Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. - 8.3. Наука як основний фактор ноосфери

Трохи незвичайний підхід Вернадського до науки. Він її розглядав як геологічну й історичну силу, що змінює біосферу і життя людства. Вона – це основна ланка, за допомогою якої поглиблюється єдність біосфери і людства. Особливе місце Вернадський відводить науці XX ст. Саме в цей час спостерігається її небувалий розквіт, свого роду вибух наукової творчості. Наука стає всесвітньою, світовою наукою, охоплює всю планету. Вернадський звертав велику увагу на гуманістичний зміст науки, на її роль у вирішенні завдань людства, на відповідальність учених за застосування наукових відкриттів.

Ці та багато інших ідей Вернадського про роль науки в розвитку людства, у переході біосфери в ноосферу мають актуальне значення для нашого часу. Як уже вказувалося, Вернадський розглядав науку як засіб розвитку людства. Тому дуже важливо, щоб наука не набирала форми абстрактної, яка має своє незалежне існування сутності. Наука створена людством і повинна служити на благо людства. "Її зміст не обмежується науковими теоріями, гіпотезами, моделями, створюваною ними картиною світу: в основі вона головним чином складається з наукових фактів та їх емпіричних узагальнень, і головним – живим змістом є в ній наукова праця живих людей...".

Так що наука -- соціальне вселюдське утворення, в основі якого лежить сила фактів, узагальнень і, звичайно, людського розуму. Ми спостерігаємо, як наука все сильніше і глибше починає змінювати біосферу Землі, вона змінює умови життя, геологічні процеси, енергетику планети. Виходить, і сама наукова думка є природним явищем.

У пережитий нами момент створення нової геологічної сили, наукової думки, різко зростає вплив живої речовини в еволюції біосфери. Біосфера, переробляючись науковою думкою Homo Sapiens, переходить у свій новий стан – у ноосферу. Історія всієї наукової думки – суть історія створення в біосфері нової геологічної сили наукової думки, якої раніше не було.

І цей процес не випадковий, він закономірний як усяке природне явище. "Біосфера XX сторіччя перетворюється в ноосферу, створювану насамперед зростанням науки, наукового розуміння і заснованої на ній соціальної праці людства". Необхідно підкреслити нерозривний зв'язок створення ноосфери із зростанням наукової думки, бо вона – перша необхідна передумова цього створення. Ноосфера може створюватися тільки за цієї умови.

Значення змін, що відбуваються на планеті в XX ст., настільки велике, що такі ж за роллю процеси можна знайти хіба тільки в далекому минулому. У даний момент навряд чи можна оцінити всю наукову і соціальну важливість цього явища, тому що науково зрозуміти – значить поставити явище в рамки реальної космічної реальності. Ми бачимо, що наука перебудовується на наших очах. Біогенний ефект роботи наукової думки реально зможуть побачити тільки наші віддалені нащадки: він виявиться яскраво і ясно тільки через сотні років.

Поява розуму і результату його діяльності – організація науки – найважливіший факт у розвитку планети, можливо навіть, найважливіший з усього, що спостерігається дотепер. Наукова діяльність зараз набула таких рис, як швидкий темп, охоплення великих територій, глибина досліджень, потужність проведених перетворень. Це дозволяє передбачати науковий рух, розмаху якого в біосфері ще не було.

Але ще більш різка зміна відбувається зараз в основній методиці науки. Тут унаслідок щойно відкритих галузей наукових фактів відбулася одночасна зміна самих основ нашого наукового пізнання, розуміння навколишнього. Такими зовсім несподіваними і новими основними наслідками нових сфер наукових фактів стала перед нами неоднорідність Космосу, вся реальність і неоднорідність нашого пізнання. Вернадський писав, що зараз треба розрізняти три реальності: реальність у сфері життя людини, тобто реальність, що спостерігається; мікроскопічну реальність атомних явищ, яка не спостерігається людським оком; реальність у глобальному космічному масштабі. "Розрізнення трьох реальностей має неоціненне значення як для розуміння зв'язку людства з біосферою, так і для аналізу закономірностей розвитку науки".

Людина невіддільна від біосфери, вона у ній живе і тільки її об'єкти може досліджувати безпосередньо своїми органами чуттів. "За межі біосфери вона може проникати тільки побудовами розуму, виходячи з відносно небагатьох категорій незліченних фактів, які вона може одержати в біосфері зоровим дослідженням небесного склепіння і вивченням у біосфері ж відображень космічних випромінювань або космічної позаземної речовини, що потрапляє в біосферу..."

Таким чином, наукова думка людства, працюючи тільки в біосфері, у ході свого прояву, зрештою, перетворює її в ноосферу, геологічно охоплює її розумом. Тільки тепер стало можливим наукове виділення біосфери, яка є основною сферою знання, з навколишньої реальності. З усього вищезазначеного можна зробити такі висновки:

1. Наукова творчість людини – сила, що змінює біосферу.

2. Ця зміна біосфери – неминучий процес, що супроводжує наукове зростання.

3. Але ця зміна біосфери – стихійний природний процес, що відбувається незалежно від людської волі.

4. Входження в біосферу нового фактора її зміни – людського розуму є природний процес переходу біосфери в ноосферу.

5. Постійно вдосконалюючись, наука може просунутися все далі у вивченні навколишнього середовища.

Виникнення геохімії і біогеохімії відповідало потребам цілісного, синтетичного розгляду явищ організованості біосфери, взаємозв'язків живої і неживої речовини. Ці науки мають також першорядне значення для дослідження єдності біосфери і людства. Тим самим геохімія і біогеохімія поєднують науки про природу з науками про людину. Центром такої інтегрованої науки, на думку Вернадського, є вчення про біосферу. У сучасних умовах завданням першорядної важливості є відродження ідей біосферного природознавства, продовження наукової розробки проблем біогеохімії.