Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 1. Передумови виникнення інституту спадкового договору

1. Передумови виникнення інституту спадкового договору

Інститут спадкового договору належить до числа новел цивільного законодавства. Його запровадження обґрунтовується необхідністю розширення цивільної правоздатності фізичних осіб, а також доцільністю врахування зарубіжного досвіду в процесі новітньої вітчизняної кодифікації1.

Суть спадкового договору полягає в тому, що одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження, покладені на неї іншою стороною (відчужувачем), взамін чого до набувача переходить право власності на майно відчужувача з настанням його смерті.

Спадковий договір є давнім цивілістичним інститутом, проте, на відміну від більшості сучасних цивільно-правових конструкцій, він походить не з римського приватного права. Римському праву спадковий договір був невідомий, що, очевидно, пояснюється всебічним втіленням принципу заповідальної свободи, обсягу якої було цілком достатньо для повної реалізації різноманітних волевиявлень спадкодавця.

Водночас, римське право закріплювало дві правові конструкції, зміст яких, на перший погляд, є дещо схожим на спадковий договір.

По-перше, дарування на випадок смерті (donation mortis causa), за яким обдаровуваний одержував у власність майно дарувальника лише після його смерті і за умови, що він переживе дарувальника. Таким чином, за цим договором майно попереднього власника (дарувальника) переходить до його наступника (обдаровуваного) лише після настання смерті власника, як це має місце і за спадковим договором, за яким набувач отримує право власності на майно відчужувача після настання його смерті3.

Дарування на випадок смерті, як і будь-який договір дарування взагалі, є безоплатним, тому обдаровуваний не може бути обтяжений виконанням якоїсь дії на користь дарувальника. Спадковому договору, натомість, притаманний о платний (відшкодувальний) характер, адже на набувача завжди покладається зобов'язання вчинити певні дії до або після смерті відчужувача (статті 1302, 1305 ЦК).

По-друге, призначення спадкоємця з покладенням на нього обов'язку виконати умову (mortis causa саріо) полягало в тому, що набуття спадкоємцем спадщини ставилося в залежність від виконання ним визначеної у заповіті умови після відкриття спадщини, тобто після смерті спадкодавця. Схожість даних правовідносин з відносинами, які виникають у зв'язку з укладенням спадкового договору, полягає в тому, що і спадкоємець за умовним заповітом, і набувач за спадковим договором, отримують право на майно правопопередника не за його життя, а після смерті.

Водночас, відмінності між цими інститутами є значно ґрунтовнішими. Mortis causa саріо засновується на односторонньому правочині - заповіті, в той час як спадковий договір, як і будь-який інший договір, для свого укладення потребує наявності зустрічної волі двох сторін.

Другою відмінністю є момент набуття права на майно, яке є предметом заповідальних розпоряджень і спадкового договору. Спадкоємець набуде право на таке майно лише після повного виконання умови за заповітом. До набувача за спадковим договором майно відчужувача переходить автоматично з настанням його смерті незважаючи на те, що згідно із ст. 1305 ЦК частина або навіть усі розпорядження відчужувача мають бути виконані після настання смерті відчужувача.

Третьою відмінністю є коло майна, яке може бути предметом умовного заповіту і спадкового договору. Предмет заповіту є набагато ширшим, адже об'єктом спадкування можуть бути будь-які права та обов'язки спадкодавця, які йому належали і не припинились з настанням його смерті, - речові, зобов'язальні, права та обов'язки у сфері інтелектуальної власності. За спадковим договором майно переходить у власність набувача (ст. 1302); отже, його предметом може бути тільки те майно, право власності на яке має відчужувач.

Нарешті, спадкоємець за умовним заповітом підпорядковується дії всіх норм спадкового права, що регулюють спадкове наступництво: відкриття спадщини, строки і способи прийняття спадщини, поділ спадщини, оформлення спадкових прав тощо. Зміст глави 90 ЦК, навпаки, переконує в тому, що набувач за спадковим договором не має статусу спадкоємця, а відтак, на нього дія норм попередніх глав книги шостої "Спадкове право" ЦК не поширюється.

Будучи невідомим римському приватному праву, спадковий договір вперше з'являється, імовірно, в Німеччині в період формування так званого німецького римського права, тобто національного права Німеччини, заснованого на головних правових традиціях римського права. Цей висновок підтверджується як дореволюційними, так і сучасними цивілістичними дослідженнями4.