Вікова і педагогічна психологія - Поліщук В.М. - Лекція 2. Психічний розвиток у період 3-6 (7) років

Ласкою майже завжди здобудеш більше, ніж силою.

Езоп(бл.640-бл.560до н.е.)

1. Анатомо-фізіологічні особливості та їх вплив на психічний розвиток дитини. Психологічні передумови переходу в друге дитинство. Соціальна ситуація розвитку.

2. Перехід від сюжетно-рольової до рольової гри. Рольова гра як провідна діяльність. Роль гри в психічному розвитку. Основні лінії гри. Розвиток сприймання. Удосконалення перцептивних дій та операцій. Перехід від зовнішніх практичних перцептивних дій до внутрішніх, розумових. Сенсорні еталони. Основні етапи розвитку сприймання.

3. Перехід від ситуативного до контекстного мовлення. Виникнення монологу. Феномен егоцентризму. Егоцентричне мовлення і мислення. Структурно-семантичний, лексичний, граматичний розвиток мовлення. Формування передумов до появи письмового, мовлення.

4. Психологія дітей шестирічного віку. Методи навчання шестирічних дітей.

5. Психологічна готовність до вступу в школу (інтелектуальна, особистісна, соціально-психологічна, вольова). Психодіагностика готовності до шкільного навчання.

6. Криза 7 років, її симптомокомплекс, місце в системі вікової періодизації'.

До кінця молодшого дошкільного віку (4-5 років) відбувається фізичне зміцнення організму. Кора великих півкуль остаточно спроможна контролювати дію підкіркових центрів. Важливою межею тут є п'ятирічний вік, коли завдяки морфологічній перебудові мозку дитина вже здатна до довільних дій. Після 6 років розпочинається мікро фаза статевого дозрівання, яка триває до 10(11) років. "

Соціальна ситуація розвитку - інтенсивний розвиток в індивідуальному та спільному з дорослими життєвому просторі.

Провідна діяльність - інтенсивний розвиток сюжетно-рольової гри на основі сюжетно-відображувальних дій з предметами (формування спрямованості особистості, первинного соціального досвіду як передумови соціальної компетентності).

Провідні новоутворення: створення елементарних цілісних уявлень про навколишню дійсність, відкриття власного внутрішнього світу, цілеспрямована поведінка, інтелектуальне та емоційне передбачення, засвоєння елементарних поведінкових норм, розвиток моральних почуттів, самодіяльності, найпростіших форм творчості (О.Л. Кононко, 2007).

Гра - форма дитячої діяльності як спосіб засвоєння та відтворення суспільного досвіду, унаслідок чого формується довільна поведінка, відбувається процес соціалізації особистості.

1. Природа гри:

1) відображення об'єктивної реальності (дитина відкриває світ дорослих);

2) виникає не з примусу і не з обов'язку, а з безпосередніх потреб: змусити дитину гратися неможливо.

На відміну від праці гра є непродуктивною діяльністю, її зміст історично змінюється.

2. Структура гри:

1) завжди мотивована;

2) дитина приймає роль дорослого;

3) уявна ситуація (перенесення функцій реальних предметів на предмети-замінники);

4) ігрові дії як умовне повторення реальності;

5) правила гри (дитина мимовільно відображає певні функції).

Немає нічого більш жорсткого, як правила дитячої гри (Л.С. Виготський). -

3. Взаємостосунки в грі:

1) для дитини важливим є не предмет, а стосунки між людьми;

2) гра є сенситивною для розвитку: відтворює не те, що робить людина, а заради чого це робиться;

3) дитина стає особистістю (Л.С. Виготський).

Основні лінії гри:

1) сюжет, зміст (відображаються взаємостосунки між дорослими);

2) динаміка розвитку ігрових дій (розгорнуті - згорнуті), де головним є вміння відтворювати дії (гратися поруч, але не разом);

3) колективізм гри (взаємо оцінка, колективна роль, поява нових ролей);

4) утворення зв'язку між правилом і роллю (спочатку правила є прихованими, а потім, до 6-річного віку вони домінують над роллю);

5) зміна стилю перенесення функції з реального предмета на предмет-замінник (операційна сторона дорослого відтворюється символічно);

6) взаємодія реальних та ігрових взаємин, які можуть вступати в суперечність.

Роль гри;

1) вчить свідомо визначати мету;

2) впливає на розумову діяльність;

3) розвивається рефлексія, мислення;

4) стимулює елементи змагання та взаємної підтримки, орієнтацію на досягнення ровесників, відкрите змагання за лідерство, домагання визнання;

5) завдяки дотриманню правил задовольняється потреба в спілкуванні, розвиваються співпереживання, співчуття, емпатія;

6) блокує виконання дій, які є небажаними;

7) співіснування реальних та ігрових відносин активізує інтерес до певних соціальних ролей, які є привабливими.

Причини ігрових конфліктів:

1) руйнація гри (основна мотивація: бажання підкорити собі інших учасників, нашкодити їм, самоствердитися за рахунок фізичної сили, навіювання страху);

2) розбіжності з приводу вибору спільної теми гри (основна мотивація: бажання нав'язати власні інтереси іншим; приємні спогади про участь у грі, тема якої пропонується);

3) склад учасників гри (основні чинники вибору: вік, стать, знайомі -незнайомі, симпатичні - антипатичні тощо);

4) індивідуальні ролі (основні чинники вибору: лідер, виконавець, "кумир", "святий", "мамине золото", розумний - відсталий, охайний - неохайний, багатий - бідний тощо);

5) іграшки (основні чинники вибору: свої - чужі, старі - нові, цікаві - нецікаві, великі - малі, чисті - брудні тощо);

6) сюжет гри (основні чинники вибору: цікава - нецікава, стара - нова, тривала - нетривала тощо);

7) правильність і доцільність ігрових дій (основний чинник вибору: відповідність ігрових дій правилам).

Особливості використання гри:

1) підказка дорослого (пряма - непряма, навмисна - ненавмисна);

2) участь "дітей-уболівальників", які створюють змагальні стосунки;

3) участь дитячого "диригента", який би керував грою і, як наслідок, учився враховувати позиції гравців;

4) одночасне виконання дитиною двох ролей тощо.

Найвищим рівнем ігрової діяльності є рольова гра: "Цей вид гри відрізняється особливою чутливістю до сфери людської діяльності та відносин між людьми" (Д.Б. Ельконін). Як наслідок, рольова гра є стимулом до самовиховання.