відшкодування потерпілому. Винятки з цього положення можуть бути встановлені законом. Так, відповідно до ст. 132 Кодексу законів про працю України за шкоду, завдану підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків працівники, з вини яких завдано шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.

Множинність осіб у зобов'язаннях із завдання шкоди.

У теорії цивільного права множинністю осіб у зобов'язанні визнається участь кількох осіб на стороні кредитора та/або боржника у зобов'язанні. У такому випадку постає питання, яким чином будуть розподілятися права та обов'язки між учасниками такої множинності: кількома кредиторами або кількома боржниками?

У зобов'язаннях із заподіяння шкоди активна множинність, тобто наявність кількох кредиторів та одного боржника, має місце не дуже часто. Навіть якщо діянням однієї особи завдана шкода кільком потерпілим, вважається що в наявності є декілька зобов'язань, що існують між відповідальною особою та кожним із потерпілих. Винятком із даного правила є випадки заподіяння шкоди смертю особи. Вимога кредиторів у даному зобов'язанні має дольовий або частковий характер. Це означає, що кожний з кредиторів вправі вимагати відшкодування шкоди тільки в належній йому частці, яка вираховується за правилами ст. 1200 ЦК.

Частіше у зобов'язаннях із заподіяння шкоди виникає пасивна множинність або наявність кількох боржників. Характер відповідальності кількох боржників залежатиме від того, якими є їх дії, що призвели до заподіяння шкоди. Так відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності). Таке правило діє тільки в разі якщо дії кожного заподіювана були самостійними і можна визначити обсяг шкоди, завданий кожним із заподіювачів.

Якщо шкода заподіяна спільними діями кількох осіб, вони будуть нести солідарну відповідальність перед потерпілим (ст. І і 90 ЦК). Особи вважаються такими, що спільно заподіяли шкоду, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов'язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру (ч. 2 п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6).

Разом з тим, у Цивільному кодексі України містяться норми, які передбачають винятки із загального правила про солідарну відповідальність боржників у разі пасивної множинності. Співборжники будуть нести часткову відповідальність, тобто відшкодовувати шкоду в частках, що належать кожному з них, у таких випадках.

1. За заявою потерпілого (ч. 2 ст. 1191 ЦК) суд може прийняти рішення про покладення відповідальності на кожного з боржників у частці. Стаття часток кожного з боржників визначається відповідно до їхньої вини. Норма ст. 1191 ЦК передбачає один з небагатьох випадків, коли ступінь впни (умисел або необережність) впливає на розмір відповідальності завдавача шкоди.

2. У разі заподіяння шкоди кількома малолітніми особами. Відповідно до ч. 1 ст. 1181 ЦК шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

3. У разі заподіяння шкоди кількома неповнолітніми особами. Частиною І ст. 1182 ЦК встановлено, що шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

4. У разі заподіяння шкоди самим небезпечним об'єктам в разі взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Так, відповідно до п. З ч. 1 ст. 1188 ЦК за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких заподіяно шкоду, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Об'єктом зобов'язання із заподіяння шкоди є відшкодування, яке боржник (відповідальна особа) зобов'язаний надати потерпілому. Воно може виражатися як у формі відновлення майнової сфери потерпшого в натурі, так і у формі компенсації завданих збитків.

Незалежно від відшкодування шкоди в натурі або грішми особа, яка заподіяла шкоду, відшкодовує її в повному обсязі, включаючи і неодержані доходи (упущену вигоду) - абз. З п. 7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" в редакції від 29.12.2007 р.

Зміст зобов'язання із заподіяння шкоди випливає із положень ст. 1166 ЦК, відповідно до якої це є право потерпілої особи вимагати відшкодування шкоди, заподіяної її майну або особистим немайновим правам, та обов'язок відповідальної особи надати таке відшкодування. Відшкодування потерпілому заподіяної шкоди припиняє деліктне зобов'язання.