Диференціальна психологія - Палій А.А. - Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення

У межах розуміння інтелекту як цілісності було розроблено теорії інтелекту як єдиної здібності (дво-факторну терію), ієрархічні теорії. Теорію інтелекту як єдиної здібності сформулював Ч. Спірмен. Вона ґрунтується на наявності позитивних кореляційних зв'язків між результатами виконання різних інтелектуальних тестів. Відсутність цих зв'язків у певному дослідженні Спірмен пояснював впливом помилок вимірювання. На його думку, спостережувані кореляції завжди нижчі теоретично очікуваних, а ця відмінність є функцією надійності корельованих тестів. Якщо відкоригувати цей ефект послаблення, величина зв'язків наближатиметься до одиниці.

Основою зв'язку окремих тестів є наявність у кожному з них загального фактора інтелекту (ц). Крім фактора § було виокремлено фактор з, що характеризує специфіку кожного тесту. З огляду на це теорію названо двофакторною теорією інтелекту.

Спірмен вважав, що фактор g - це і є власне інтелект, сутність якого зводиться до індивідуальних відмінностей у розумовій енергії.

Проаналізувавши тести, які найяскравіше представляли загальний фактор, Спірмен дійшов висновку, що рівень розумової енергії проявляється в здатності виявляти зв'язки і співвідношення між елементами власних знань і елементами змісту тестової задачі. Подальші дослідження довели, що максимальне навантаження за фактором g мали такі тести: прогресивні матриці Равена, виявлення закономірності в послідовності цифр або фігур, вербальні аналогії, класифікація фігур, розуміння тексту тощо. Отже, Спірмен зміг розмежувати рівневі властивості інтелекту (показники сформованості основних сенсорно-перцептивних і вербальних функцій) і його комбінаторні властивості (показники здібності виявляти імпліцитно задані в певному змісті зв'язки). Так, уперше було поставлено проблему репродуктивних і продуктивних аспектів інтелектуальної діяльності. Надалі цей підхід розробляли Р. Кеттел, Ф. Вернон, Л. Хамфрейс та ін.

Рис. 3.1. Модель інтелекту К. Спірмена

Висока кореляція між групами подібних за змістом тестів змушувала визнати наявність здібностей, що різнилися між собою, а це не поєднувалося з ідеєю єдиної основи всіх видів інтелектуальної діяльності, тому погляди Спірмена зазнали критики.

Р. Кеттел, використовуючи великий набір тестів і процедуру факторного аналізу (техніку похилої ротації), отримав певну кількість первинних факторів. Ці дані він узяв як основу для факторного аналізу другого порядку і зміг описати п'ять вторинних факторів. Два з них характеризують g-фактор Спірмена, але вже розділений на такі компоненти:

1) gс - кристалізований інтелект, представлений тестами на запас слів, читання, врахування соціальних нормативів та. ін. Він є результатом освіти і різних культурних впливів; його основна функція полягає в накопиченні та організації знань і навичок;

2) gf - поточний інтелект, представлений тестами на виявлення закономірності у ряді фігур і цифр, обсяг оперативної пам'яті, просторові операції тощо. Характеризує біологічні можливості нервової системи. Його основна функція - швидко і точно обробляти поточну інформацію.

За Кеттелом, ці два інтелекти мають різні механізми. Згодом з'ясувалося, що поділ загального інтелекту на два типи досить умовний. За даними Кеттела, фактори gс і gf корелювали між собою на рівні г - 0,4- 0,50, причому в ці фактори приблизно з однаковим значенням входили одні й ті самі тести, що виявляють здібність до встановлення семантичних зв'язків (тест аналогій і тест формальних суджень). Л. Хамфрейс, реінтерпретувавши дані Кеттела, отримав єдиний інтелектуально-освітній фактор, який охоплює gс і gf.

Отже, Кеттел виокремив два складники в роботі інтелекту: один зумовлений особливостями будови і функціонування головного мозку, другий - впливом навколишнього середовища. Проте, з урахуванням факту взаємозалежності gс і gf (характерно, що ці два виміри найвище корелюють в осіб, що мають подібний освітній і культурний рівень), знову було порушено питання про природу певного загального механізму, котрий зумовлює наявний рівень як gс, так і gf. Дослідження Кеттела довели складнішу будову інтелекту (рис. 3.2), що змушувало повернутися до ідеї загального інтелекту вже в іншій інтерпретації.

Крім цих базових інтелектуальних здібностей Кеттел ідентифікував додаткові фактори:

1) gv - візуалізація (здібність маніпулювати образами під час вирішення дивергентних задач);

2) gт - пам'ять (здібність зберігати і відтворювати інформацію);

3)gs - швидкість (здібність підтримувати високий темп інтелектуальної діяльності).

Дж. Равен, працюючи над проблемою джерел розумової відсталості і використовуючи при цьому інтелектуальну шкалу Стенфорд - Біне, відзначив її громіздкість і складність інтерпретації отриманих результатів. Він вважав, що розумові здібності охоплюють продуктивний компонент (здатність виявляти зв'язки і відносини, робити висновки, безпосередньо не представлені в заданій ситуації) і репродуктивний (здатність використовувати минулий досвід і засвоєну інформацію).

