Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. - Розділ 12. ЕВОЛЮЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ ЕТИКИ

Це питання розглядав В. П. Єфроїмсон у книгах "Генетика етики" і "Генетика геніальності"

Якщо існування диких хижих тварин являє собою безупинну боротьбу всіх проти всіх, то природний добір серед них дійсно безупинно веде до посилення хижацьких інстинктів. Якщо такий же характер мав добір у ході еволюційного формування людства, то логічно неминучий висновок, що етичні принципи в людини породжуються лише вихованням, релігією, вірою, переконаністю, тобто цілком здобуваються в ході його індивідуального розвитку і тому не спадкові. У такому випадку спалахи масової жорстокості слід розглядати як повернення до долюдських тваринних інстинктів, до первісних, звіриних, з віку в вік придушуваних, але природних властивостей.

Дійсно, з погляду елементарного здорового глузду і ходячого уявлення про природний добір панівним інстинктом у людини повинен бути інстинкт самозбереження і прагнення до особистої вигоди. Ці прагнення можуть обмежуватися лише розумом і страхом, що диктує такі норми поведінки, які рятують від караючих законів і небезпечної ворожнечі оточення. Звідси здаються природними всі зроблені потай і спрямовані на особисту вигоду вчинки.

Ця логічна теорія, докладно викладена Чернишевським, виводить усю поведінку людини зі створеного добором природного і майже абсолютного егоїзму. Така проста, самоочевидна теорія може служити прекрасною ідеологічною базою – втім, здебільшого для тих, хто, резервуючи її для особистого вжитку, для інших людей сповідує як захисну яку-небудь іншу ідеологію.

Але якщо інстинкт самозбереження головний, то всі інші інстинкти й емоції, усі факти вірності дружбі, масового героїзму і самовідданості, відродження загальнолюдських етичних принципів, які пронизують історію, майже відразу після зняття різних форм тиску є лише результатом відмови від природних почуттів, інстинктів та емоцій.

Однак теорія розумного егоїзму – як природної основи етики людини – спростовується розвитком почуття справедливості навіть у таких дітей, яких виховували в дусі прагнення до благополуччя незважаючи ні на що. Теорія розумного егоїзму спростовується швидким поширенням релігій і світоглядів, що вимагали негайної самопожертви в ім'я блага майбутніх поколінь, зокрема світоглядів, які не обіцяли своїм прихильникам ні благ на землі, ні загробної компенсації.

Будучи абсолютно щирою, ідея справедливості виявилася надзвичайно регенераційноздатною, феніксом, що відроджується з попелу. Як сполучити з теорією розумного егоїзму, наприклад, відречення французької знаті від своїх вікових привілеїв? Чи спробу російських аристократів-декабристів провести в таких небезпечних умовах особисто їм невигідну революцію? Як сполучити з цією теорією підтримку революційних партій майже всією російською інтелігенцією? Невже революціонери всіх часів і народів жертвували собою з особистих інтересів або честолюбства? Чому перед мобілізацією чи боєм хитрують тільки одиниці? Невже масовий запис добровольців на небезпечну війну пов'язаний лише з чи вихованням чи є свого роду шлюбним оперенням?

Але якщо все це – вираження якогось природного альтруїзму, то звідки цей природний альтруїзм з'явився? Ніхто не стане заперечувати, що готовність матері й батька ризикнути життям, захищаючи свій виводок або дитинча, породжена не вихованням, не набута, а природна, закладена в батьківській природі. Але батьківське почуття у тварин триває лише той термін, протягом якого дитинча і виводок потребують допомоги й охорони батьків.

Отже, цей інстинкт діє лише остільки, оскільки він сприяє збереженню потомства і передачі спадкових особливостей батьків. Навпаки, відсутність батьківських інстинктів начисто відмітає батьківські генотипи, і тому природний добір зберігав, посилював і вдосконалював батьківські інстинкти.

Але вже у стадних тварин цей тип альтруїзму поширюється за межі родини й охоплює зграю, череду, які інакше, у разі відсутності почуття взаємодопомоги та обов'язку в її членів, приречені на швидке вимирання, тому що в багатьох видів тварин тільки зграя, а не пара батьків, здатна одночасно здійснювати систему сигналізації про небезпеку, систему захисту і вигодування дитинчат. Якщо відсутня передача досвіду батьківським прикладом, то стадно-зграйні інстинкти тим більше виявляються спадково закріпленими, точно так само, як захисне забарвлення, наявність пазурів та інших засобів самооборони.