Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. - 12.3. Походження деяких негативних естетичних емоцій

Значна частина естетичних емоцій носить негативний характер. Тому слід на кількох прикладах з'ясувати еволюційно-генетичне походження таких емоцій, як, наприклад, реакція на відразу. Мабуть, ніщо не викликає такої сильної відрази в людини, як фекалії, особливо людські ж, і падло.

Яка ж форма природного добору могла породити подібну відразу? Очевидно, є не менше двох різних типів добору: добір, викликаний паразитичними червами, і, ймовірно пізніше, добір, викликаний кишковими інфекціями.

Дуже багато видів черв'яків, еволюціонуючи в напрямку майже повної нездатності до позапаразитарного життя і розмноження, перетворилися в набиті яйцями мішки і проробили добір у напрямку облігатності, тобто повної залежності від хазяїна, загибель якого спричиняє майже неминучу загибель паразита. Цей добір створив у ході еволюції дуже своєрідний бар'єр для розмноження паразита. Так, для багатьох паразитичних червів характерна зміна господарів, а для деяких, наприклад аскарид, що утворюють астрономічну кількість яєць у кишечнику хазяїна, характерна зупинка розвитку яєць у даному організмі, необхідність виходу з фекаліями назовні і проходження певної стадії розвитку поза організмом, у фекаліях, після чого тільки й розвивається інвазивність – здатність до зараження.

Тому навряд чи можна сумніватися в інтенсивності добору на відразу до фекалій, що йшов тисячі поколінь і закріпився у формі загальнолюдської емоції. Дуже ймовірно, що цей добір підкріплювався і тією небезпекою, що являли собою фекалії людей – через існування ряду тільки людині властивих збудників кишкових інфекцій, наприклад дизентерії і черевного тифу.

Що стосується падла, то людина, порівняно не дуже давно, на рівні австралопітека, що перетворився на еврифага, який харчується будь-якою їжею, не встиг набути властивої багатьом хижакам стійкості до ботулізму, до трупного токсину. Тому природний добір, викликаний вимиранням тих, хто, голодуючи, не міг втриматися від пожирання гнилі та падла, закріпив в уцілілих майже нездоланну відразу до її запаху.

Людина разом з деякими іншими видами тварин характеризується особливим спадковим дефектом біосинтезу: нездатністю синтезувати аскорбінову кислоту–вітамін С. Звідси не тільки схильність занедужувати цингою, але й нездатність самостійно справлятися з безліччю мікробів і токсинів, нешкідливих для багатьох тварин. Дуже важко встановити ті форми добору, що змусили людину так полюбити зелені рослини – постійне джерело вітаміну С.

Оскільки наше завдання – аналіз походження не естетичних, а етичних емоцій і типів поведінки, ми обмежимося цими кількома прикладами і покажемо, яким чином природний добір, причому саме груповий, а не індивідуальний, породив у людини дуже складні етичні емоції, які, здавалося б, мали відмітатися природним добором. Добір, що розуміється як боротьба всіх проти всіх, як відмітання усього явно слабкого, індивідуально непристосованого або такого, що втратило пристосованість, повинен був, як може здаватися, привести до закріплення емоцій, спрямованих проти індивідуально непристосованих.

Покажемо на двох прикладах – на прикладі ставлення до старості і на прикладі шукання істини, – що реально діючий груповий добір закріплює емоції, найвищою мірою альтруїстичні.

12.4. Природний добір на емоції захисту старості

Втрата батьківських почуттів до підрослих дитинчат у тварин яскраво розкриває те, що батьківські емоції створювалися саме природним добором: ці емоції зникають у кожної тварини, як тільки вони виявляються непотрібними З погляд) природного добору.

Але в такому випадку виникає питання, чому в людському суспільстві, де так багато прикладів невдячності, нормою поведінки є повага до старих. Імовірно, перша думка, що ця повага й дбайливість до старих людей пов'язані лише з вихованням, а не з успадкованими емоціями. Однак таке уявлення антиісторичне і породжується нерозумінням величезного значення міжгрупового добору в процесі розвитку людини.

Справа в тому, що вже на початку організації людських суспільств, з розвитком мови усе більше, а може, і вирішальне значення в боротьбі племені за існування став відігравати досвід, що накопичується і передається. Обсяг знань, умінь і навичок, необхідних племені для виживання в боротьбі з природою і ворогами, неухильно зростав. Уміння і навички виготовлення знарядь, одягу, добування і підтримання вогню, полювання, збирання і зберігання провізії, знання поведінки тварин – жертв і хижаків, знання властивостей харчових, цілющих і отруйних рослин, знання зірок, рік, боліт, гір, а також лікування ран і хвороб, догляд за немовлятами, влаштування житла, – усе, що одержувалось від предків і що накопичувалось, за відсутності писемності цілком ставало надбанням старих людей. Старі люди з їхнім життєвим досвідом і резервуаром збережених у пам'яті знань неминуче були скарбом для племені, який шанували й оберігали.

Може бути, що виживання племені залежало від цієї нечисленної групи набагато більшою мірою, ніж від молодих, але недосвідчених добувачів. Обсяг знань і навичок, який до розвитку писемності доводилося цілком тримати в пам'яті, звичайно, дуже великий, і тому не з чисто етичних принципів, а просто в силу здорового глузду у народів, що не мали розвинутої писемності, старійшини користувалися дуже великим авторитетом. Зрозуміло, старі люди вже не передавали свої гени потомству, але групи і племена, у яких охорона старих людей і допомога їм не була такою ж автоматичною і рефлекторною, як і допомога дітям, були приречені на швидке вимирання.

Таким чином, найближчий розгляд показує, що ця форма альтруїстичних емоцій – на захист старості – повинна була закріплюватися природним добором, а не тільки вироблятися вихованням.