Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Спадкоємці за законом третьої черги

До спадкоємців другої черги належать рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Рідними братами та сестрами вважаються особи, які мають спільних батьки і (чи) матір, тобто перебувають у другому ступені споріднення. Сімейне право розрізняє повнорідних і неповнорідних братів та сестер, які, в свою чергу, можуть бути єдинокровними або єдиноутробними. Чинне законодавство не визначає ніяких відмінностей між братами і сестрами повнорідними, єдинокровними чи єдиноутробними. Для спадкування у другій черзі після брата чи сестри досить походження від спільної матері чи батька.

Брати і сестри спадкують одне після одного і в тому випадку, якщо їх батьки чи один із батьків позбавлені батьківських прав стосовно одного чи всіх дітей.

Зведені брати та сестри, тобто діти, батьки яких уклали шлюб між собою, права спадкування один після одного не набувають, оскільки ніяких родинних зв'язків між ними не виникає, тому що родинність передбачає або походження однієї особи від іншої, або походження двох чи більше осіб від спільного пращура.

У цьому випадку виникають не родинні відносини, а відносини так званого свояцтва: одна особа стає пасинком (падчеркою) матері іншої особи, водночас інша особа - пасинком (падчеркою) батька першої особи, які, у свою чергу, стають для цих осіб, відповідно, мачухою чи вітчимом.

Оскільки, як уже зазначалося, усиновлені та їх нащадки прирівнюються до дітей усиновителя та їх нащадків і не спадкують після своїх рідних братів та сестер, то, відповідно, вони є спадкоємцями після смерті дітей своїх усиновителів. Якщо дитину усиновляють, приймають у нову сім'ю як сина чи дочку, то усиновителі прагнуть до того, щоб усиновлений став братом чи сестрою його рідних дітей, які, зазвичай, виховуються разом.

Більше того, якщо усиновлюють хлопчика чи дівчинку, які не є між собою братом і сестрою, то усиновителі також мають на меті створити сім'ю, оскільки є батьками усиновлених і, відповідно, намагаються, щоб і між усиновленими виникли відносини як між рідним братом та сестрою. Це дає підставу вважати, що усиновлених треба визнавати спадкоємцями за законом другої черги як братів та сестер не лише щодо кровних дітей усиновителя, а й у відносинах між собою.

Дід і баба, як з боку батька, так і з боку матері, є спадкоємцями за законом після смерті свого онука чи онучки.

За рішенням суду між усиновленим, його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням може бути збережено правовий зв'язок, у цьому разі спадкування відбувається на загальних підставах.

Спадкоємці за законом третьої черги

У ЦК України значно розширене коло спадкоємців за законом, причому цей термін поширюється на осіб не лише за ознакою родинних чи сімейних зв'язків, а й за ознакою членства у сім'ї.

Якщо перша і друга черга спадкоємців за законом змін не зазнала, то у третю чергу право на спадкування за законом набули рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК України). За відсутності спадкоємців першої і другої черги спадкоємцями третьої черги за законом є повнорідні і неповнорідні брати і сестри батька чи матері спадкодавця (дядько і тітка).

Спадкоємці за законом четвертої черги

У четверту чергу - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України). Саме ця черга спадкоємців чітко ілюструє тісний зв'язок спадкового і сімейного права.

Чинне законодавство не містить визначення поняття не лише "член сім'ї", а й "сім'я" взагалі, хоча від правильного застосування цього терміна в кожному конкретному випадку залежать не лише обсяг і характер суб'єктивного права, а й саме існування цього права (на житлове приміщення, аліменти, пенсію, страхову суму, пільги тощо).

Поняттям "сім'я" оперує не лише сімейне, а й житлове, трудове, страхове, земельне право, право соціального забезпечення.

Офіційне тлумачення поняття "член сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу пожежної охорони" спробував дати і Конституційний Суд України, у рішенні якого від 3 червня 1999 р. зазначено, що природа сімейних правовідносин визначається: кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами; спільним постійним проживанням; веденням спільного господарства. Членами сім'ї можуть бути визнані й інші особи за умови постійного спільного проживання і ведення спільного господарства.

Свого часу в юридичній літературі висловлювалися сумніви щодо можливості взагалі дати законодавче визначення сім'ї. Не наводиться поняття цього терміна і в ЦК України. У ст. З СК України законодавець зробив спробу дати легальне визначення поняття сім'ї, зазначивши, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, хоча, як справедливо зазначається в літературі, однозначно визначити коло членів сім'ї за СК України важко.

