Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Відшкодування шкоди особі, яка потерпіла від злочину

У цілому правила про відшкодування шкоди особі, яка потерпіла від злочину, мають загальний характер, що означає, що шкода має бути відшкодована особою, яка визнана винною у вчиненні злочину або навіть за відсутності її вини в разі якщо Цивільний кодекс не вимагає наявності вини як обов'язкової підстави відповідальності (наприклад в разі завдання шкоди внаслідок ДТП).

Крім загальних правил, ЦК України містить також і спеціальні норми, що визначають порядок відшкодування шкоди особі, яка потерпіла від злочину, та іншим особам, яким внаслідок вчинення злочину завдані збитки. Відповідно до ст. 1206 ЦК особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. У зазначеній статті йдеться саме про відшкодування витрат, які поніс заклад охорони здоров'я на лікування потерпілого. У разі якщо витрати на лікування ніс тільки сам потерпілий (наприклад, у разі лікування потерпілого в лікарні приватної форми власності, де офіційно всі медичні послуги є платними), буде йтися про відшкодування витрат потерпілого на лікування, яке здійснюватиметься за правилами ст. 1195 ЦК.

Стаття 1206 ЦК також передбачає два винятки із загального правила про відшкодування витрат закладу охорони здоров'я: а) заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони та б) заподіяння шкоди у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Перевищення меж необхідної оборони визначається ст. 36 КК як умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони за загальним правилом є підставою для відшкодування потерпілому завданої шкоди (ч. 1 ст. 1169 ЦК). Але витрати закладу охорони здоров'я в такому випадку не відшкодовуються. Перебування особи в стані сильного душевного хвилювання може бути підставою для звільнення її від цивільно-правової відповідальності, якщо при цьому дотримані умови ст. 1186 ЦК (особа не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними). У будь-якому випадку завдання шкоди в стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, є підставою для звільнення особи від обов'язку компенсувати закладу охорони здоров'я витрати на лікування потерпілого.

У разі якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого також підлягають відшкодуванню. Відшкодування здійснюється за загальними правилами статей 1178 та 1179 ЦК. Тобто в разі вчинення злочину малолітнім, витрати відшкодовуються його батьками (усиновлювачами), опікуном або закладом, під наглядом якого перебуває малолітній. Неповнолітня особа зобов'язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров'я самостійно. У разі недостатності у неповнолітнього коштів для відшкодування обов'язок відшкодувати витрати покладається на його батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Кошти на відшкодування закладу охорони здоров'я витрат на лікування потерпілого від злочину виплачуються самому закладу охорони здоров'я, якщо він перебуває в приватній власності, або до відповідного бюджету, якщо заклад охорони здоров'я перебуває у державній власності, власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади. Стягнення коштів здійснюється на підставі Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. № 545.

Спеціальні правила ЦК встановлює для випадків, коли особа, що вчинила злочин, невідома або є неплатоспроможною. Для захисту прав потерпілого відповідно до положень статей 1177 та 1207 ЦК завдана шкода має бути відшкодована державою.

Отже, законодавство надає додаткові гарантії особам, яким завдано майнової шкоди або шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину. Потерпший або особи, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (ст. 1200 ЦК), вправі отримати відшкодування шкоди від держави за наявності таких умов:

1) якщо шкоду завдано внаслідок злочину, але не встановлено особу, яка вчинила злочин. Дане положення є дещо суперечливим, оскільки ст. 11 КК визначає злочин як передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Отже, суб'єкт злочину є необхідним елементом його складу і вести мову про злочин без суб'єкта не можна. Отже, в разі невстановлення особи - суб'єкта, можна говорити скоріше про протиправне діяння, яке має ознаки злочину.

2) якщо особа, яка вчинила злочин, є неплатоспроможною.

3)якщо шкода завдана фізичній особі. Шкода, завдана юридичній особі внаслідок злочину, не підлягає відшкодуванню державою.

Частини 2 ст. 1177 та ст. 1207 ЦК відсилають до спеціального законодавства для визначення умов та порядку відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок злочину. Але відповідного закону в Україні поки не прийнято.