Дитяча психологія - Павелків Р.В. - Мимовільна увага і умови її розвитку у дошкільному віці

Увага дітей, особливо молодшого дошкільного віку, загалом мимовільна, тобто виникає без усвідомлення її мети. Дошкільники керуються інтересами, які швидко змінюються, їхня увага залежить від відчуття задоволення або незадоволення, об'єкта зосередження, значною мірою обумовлюється інтересом, має помітні ознаки гри.

Мимовільна увага - вид уваги, який виникає незалежно від свідомого наміру людини і полягає в невимушеному ЇЇ зосередженні на певному реальному або ідеальному об'єкті.

Цей вид уваги не має у своїй основі вольового чинника. Зокрема, це помітно у дитячій поведінці: увагу дітей привертають об'єкти" які з'являються раптово, змінюють свою інтенсивність або є незвичними за певних обставин. Увага дитини відображає її інтереси до предметів, які її оточують, і дій, що з ними виконуються. Вона зосереджена доти, доки не згасне інтерес. Поява у її полі зору нового предмета переключає увагу на нього. Тому молодші дошкільники рідко тривалий час займаються однією і тією самою справою.

У дошкільному віці мимовільна увага постійно розвивається і вдосконалюється. На ранніх стадіях розвитку увага дитини залежить від новизни, сили та інших специфічних подразників, пізніше - від подразників, які мають сигнальне значення внаслідок їх зв'язку із задоволенням потреб дитини, а також із обставинами, які зумовлюють яскраві, емоційні переживання.

Поява у дошкільному дитинстві нових інтересів, участь у нових видах діяльності спонукають дитину зосереджуватися на все нових сторонах дійсності. У дошкільника підвищується здатність довго займатися певною справою, предметом: він може годинами гратися у цікаву для нього гру, малювати, конструювати.

Із часом мимовільна увага дошкільників досягає високого рівня розвитку. Вирішальне значення у цьому має організація навчально-виховної роботи. Знайомлячи дошкільника з навколишньою дійсністю, спонукаючи його активно відображати її у своїх іграх, заняттях, зображувальній діяльності, вихователь стимулює інтерес до нових предметів і явищ, мимовільне зосередження на них уваги.

Основну роль у дошкільному віці відіграє мимовільна увага, зумовлена зацікавленістю дитини у тому, на чому їй необхідно зосередитися. Через це вихователь, знайомлячи дітей з тим, що їх оточує, повинен підбирати цікаві об'єкти для спостереження, організовувати захопливі ігри, заняття з дидактичним матеріалом, збуджувати мимовільну увагу, домагаючись завдяки цьому належного засвоєння знань і вмінь.

Довільна увага дитини дошкільного віку і умови її формування

Основне досягнення у розвитку уваги в дошкільному віці полягає у зародженні її нового виду - довільної уваги, пов'язаної із свідомо поставленою метою, вольовим зусиллям. Це особливо помітно у дидактичних іграх, коли дитині доводиться свідомо зосереджуватись у процесі гри, виготовлення іграшок, під час виконання доручення вихователя.

Довільна увага - вид уваги, який виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

4-5-річні діти вперше починають керувати своєю увагою, свідомо спрямовувати її і утримувати на певних предметах, явищах, застосовуючи при цьому певні способи.

Виникнення довільної уваги - важливе новоутворення у психіці дитини, яке знаходиться поза її особистістю. Основним із них є взаємодія дитини з дорослим, який залучає її до нових видів діяльності, спрямовує та організовує дитячу увагу. Завдяки цьому дитина набуває здатності самостійно керувати своєю увагою.

Цю особливість формування довільної уваги охарактеризував Л. Виготський. За його словами, кожна людина у своєму розвитку завдяки спілкуванню з іншими людьми оволодіває способами організації власної уваги. Перші етапи цього процесу спостерігаються у старшому дошкільному віці.

Л. Виготський описав їх на основі спостережень за грою дітей, яким запропонували відгадати, у яких чашках, розставлених перед ними, знаходяться горіхи. Однакові за розміром і формою чашки були накриті темно-сірими картонками (у них знаходилися горіхи) і світло-сірими. Діти, відгадавши чашку з горіхом, брали його собі, а помилившись - "платили штраф". При цьому діяли методом спроб і помилок, не фіксуючи, що горіхи вони знаходили тільки у чашках з темно-сірими кришками. Після кількох безуспішних спроб засмучувалися, навіть відмовлялися гратися, бо їм здавалося, що горіх "переходить" із чашки у чашку. Коли дорослий поклав горіх у чашку в присутності дитини, вказавши на темний колір її кришки, наступним рухом - на сіру кришку, якою була закрита порожня чашка, цього виявилося достатньо, щоб вона зафіксувала потрібну ознаку і керувалася нею у своїх майбутніх діях.

