Мабуть, ні до кого не апелює так охоче людина, що зробила брудний вчинок, як до Достоєвського. Однак треба звернути увагу на те, що характери і події, описані ним, майже нереальні, незважаючи на разючу правдоподібність.
Так, студенти, якщо вже убивали багатих бабів заради порятунку сестри і матері, то, пішовши на це, не забували відразу про справжню мету, мотиви і виправдання злочину; наречена не тікає від вінчання з коханим під ніж купчика, а той, якщо й убивав свою коханку, то намагався уникнути каторги; повії комплектувалися не із Сонечок Мармеладових, а Катерини Іванівни, хоч і зазнавали насолоди від приниження, усе-таки не виводили дочок танцювати на вулиці.
Вірніше, якщо все це і траплялося, то вкрай рідко, тому що кожна дія народжується зіткненням багатьох мотивів і контролюється затримуючими центрами. Так, як у Достоєвського, – не бувало, а ілюзія правдоподібності породжується тим, що еквівалентно дикі думки природно проносяться в голові, але не реалізуються в дії.
Але якщо реалізм Достоєвського оманливий, якщо його прагнення показати, що негідник або нікчема здатний до шляхетних учинків, а порядна людина волею обставин неодмінно капостить, – якщо це породжено індивідуально-біографічними особливостями особистості письменника, то зате він, як ніхто інший, знімаючи одне за одним мотиваційні нашарування, добирався до первинних імпульсів. І що ж? В основі їх лежать загальнолюдські почуття шляхетності, навіть якщо вони перемішані з жорстокістю, честолюбством, гордістю, мстивістю, зі страхом і таке інше. Важливо одне: не хижацтво як таке, а складна гама почуттів. Перша реакція – реакція доброти, братерства, співчуття. Зрозуміло, цей первинний імпульс слабкий; важливо, що він людяний, і недарма назва йому – людяність. Зрозуміло, натура, хоч трохи націлена на успіх, на начальницьке схвалення, на кар'єру, цей імпульс легко переборює. Важливо, що він, імпульс, є і, отже, добір працював не даремно.
Таким чином, почуття обов'язку, що домінує в поведінці невиверткої більшості, породжено не зірками в небі і не небесним законом у серці, а відібраним у ході еволюції комплексом емоцій – емоцій, таких же необхідних людському співтовариству, як уміння орієнтуватися перелітним птахам.
Звичайно, вихід у дію емоцій, поєднуваних назвою совість, та й інтенсивність цих емоцій, аж до їхнього ратного знака, залежить від середовища, виховання, прикладів. Але "такт", "пристойність", "дипломатичність", "гарні манери", "світськість" і тому подібне, що дозволяє, зокрема, зберігати й у підлості відтінок шляхетності, зручне для уникнення від вимог обов'язку. Дикун або малоосвічена людина може виявити більшу етичну активність, ніж цивілізована людина, що завжди легко підшукує мотиви для самовиправдання.
Цікаво, що зв'язок рівня етики індивіда з його освітою або соціально-економічним рівнем дотепер залишається дуже спірним і кореляція може бути зворотною. Талейран застерігав, що підкорятися першим пориванням не можна – "вони завжди найблагородніші". Необхідність цього застереження викликана природною реакцією – наслідком природного добору, якому колись піддавалося людство.
Однак найважливіші проблеми етики ставляться сьогодні не парадоксами Достоєвського, а тим, що широкі маси, які звільнилися від релігійних догм, стали підпадати під вплив расизму, культу особи, вождизму. Сприйнятливими до вождизму виявилися малограмотні обивателі, селяни, робітники, студентство. Нездатність протистояти натискові тоталітарної брехливої пропаганди і теророві виключила обмін думками й організацію внутрішнього опору...
Розділ 13. БІОЕТИКА
13.1. "Лікар-термінатор" і проблеми деонтології
13.2. Юридичні проблеми біоетики
13.3. Що таке смерть?
13.4. Який вигляд має смерть?
13.5. Уявна смерть
13.6. "Світло наприкінці тунелю"
13.7. Хоспіси
Розділ 14. НАУКОВИЙ МЕТОД