Законодавець спробував визначити поняття сім'ї шляхом формулювання її юридичних ознак:

1) сім'я - це союз двох або більше осіб. Одинока особа не є сім'єю, а лише має права члена сім'ї;

2) особи, які складають сім'ю, за загальним правилом, повинні проживати спільно. Проте подружжя залишається сім'єю й у випадках, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми, з інших поважних причин не проживають спільно.

Як зазначено у п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, доказами постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що потверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем;

3) члени сім'ї пов'язані спільним побутом;

4) члени сім'ї мають взаємні права та обов'язки. Ознака взаємності прав та обов'язків полягає в тому, що права та обов'язки членів сім'ї виникають та існують одночасно.

Підставами створення сім'ї є: шлюб, кровне споріднення, усиновлення, а також інші підстави, не заборонені законом і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства. Як члени сім'ї спадкодавця право на спадкування за законом можуть набувати, насамперед, особи, які перебували зі спадкодавцем у фактичних шлюбних відносинах, його пасинки, падчерки, вітчим, мачуха, свояки - зять, теща, невістка, свекруха; фактичні вихователі, які проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років. За такою концепцією до членів сім'ї спадкодавця може бути віднесено необмежене коло осіб.

Факт сімейних відносин повинен встановлюватися судом.

Відсутність законодавчого поняття "член сім'ї" зумовлює, по-перше, відсутність чіткого розуміння поняття "спадкоємець четвертої черги", що не може не спровокувати численні судові спори, коли ті чи інші спадкоємці або і зовсім сторонні особи будуть наполягати на визнанні їх членами сім'ї в судовому порядку. По-друге, окремі спадкоємці, перебуваючи в рівному ступені спорідненості з іншими спадкоємцями, можуть усунути останніх від спадкування, скориставшись своїм привілеєм "члена сім'ї", наприклад, родичі третього ступеня споріднення усунуть від спадщини фактичне подружжя. З іншого боку, незважаючи на наявність сімейних стосунків перебування, скажімо, у фактичних шлюбних відносинах, не гарантує спадкування за законом фактичній дружині (чоловіку) спадкодавця за наявності родичів третього та четвертого ступенів спорідненості (дядьків, тіток, племінників).

П'яту чергу спадкоємців становлять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають

від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї (ст. 1265 ЦК).

У цій статті вперше отримав закріплення правовий інститут - ступінь споріднення, який раніше практично не застосовувався при визначенні кола спадкоємців за законом.

Черговість спадкування спадкоємців п'ятої черги визначає ступінь кровного споріднення, тобто кількість народжень, що пов'язують між собою осіб, які перебувають у родинних зв'язках, оскільки родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

До родичів четвертого ступеня споріднення належать діти рідних племінників та племінниць спадкодавця (двоюрідні онуки та онучки) і рідні брати та сестри його діда і баби (двоюрідні дід та баба).

До родичів п'ятого ступеня споріднення належать - діти двоюрідних братів та сестер спадкодавця (двоюрідні племінники та племінниці), діти його двоюрідних діда та баби (двоюрідні дядьки і тітки), діти двоюрідних онуків та онучок спадкодавця (двоюрідні правнуки і правнучки).

До родичів шостого ступеня споріднення належать - діти двоюрідних правнуків і правнучок (двоюрідні праправнуки і праправнучки), діти його двоюрідних племінників і племінниць (троюрідні онуки і онучки) та діти двоюрідних дядька та тітки (троюрідні брати та сестри).

У п'яту чергу право на спадкування мають родичі четвертого, п'ятого та шостого ступеня споріднення за умови, що відсутні спадкоємці перших чотирьох черг, а спадкоємці п'ятого та шостого ступеня споріднення - за умови, що відсутні спадкоємці попередніх черг і четвертого (п'ятого) ступеня споріднення.

Ця новела власне безмежно розширює коло спадкоємців за законом і практично позбавить державу права на так звану відумерлу (виморочну) спадщину, тобто майно, яке залишилося після смерті громадянина, за відсутності спадкоємців як за заповітом, так і за законом, і яке успадковується територіальною громадою.

З огляду на це, а також на ті істотні зміни, які відбулися у правовому режимі окремих форм власності, обгрунтованою є позиція розробників нового ЦК України, які небезпідставно вважали, що держава, як особливий суб'єкт цивільних правовідносин, що визначає свій правовий режим, зловживає цим правом, зараховуючи себе до спадкоємців за законом третьої черги.

Водночас, якщо перехід виморочної спадщини до держави є несправедливим, то чи є доцільним таке рішення, за яким спадщину замість держави отримуватимуть далекі родичі спадкодавця, які можуть не лише не підтримувати ніяких стосунків з померлим, а й взагалі не знати про його існування і не розраховувати на отримання спадщини.

