Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Коло спадкоємців за законом

До спадкоємців за законом законодавець відносить: дітей спадкодавця, подружжя, яке його пережило, батьків, братів та сестер, бабу, діда, дядька, тітку, членів сім'ї спадкодавця, родичів до шостого ступеня споріднення та утриманців спадкодавця.

Коло спадкоємців вичерпним чином встановлено законом, і його розширення неможливе.

Спадкоємці кожної наступної черги спад кують за відсутності спадкоємців попередньої черги (тобто, якщо спадкоємців попередньої черги взагалі немає, або жоден з них не має права спадкувати, або вони усунуті від спадкування, або позбавлені спадщини, або ніхто з них не прийняв спадщину, або відмовився від спадщини.

Так, друга черга закликається до спадщини за відсутності спадкоємців першої черги, третя - за відсутності спадкоємців другої тощо.

У межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого у рівних частках. Так, якщо спадкоємцями першої черги померлого є його батько, дружина і дочка, кожен із них отримає одну третину спадщини.

На винятках із цього загального правила, які передбачені ст. 1259 ЦК ("Зміна черговості одержання права на спадкування"), ми зупинимося нижче.

Спадкоємці першої черги. Спадкоємцями першої черги є: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Діти спадкодавця. Діти померлого, разом із його батьками, є найближчими кровними родичами, тому вони невипадково віднесені до першої черги спадкоємців за законом. При визначенні осіб, які належать до дітей (у тому числі усиновлених), подружжя, батьків (у тому числі усиновлювачі в), а також дитини померлого, яка народилася вже після його смерті, слід керуватися нормами сімейного законодавства.

Законодавець вживає термін "дитина" не в розумінні певного правового статусу фізичної особи, передбаченого ст. 6 СК України, в якій зазначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, а як факт походження особи від певних батьків і наявність між ними споріднення першого ступеня. Дитина набуває права спадкування і у разі, коли вона прожила після свого народження всього декілька годин, хвилин чи секунд1.

До спадкоємців першої черги належать не тільки діти, які народилися в зареєстрованому шлюбі, а й діти, щодо яких батько добровільно визнав своє батьківство і без укладення шлюбу, або ж батьківство було встановлено у судовому порядку.

Якщо шлюб був визнаний недійсним, діти, народжені у такому шлюбі, користуються такими самими правами спадкоємців, як і діти, народжені в дійсному шлюбі.

До дітей спадкодавця прирівнюються усиновлені діти, які спадкують саме після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Вони вибувають із колишньої сім'ї і не спадкують за відсутності заповіту не лише після своїх батьків, а й інших кровних родичів по низхідній лінії, а також братів та сестер усиновленого. Усиновлені та їх нащадки після смерті усиновителя або його родичів прирівнюються до дітей усиновителя та їх нащадків. Відповідно, усиновителі та їх родичі після смерті усиновленого або його нащадків прирівнюються до батьків та інших кровних родичів усиновленого.

Усиновлення повинне бути оформлене належним чином рішенням органів опіки та піклування. Якщо усиновлення буде скасоване чи визнане недійсним, воно втрачає значення юридичного факту і щодо спадкування.

До спадкоємців за законом віднесено дітей спадкодавця, які були зачаті за Його життя, але народилися після його смерті. З'ясовуючи питання, чи є народжена після смерті спадкодавця дитина сином чи дочкою померлого, нотаріус, виходячи з презумпції батьківства одруженого чоловіка, має керуватися ст. 122 СК України, яка передбачає, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дитина, яка народжена до спливу 10 місяців після припинення шлюбу (а шлюб припиняє і смерть одного з подружжя), походить від подружжя1. Доказом батьківства чи материнства є свідоцтво про народження дитини, в якому записані батько і мати.

Формулу законодавця, яка визначає спадкоємця як "особу, яка була зачата за життя спадкодавця і народжена живою після відкриття спадщини", є не зовсім вдалою, оскільки дитина спадкодавця може бути зачата і не за його життя.

Питання щодо встановлення батьківства і материнства при штучному походженні дитини сьогодні набуває особливої актуальності. Так, дев'ятнадцятирічний захворів на рак. Перед курсом терапії він здав на зберігання сперму. Через вісім років після смерті на прохання його матері лікарі взяли донорську жіночу яйцеклітину і здійснили штучне запліднення, яке дало позитивний наслідок. Сурогатна мати у пологовому будинку від дитини відмовилася. Незважаючи на безспірність біологічного батьківства за чинним законодавством дитина не вважається спадкоємцем померлого батька

У таких випадках, ми вважаємо, необхідно встановлювати факт батьківства у судовому порядку і підставою запису в свідоцтво про народження такої дитини відомостей про батька буде рішення суду. З часом випадки народження дітей за таких обставин не будуть поодинокими, і тому виникає запитання: чи тотожні поняття "біологічна дитина" і "спадкоємець"? Якщо законодавець вважає, що немає підстав усувати від спадкування народжену за таких обставин дитину, то він повинен переглянути і редакцію ст. 1222 ЦК України, яка визначає поняття спадкоємців.

Не належать до спадкоємців за законом пасинки та падчерки після вітчима та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання, а також діти, які виховуються в родині на підставі укладеного договору про патронат.