Намагаючись знайти спосіб вимірювання продуктивних можливостей інтелекту, Равен створив тест "Прогресивні матриці", орієнтований на діагностування здібності до виявлення закономірностей в організації серій геометричних фігур, що послідовно ускладнюються (рис. 3.3). Равен вважав, що він дає змогу вимірювати здібності до систематизованого мислення. Діагностовані за допомогою цих матриць продуктивні властивості інтелекту набагато придатніший для прогнозування інтелектуальних досягнень людини порівняно з репродуктивними властивостями, діагностованими за допомогою вербальних тестів на зразок тесту запасу слів. Згодом результати тесту "Прогресивні матриці" стали інтерпретувати як показники здібності до научуваності на основі узагальнення (концептуалізації) власного досвіду за відсутності вказівок ззовні.

Наслідком подальшого розроблення ідеї цілісності людського інтелекту було створення ієрархічних теорій інтелекту. Так, Ф. Вернон на основі факторного аналізу отримав фактор %і який охоплює приблизно 52% всіх інтелектуальних функцій. Фактор розпадається на два основні групові фактори:

-V:ЕВ (вербально-рахунково-освітній) - відображає вияв знань і навичок, набутих переважно в школі;

- К:М (механіко-просторово-практичний) - практично-технічні здібності.

Вони, охоплюють так звані другорядні групові фактори, які характеризують окремі інтелектуальні здібності, їх також поділяють на певну кількість специфічних факторів, що є найнижчим, четвертим рівнем цієї інтелектуальної ієрархії.

А. Ягер у межах своєї Берлінської моделі структури інтелекту, побудованої на основі обстеження 545 студентів з використанням 191 тесту, виокремив два виміри інтелектуальної діяльності: операції (у тому числі швидкість, пам'ять, креативність і складні процеси переробки інформації) і зміст (зокрема й вербальний, цифровий, образно-наочний). Загальний інтелект, на його думку, є продуктом взаємоперехрещень усіх типів операцій і всіх типів змісту.

Наявність загального фактора інтелекту визнавав і Векслер. На його думку, інтелект - це здатність діяти цілеспрямовано, думати раціонально і взаємодіяти зі своїм оточенням ефективно. Він розробив шкалу для вимірювання інтелекту дорослих (Wechsler Adult Intelligence Scale - WAIS), вперше замість показника "розумовий вік" запровадивши вікові норми інтелектуального виконання. Також передбачав, що загальний інтелект охоплює такі компоненти, як вербальний і невербальний (виконавчий) інтелект. Подальші дослідження факторів довели, що насправді WAIS містить три фактори: вербальне розуміння (субтести "Обізнаність", "Розуміння", "Схожість", "Словниковий запас"), просторову організацію (субтести "Кубики Косса", "Складання фігур"), оперативну пам'ять/увагу (субтести "Арифметичний", "Шифрування", "Запам'ятовуванняцифр").

Оброблення й інтерпретування результатів може відбуватися на таких рівнях:

1) підрахування й інтерпретування балів загального інтелекту, вербального і невербального інтелектів;

2) аналіз профілю оцінок виконання субтестів випробовуваними на основі підрахунку відповідних коефіцієнтів;

3) якісна інтерпретація індивідуального профілю із залученням даних спостереження за поведінкою випробовуваного у процесі обстеження та іншої діагностичної інформації.

Стандартний варіант оброблення полягає у підрахунку первинних, "сирих" балів за кожним субтестом, які потім переводять у стандартні й відображають у вигляді профілю. "Сирі" оцінки окремо за вербальною і невербальною частинами підсумовують, а потім знаходять за таблицями відповідні показники загального, вербального і невербального 19 (табл. 3.5).

Таблиця 3.5 Класифікація ІО-показників за Векслером

. Додатковим є індекс вікового зниження інтелекту. Згідно з даними Векслера, всі субтести його батареї поділяються на дві групи: основні, успішність виконання яких мало залежить від віку; субтести, результати виконання яких з віком погіршуються. До основних належать "Словниковий", "Обізнаність", "Складання фігур", "Виявлення деталей, яких бракує", до субтес-тів - "Відтворення цифр", "Виявлення схожості", "Шифрування" й "Кубики Косса".

Головним результатом цих досліджень стало визнання загального інтелекту як єдиної основи, більшою чи меншою мірою представленої в різних видах інтелектуальної діяльності.

Згодом ідея загального інтелекту трансформувалася в уявлення про можливість оцінювати рівень загального інтелекту на основі підсумовування результатів виконання тестів. Такими є інтелектуальні шкали, що охоплюють набір вербальних і иевербальних субтестів (наприклад, інтелектуальна шкала Векслера для дорослих включає 11 субтестів, інтелектуальна шкала Амтхауера - 9 субтестів). Індивідуальну оцінку рівня загального інтелекту визначають як суму балів успішності виконання всіх субтестів. Однак при цьому відбувається підміна понять: вимірювання загального інтелекту перетворюється на вимірювання інтелекту в середньому.

Отже, однофакторний (двофакторний) ієрархічний підхід до такого неоднорідного за своєю структурно-функціональною організацією феномену, як інтелект, не зміг розкрити його сутнісні детермінанти, міжфунк-ціональні зв'язки і якісні відмінності. Тестові процедури дослідження при вимірюванні давали лише кількісний результат - але не могли пояснити, чому часто особи з меншими показниками інтелектуального коефіцієнта були ефективнішими і соціально успішнішими в багатьох видах діяльності. Ця суперечність спонукала до подальшого наукового пошуку.