Вказівка на ступінь родинних зв'язків при визначенні черг спадкоємців за законом, у складі якої родич закликається до спадкування, необхідна для того, щоб родичі спадкодавця не помилялися при встановленні ступеня родинності і не вважали себе ближчими родичами до спадкоємця, ніж вони є в дійсності.

Реалізація спадкоємцями п'ятої черги права на спадщину буде пов'язана з перешкодами суто практичного характеру. Наприклад, щоб довести спорідненість троюрідних сестер (за жіночою лінією), спадкоємець має надати нотаріусу свідоцтво про своє народження та свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження, шлюб та смерть матері, баби, двоюрідної баби, двоюрідної тітки, троюрідної сестри (і це за умови, що ніхто із згаданих осіб не розривав шлюб і не укладав новий).

У зв'язку з цим необхідно створити такий правовий механізм, який дав би можливість спадкоємцям - далеким родичам, реально реалізувати своє право на спадщину з урахуванням необхідності доводити в судовому порядку факт родинних зв'язків, витребувати з архівів і поновлювати в судовому порядку втрачені документи, пропущений строк для прийняття спадщини тощо.

Можливо є рація, за наявності безспірних доказів родинних зв'язків між спадкодавцем і особою, яка претендує на спадщину, та відсутності заперечень з боку інших зацікавлених осіб, право встановлювати факт наявності родинних зв'язків між спадкодавцем і особою, яка звертається із заявою про прийняття спадщини, надати органам нотаріату.

До п'ятої черги спадкоємців за законом ЦК України відносить також утриманців померлого, які не були членами його сім'ї, тобто непрацездатних і неповнолітніх осіб, які протягом п'яти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існування (ст. 1265 ЦК України).

Законодавець вирізняє дві самостійні категорії утриманців: неповнолітні особи й особи непрацездатні.

Оскільки у ст. 6 СК України наводиться поняття "дитина", а саме: малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років; неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, то, відповідно, неповнолітні до вісімнадцяти років, незалежно від того, навчаються вони чи ні, повинні належати до утриманців.

Питання щодо поняття непрацездатності належить до сфери правового регулювання законодавства про пенсійне забезпечення і соціальне страхування, яке визначає підстави й умови призначення особі пенсії у зв'язку з інвалідністю, втратою годувальника за віком.

Проте у ч. 3 ст. 75 СК України законодавець роз'яснює поняття "непрацездатне подружжя". Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. Це роз'яснення за аналогією слід застосовувати й у спадковому праві. Щодо поняття "інвалід", то треба зазначити, що інвалідами визнаються особи, які втратили повністю чи значною мірою як загальну, так і професійну працездатність.

Непрацездатність утриманця за віком перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров'я - за пенсійною книжкою або довідкою, яку видав відповідний орган медико-соціальної експертизи.

За ЦК УРСР 1963 року утриманці, тобто особи, які були непрацездатними за віком чи за станом здоров'я і перебували на утриманні спадкодавця не менше року до відкриття спадщини, становили особливу групу спадкоємців.

Утриманці не мали своєї постійної черги - вони закликалися до спадкування разом з тією чергою, яка отримувала спадщину. Наприклад, якщо після смерті батька залишився його син (спадкоємець першої черги) і утриманець, то утриманець закликалися до спадкування разом із спадкоємцем першої черги. Якщо ж до спадкування закликався, скажімо, брат померлого (спадкоємець другої черги), то утриманець отримував спадщину разом із спадкоємцем другої черги.

Поруч із соціально-забезпечувальною функцією спадкування утриманців, збереження якої, як міри соціальної справедливості, пояснювалося соціальною зацікавленістю в матеріальному забезпеченні і захисті інтересів тих непрацездатних, для яких основним джерелом існування була матеріальна допомога спадкодавця, доктрина визнавала й інші підстави, якими обґрунтовувалося існування цього інституту.

За чинним законодавством утриманець набуває право на спадщину, якщо він став непрацездатним до моменту смерті спадкодавця і фактично перебував на його утриманні не менше п'яти років.

П'ятирічний строк перебування на утриманні законодавець розглядає як гарантію того, щоб сторонні особи, які випадково, епізодично отримували від спадкодавця матеріальну допомогу, не могли претендувати на отримання спадщини.