При спадкуванні за законом до спадкоємців першої черги, поруч із дітьми та батьками померлого, законодавець відносить і подружжя, яке пережило (ст. 1261 ЦК України). Подружжя визнається спадкоємцем за законом лише у тих випадках, коли він (вона) перебував у зареєстрованому шлюбі з померлою особою, причому правове значення тут відіграє саме факт перебування у зареєстрованому шлюбі, а не наявність фактичних шлюбних відносин.

Право подружжя, який пережив, на спадщину, не пов'язується ні зі спільним проживанням, ні з веденням спільного господарства. Подружжя може проживати в іншому місті, в іншій країні, може навіть фактично припинити сімейні стосунки, але право на спадщину зберігається до моменту розірвання шлюбу в установленому порядку.

Вітчизняний законодавець завжди займав чітку позицію щодо процедури укладення та оформлення шлюбів. Дійсними вважалися лише так звані світські шлюби, зареєстровані у відповідних державних органах. Винятки з цього правила були прямо передбачені у законі.

До зареєстрованих шлюбів прирівнювалися шлюби, укладені за релігійними обрядами, які відбулися до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Так, згідно з Декретом РНК УСРР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб і про ведення книг актів громадянського стану" церковні та релігійні шлюби, укладені до видання цього Декрету, з додержанням умов і форми, передбачених статтями цивільних законів, що діяли раніше, мали силу зареєстрованих цивільних шлюбів. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 16 квітня 1940 р. "Про реєстрацію актів громадянського стану в Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенській, Станіславській і Тернопільській областях УРСР" вчинені до 5 травня 1940 року "служителями релігійних культів, єврейськими общинами і метрикальними конторами записи одруження" вважалися такими, що мали законну силу.

Те саме стосувалося шлюбів, укладених до 2 серпня 1940 р. в місцевостях, які були приєднані до України відповідно до Закону СРСР від 2 серпня 1940 р. "Про включення північної частини Буковини та Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу Української PCP", а також шлюбів, укладених у період Великої Вітчизняної війни на тимчасово окупованих територіях і оформлених у німецьких управах, комендатурах чи шляхом релігійних обрядів, якщо при цьому не були порушені матеріальні умови укладення шлюбу, встановлені республіканським законодавством.

У наведених вище випадках легалізації фактичних шлюбних відносин особи набувають спадщину як подружжя і за відсутності реєстрації шлюбу.

Специфіка спадкування подружжя, який пережив, визначається правовим режимом майна подружжя, що встановлюється ст. 57 та ст. 61 СК України та укладеним подружжям шлюбним договором (ст. 103 СК України).

Відповідно до ст. 119 С К України за заявою подружжя або позовом одного з них суд може встановити так званий режим окремого проживання, тобто "відлучення від стола і ложа", правовими наслідками якого є призупинення дії двох презумпцій: презумпції спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, та презумпції батьківства. Протягом цього часу не виключено перебування подружжя у фактичних шлюбних відносинах з іншими особами проте ця обставина не є перешкодою для спадкування, оскільки спадкові права подружжя припиняються з моменту оформлення в належному порядку розірвання шлюбу. Момент припинення шлюбу залежить від того, в якому порядку його розривають. Наприклад, у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови, а у разі розірвання шлюбу судом - у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (ст. 114 СК України).

У разі коли подружжя закликається до спадщини поряд з іншими спадкоємцями першої черги, необхідно спочатку з'ясувати розмір його частки в майні, яке було спільно нажите у шлюбі, а потім частку майна, що належала померлому подружжю, поділити між спадкоємцями першої черги, до якої належить і подружжя, який пережив.

При визнанні шлюбу в судовому порядку недійсним особа, яка перебувала у шлюбі з померлим, права на спадщину не набуває. Тобто, якщо подружжя, як спадкоємець першої черги, отримав спадщину за законом, а потім шлюб у судовому порядку було визнано недійсним, набуте майно підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Шлюб, визнаний у судовому порядку недійсним, незалежно від часу визнання (до смерті спадкодавця чи після), не породжує правових наслідків і не дає особам, які його зареєстрували, право на спадкування як подружжю.

Водночас, якщо в судовому порядку шлюб визнано недійсним, сімейні відносини між подружжям вважаються такими, що не існують, і колишнє подружжя права на спадщину за законом не набуває. У тому разі, якщо спадщину за законом уже було отримано, а потім шлюб було визнано недійсним, зацікавлені особи можуть звернутися до такого спадкоємця з позовом про витребування безпідставно набутого відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Законодавець відносить подружжя до спадкоємців першої черги за формальним критерієм - наявністю між ним і померлою особою зареєстрованого шлюбу.

Водночас, сімейне право враховує факт роздільного проживання подружжя і припинення сімейних відносин між ними. На час роздільного проживання припиняється дія такої презумпції як батьківство чоловіка щодо дитини, яка народиться протягом цього часу. Припиняється і презумпція спільності майна.

У спадковому праві ніякі правові наслідки, пов'язані з режимом роздільного проживання подружжя, не передбачені.

До спадкоємців першої черги належать і батьки померлого. Права та обов'язки батьків та дітей (у тому числі й при спадкуванні) базуються на походженні дітей, яке засвідчується у встановленому законом порядку (див. Гл. 12 СК України "Визначення походження дитини").

Діти, подружжя та батьки спадкодавця мають право на спадкування за законом у першу чергу, якщо вони не усунуті від права на спадкування з підстав, передбачених ст. 1224 ЦК.