Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. - 12.1. З чого починається людина і... людяність?

Еволюція виду одночасно йде в різних напрямках, але з різною швидкістю.

Гемоглобін людини відрізняється від гемоглобіну горили тільки однією амінокислотою з 247, імовірно, такий же рівень розходжень інших біомолекул. Від появи пітекантропів ("людини прямоходячої") нас відокремлює близько 1,5 млн років, від неандертальців (рання форма "людини розумної") – 125 тис. років, а сучасна людина з'явилася близько 50 тис. років тому. Одне покоління становить близько 25 років, і ми відділені від нашого звіроподібного предка всього кількома тисячоліттями поколінь добору. Але що ж міг за цей час зробити добір?

Еволюція виду йде направлено, певним віщовим каналом, і, наприклад, тутовий шовкопряд під впливом добору здатний за десяток поколінь пройти спадкове зрушення від величезного метелика з коконом, що важить 3 грами, до карликових екземплярів, з вагою в 6–7 разів меншою і в три рази прискореним розвитком.

Іншими словами, наявність такого видового каналу забезпечує не тільки надшвидку еволюцію, але й еволюцію корельовану, погоджену за цілими системами ознак. Не так багато років знадобилось, щоб з тапіроподібної морди виріс хобот слона і щоб сформувалася шия жирафа, яка віддала в його розпорядження все листя, недоступне іншим тваринам.

Коли наш предок почав ходити на задніх лапах, а передні лапи стали руками, з'явилися знаряддя, стрімко ріс мозок, складався зовсім новий канал корельованого надшвидкого еволюціонування, канал, якого вимагала тривала беззахисність дитинчати. Ця безпорадність, беззахисність дитинчати пов'язана з прогресуючою кортиколізацією мозку, переміщенням функцій зі стовбурної частини в кору. Паралельно еволюційному ростові мозку подовжувався термін вагітності, а головне, термін безпорадності дитинчат, протягом якого вони потребують охорони не тільки від батьків, але й від усієї зграї. У найпримітивніших племен дитинча до шести років зовсім нездатне до самостійного існування, до добування їжі, до оборони, і навіть в індіанців воно лише у дев'ять років стає здатним до самостійного полювання.

Безупинна охорона, безупинна підгодівля дітей і вагітних, чисельність яких становила не менше третини зграї, могла здійснюватися тільки зграєю в цілому, скованою у своїй рухливості цією масою безпомічних носіїв і передавачів її генів. І якщо еволюція людини, починаючи від пітекантропа, залишила сліди у вигляді кістяків, котрі поступово змінювалися, то у відношенні спадкових інстинктів і безумовних рефлексів людина повинна була далі віддалитися від пітекантропа, ніж виводкові птахи від гніздових.

У довгий період палеоліту і неоліту, коли територіальна роз'єднаність племен швидко обривала поширення таких переважно людських інфекцій, як чума, холера, віспа, кір, дизентерія, тифи, коли жінка народжувала 10– 15 дітей, а з них доживало до зрілості лише двоє-троє, тоді виживання племені головним чином залежало від захисту проти хижаків, охорони і годування дитинчат. Лише за умови міцного внутріплемінного згуртування потомство могло дожити до віку самостійності.

Зате збереження хоча б половини "поголів'я" протягом чотирьох –п'яти поколінь породжувало геометричний вибух розмноження, і інстинкти, які ми пізніше назвемо альтруїстичними, могли поширюватися на значні простори. Зграї долюдей і племена могли не конкурувати один з одним, але все одно природа безжалісно винищувала тих з них, у яких недостатньо охоронялися безпомічні діти... і старі.

Зграї і стада долюдини могли існувати і без яких-небудь колективістських та альтруїстичних інстинктів. Вони могли перемагати і навіть плодитися без них. Без цих інстинктів вони тільки не могли вирощувати своє потомство, а отже, не могли передавати свої гени і вимирали, утворюючи незліченні тупики еволюції. Виживати могли лише суспільства з інстинктами й емоціями, спрямованими не тільки на особистий захист, але й на захист потомства, на захист зграї в цілому, захист швидкий, блискавичний, інстинктивний.

В умовах доісторичних і навіть історичних наявність таких інстинктів повинна була перевірятися природним добором майже безупинно. Але чи могли ці інстинкти обмежуватися лише турботою про потомство, чи становлення людства неминуче було пов'язано з природним добором на альтруїстичні інстинкти набагато ширші?