Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. - 13.2. Юридичні проблеми біоетики

Улітку 1985 р. в невеликому американському містечку Морріс Плейнс, що в штаті Нью-Джерсі, у віці 31 року померла від пневмонії Карен Квінлан. Більше десяти років пролежала вона в лікарні, згорнувшись калачиком, нічого не бачачи і не чуючи, не вимовляючи жодного слова. В останній день її народження, у квітні, у лікарню надійшли тисячі адресованих їй вітальних листівок. Але вона так і не довідалася, що звістка про неї облетіла увесь світ, що її доля стала темою книги і кінофільму.

До двадцятилітнього віку Карен жила звичайним, нічим не примітним житіям. Ніхто точно не знає, що передувало трагічній події 14 квітня 1975 p. Відомо тільки, що в неї були якісь неприємності на роботі й одночасно непорозуміння з молодим чоловіком. Так чи інакше, увечері вона прийняла досить велику дозу транквілізатора, після чого, зустрівшися з друзями в барі, випила кілька чарок джину з тоніком. Там же вона знепритомніла. Друзі викликали швидку допомогу. Карен дали кисень, потім перевели її на апарат примусової вентиляції легень. Але свідомість до неї так і не повернулася. Діагноз говорив: необоротне ушкодження кори головного мозку. Три місяці дівчина знаходилася в стані коми. Надії на відновлення свідомості вже не було, і батьки звернулися до лікарів з проханням відключити апарат. Переконані католики, вони просили "дозволити її душі спокійно відлетіти на небо". Але лікарі відмовилися це зробити, і батьки за підтримки місцевого священика звернулися в суд.

Доти жоден суд у США ще не стикався з подібною справою. Процес привернув увагу всього світу. Усім було ясно, що мова йде не стільки про долю Карен Квінлан, скільки про пекучу юридичну й етичну проблему, – про те, хто має право розпоряджатися тілом хворих, у яких загинув мозок.

Зараз існують національні і міжнародні організації, що постачають хірургів-трансплантологів органами, взятими в людей, що загинули, наприклад, відрізних нещасних випадків. У той же час уся ця діяльність до останнього часу не мала легальної основи. В Англії, наприклад, не існує юридичного визначення смерті. У Франції до 1976 р. на взяття органів померлих була потрібна згода родичів; тепер закон дозволяє брати органи без згоди родини, але в дійсності лікарі все-таки звичайно запитують родичів, чи не заперечував померлий, коли був живий, проти посмертного використання його органів. А у ФРН одержання трансплантологом згоди родини на видалення органа суворо обов'язкове.

Але повернімося до справи Карен Квінлан. Адвокат її батьків заявив тоді в суді, що Карен має конституційне право вмерти, що "жорстоко і несправедливо підтримувати її існування після того, як усяка надія на гідне і повнокровне земне життя втрачена". У першій інстанції позов батьків Карен не було задовільнено. Але вони не здалися і звернулися до Верховного суду штату, що визнав їхнє прохання законним. Ухвала суду закінчувалася словами: "Ніякі інтереси держави не можуть змусити Карен терпіти нестерпні муки". Апарат штучного дихання відключили. Але Карен Квінлан, на превеликий подив лікарів, продовжувала дихати. Так почалося її десятилітнє "життя" без свідомості. Щодня Карен відвідував її названий батько, службовець місцевої фармацевтичної фірми. У палаті завжди було включено радіо, а час від часу батьки вмикали магнітофон, тому що Карен, як їм здавалося, усе-таки начебто прислухалася до музики. Коли Карен померла, мати, підтримуючи її схудле тіло (дівчина в той момент важила всього 24 кг), мовила: "Вона померла з гідністю"...

Історія Карен Квінлан породила цілу хвилю законодавчих актів, що являли собою спроби якось регулювати відносини хворих, їхніх родичів і лікарів у подібних випадках. Зараз 34 американські штати прийняли закони, що передбачають право хворого, який усвідомлює своє становище, відмовитися від лікування, особливо пов'язаного із заподіянням йому болю.

Ну, а якщо хворий не усвідомлює, що з ним відбувається? Тут, як і раніше, існує "юридичний вакуум". Якщо є згода родичів, лікарі нерідко йдуть на припинення реанімаційних заходів, хоча досить часто це закінчується гучними процесами в судах. Бувають і протилежні ситуації, як в описаному випадку. Карен Квінлан немає, але проблема залишається невирішеною...