Вказівний жест є допоміжним засобом організації довільної уваги, а вирішальним, універсальним е мовлення. Спочатку дорослі організовують увагу дитини за допомогою словесних вказівок; нагадують про необхідність виконувати ДІЮ, враховувати її обставини (складання пірамідки тощо). Пізніше дитина починає самостійно словесно позначати предмети і явища, на які необхідно звертати увагу, щоб досягнути результату. З часом роль мовлення в організації уваги дітей зростає. Наприклад, діючи за інструкцією дорослого, діти старшого дошкільного віку промовляють її у 10-12 разів частіше, ніж молодші дошкільники. На ранніх етапах дорослий за допомогою словесних інструкцій організовує увагу дитини на майбутній діяльності, потім вона сама використовує прийоми, які застосовував дорослий. Найдоступніші для дітей старшого дошкільного віку прийоми організації уваги - групування дидактичного матеріалу, планування своїх дій уголос, промовляння інструкцій дорослого тощо.

Із розвитком планувальної функції мовлення дитина набуває здатності попередньо організовувати свою увагу на діяльності, що має відбутися, формулювати словесно чинники, на які повинна орієнтуватися. Значення словесної самоінструкції для організації уваги розкривається на такому прикладі. Дошкільникам запропонували з 10-ти картинок, на яких зображені тварини, відібрати певні картинки, однак не брати ті, де зображений, наприклад, ведмідь. Картинки діти відбирали декілька разів підряд. Спочатку їм не допомагали жодними порадами щодо способу дії, тому вони часто помилялися. Однак після пропозицій повторити вголос інструкцію (уважно розглянути зображення на картинках, згадати, які з них можна брата, які - ні) діти почали діяти безпомилково, навіть розв'язуючи складніші завдання (включення в умову картинок із новими тваринами). При цьому вони активно використовували мовлення для організації своєї уваги. Цей приклад дає підстави для висновків про зростання ролі мовлення у розвитку довільної уваги, регулюванні поведінки дошкільників.

Рівень розвитку уваги характеризує не лише спрямованість інтересів, а й особистісні, вольові якості людини. Якщо мимовільна увага залежить від зовнішніх об'єктів, то довільна - від самої особистості дорослого чи дитини: "мені потрібно бути уважним, і, попри все, я змушую себе бути таким". Дитині це дається не завжди легко, їй складно уважно діяти у незвичній обстановці, за наявності багатьох різноманітних подразників, наприклад яскравого роздаткового матеріалу на занятті. Вона краще працює за відсутності сильних подразників, коли на її робочому місці немає нічого зайвого.

Тривалий час утримувати на належному рівні довільну увагу діти також не можуть, оскільки це потребує вольових зусиль, породжує втому. Однак коли вони захоплюються певною діяльністю, бачать її мету, увага стає невимушеною, напруження знижується, робота дається легко, а втома майже не відчувається. Це свідчить, що стійкість довільної уваги залежить від інтересу до діяльності, якою займається дитина.

Формування довільної уваги дошкільника залежить і від характеру діяльності: одноманітність послаблює її, багатоманітність посилює. Це зумовлено особливостями його нервової системи - переважанням збудження над гальмуванням. Постійні зміни діяльності забезпечують відпочинок і нагромадження нових сил, здатність дітей безперервно діяти. Змінюючи діяльність дитини, писав К. Ушинський, педагог спонукає її виконати значно більший обсяг роботи і не відчувати втоми, ніж спрямовуючи її діяльність в одному напрямі. Дитина, яку змусили йти, стрибати, стояти чи сидіти дуже швидко стомиться. Однак вона може весь день невтомно бешкетувати, гратися, змінюючи ці види діяльності. Подібне відбувається і у процесі навчання.

Оволодіння довільною увагою є важливим надбанням дошкільників, проте мимовільна увага залишається основною для них упродовж усього дошкільного дитинства. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малоприваб-ливій для них діяльності, хоч вони довго можуть бути уважними під час розв'язання емоційно насиченого продуктивного завдання. З огляду на цю особливість їх уваги дошкільне навчання не може вибудовуватися на завданнях, які вимагають постійного напруження довільної уваги, а повинне охоплювати елементи гри, продуктивні види і форми діяльності, які часто змінюватимуться. Завдяки цьому воно підтримуватиме увагу дітей на достатньо високому рівні.

У старшому дошкільному віці діти набувають здатності утримувати увагу на інтелектуально значущих для них діях (ігри-головоломки, загадки, завдання навчального типу).

Формування мимовільної уваги є найважливішою умовою підготовки дитини до навчання у школі.