Якщо особа, яка мала право бути на утриманні спадкодавця, фактично цим правом не скористалася, вона втрачає можливість претендувати на спадщину як утриманець. Так, відповідно до ст. 76 СК України колишня дружина чи чоловік мають право на утримання, якщо вони стали непрацездатними до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребують матеріальної допомоги і якщо колишній чоловік (дружина) може надавати таку допомогу. Однак, якщо така особа після розірвання шлюбу не скористалася цим правом і з позовом до суду про стягнення аліментів на своє утримання не зверталася, то вона не може вважатися утриманцем померлого.

Законодавець не вимагає, щоб непрацездатний утриманець проживав спільно із спадкодавцем. Утримання може полягати в систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Ні отримання непрацездатною особою пенсії, ні її окреме проживання від спадкодавця не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування на утриманні.

Водночас, якщо спадкодавець сплачував утриманцю гроші як заробітну плату за виконану останнім роботу чи надані послуги, то особа, яка отримувала гроші, не може вважатися такою, що перебувала у платника на утриманні.

Законодавець не встановлює будь-яких особливих форм для доказу факту утримання. Нотаріальна та судова практика визнавала доказами утримання: довідку з виконкому, районної державної адміністрації, житлово-будівельної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку чи з місця роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців; довідку органу соціального захисту населення про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника; рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту перебування на утриманні тощо.

За відсутності документів, які посвідчують факт перебування на утриманні, або за неможливості їх отримання зацікавлена особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, яка підлягає розгляду в порядку особливого провадження. Не може бути перешкодою для такого звернення та обставина, що відповідні органи видали зацікавленій особі довідку, що вона не перебувала на утриманні у спадкодавця. Ці документи повинні містити і відомості про період, протягом якого особа перебувала на утриманні спадкодавця.

Питання щодо перебування непрацездатної особи на утриманні як умови визнання її спадкових прав стало актуальним при переході країни до ринкової економіки не лише в Україні. На жаль, розмір прожиткового мінімуму на сьогодні власне втратив своє призначення, оскільки не відображає мінімальні потреби громадян у необхідному.

Утримання - типове оціночне поняття, яке детально не роз'яснюється законодавцем з тим, щоб воно конкретизувалося шляхом оцінки у процесі застосування правової норми. Ознаками, які визначають його зміст, можуть виступати розмір пенсії, розмір встановленого мінімального прожиткового рівня, стан здоров'я особи, житлові та побутові умови, наявність інших джерел існування (присадибна ділянка, худоба, птиця, транспортний засіб тощо).

Ми не вважаємо доцільним звужувати поняття "утриманець", виключивши з нього осіб, які незважаючи на похилий вік чи інвалідність не припиняють своєї трудової діяльності. На жаль, реалії сьогодення примушують таку категорію осіб працювати, оскільки призначена пенсія не завжди дозволяє вести належне життя. Головною ознакою, яка характеризує поняття утриманця, є отримання матеріальної допомоги від спадкодавця, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів існування. Якщо особа, яка претендує на обов'язкову частку спадщини, доведе цю обставину, то той факт, що вона працює незважаючи на непрацездатність, правового значення не матиме.

На відміну від ст. 531 ЦК УРСР 1963 року, за якою утриманці завжди закликалися до спадщини, ЦК України практично усуває їх від спадкування, оскільки право на спадщину вони набувають лише за умови відсутності у спадкодавця перших чотирьох черг спадкоємців за законом, тобто не лише найближчих родичів - батьків, дітей, подружжя, а й братів, сестер, дідів, бабусь, а також дядьків, тіток, племінниць і племінників. За таких обставин право утриманців на спадщину набуває декларативного характеру.

Зміст спадкування за законом полягає в тому, що законодавець за відсутності заповіту моделює поведінку померлої особи щодо розпорядження належним їй майном. І зрозуміло, щодо числа спадкоємців за законом повинні потрапити найближчі і найдорожчі для спадкодавця особи - його діти, батьки, подружжя. Але і до утриманця спадкодавець своє ставлення висловив чітко й однозначно ще за життя: утриманець отримував від нього допомогу, яка була постійним і основним джерелом існування протягом не менше 5 років. Скажімо, спадкодавець протягом життя утримував свого брата - інваліда дитинства. Після смерті спадкодавця до спадщини закликається його дружина, яку доля каліки може і не цікавити. Брат як спадкоємець другої черги і як член сім'ї померлого - спадкоємець четвертої черги, і як утриманець - спадкоємець п'ятої черги, спадщину не отримає.

Позбавлення утриманця засобів існування після смерті спадкодавця означає спотворення волі спадкодавця і викликає цілком природне запитання: хто ж буде піклуватися про таку особу? Вважаємо, що у цьому випадку обов'язки щодо утримання шляхом надання аліментів мають покладатися на спадкоємців, які прийняли спадщину, пропорційно до їх часток.