Диференціальна психологія - Палій А.А. - Процесуально-діяльнісний підхід до розуміння інтелекту

Істотно змінили уявлення про природу інтелекту вітчизняні експериментально-психологічні дослідження, виконані в руслі трактування психічного явища як процесу. Було сформульовано ідею, що механізми психічної діяльності (у т. ч. інтелектуальної) складаються не до її початку, а в процесі. Основи цих теоретичних уявлень закладені у працях С. Рубінштейна, який у межах формули "зовнішні впливи завжди заломлюються крізь внутрішні умови" відзначав, що розумові (інтелектуальні) здібності - результат і передумова навчання. Відповідно на розуміння складу і структури розумових здібностей вплинуло уявлення про роль розумового процесу як внутрішньої умови інтелектуальної діяльності.

За Рубінштейном, загальним головним компонентом будь-якої розумової здібності є властива людині якість процесів аналізу, синтезу й узагальнення (генералізації). Отже, інтелект формується в міру того, як виникають, удосконалюються і закріплюються основні розумові операції - аналіз, синтез, узагальнення. Похідним компонентом здібностей є злагоджена і від* працьована сукупність операцій (розумових дій, за допомогою яких може здійснюватися відповідна діяльність). Тому інтелект людини не визначають лише за результатом діяльності, не розкриваючи процесу мислення, який до нього приводить. Рубінштейн запроваджує поняття "мислення-здібність", протиставляючи його "мисленню-навичці", наголосивши, що пояснення механізмів інтелекту можливе через вивчення внутрішніх закономірностей операційно-процесуальної динаміки мислення. Згодом цю ідею розвинув А. Брушлінський.

Подібні ідеї, пов'язані з аналізом процесуально-динамічної основи інтелектуальної діяльності в дитячому віці, розвивав А. Венгер, Він вважав, що одиницею інтелектуальної діяльності є пізнавальна орієнтовна дія. А референтним показником (критерієм) рівня інтелектуального розвитку дошкільника слід вважати ступінь оволодіння основними видами перцептивних (ідентифікація з еталоном, перцептивне моделювання), мнемічних (сформованість схематизованих уявлень) і розумових (виокремлення істотних ознак об'єктів) дій. Особливо важливо, що від зрізових показників наявного рівня розумового розвитку не можна переходити до визначення рівня інтелектуального потенціалу дитини, оскільки її реальні інтелектуальні можливості можуть виявитися тільки в процесі навчання і виховання.

Другий напрям процесуально-діяльнісного підходу представлений дослідженнями особистісних факторів інтелекту в межах теорії діяльності. її представники (0. Тихомиров і його співробітники) як механізми інтелектуальної активності розглядали особистісні фактори: операційні смисли, емоції, мотиви, постановка цілей.

Аналіз особливостей розв'язання шахових завдань продемонстрував, що в результаті дослідницьких Ідій один і той самий елемент проблемної ситуації людина сприймає неоднаково на різних етапах процесу прийняття рішення. Таку індивідуальну форму відображення суб'єктом аспектів ситуації назвали операційним смислом об'єкта. Зіставлення дотикової активності і мовного міркування сліпих шахістів довело наявність невербалізованих і вербалізованих смислів, взаємодію і розвиток яких визначає напрям пошуку рішення. Було доведено, що під час розв'язання складних шахових задач стан емоційної активації, як правило, передує моменту виявлення критичного ходу, випереджаючи словесне формулювання принципу розв'язання задачі. Отже, підвищення емоційного збудження - це емоційне передбачення принципового розв'язання завдання, яке Тихомиров назвав почуттям близькості рішення* Така емоційна активація сприяє фіксації зони пошуку, звуженню її обсягу, зміні характеру пошукових дій, тобто емоції беруть безпосередню участь в регуляції інтелектуальної діяльності. Дослідження також засвідчили, що з підвищенням особистісно значущої мотивації збільшуються показники продуктивності й оригінальності відповідей.

Вивчення породження нових цілей в індивідуальній або спільній діяльності допомогло описати особливості цього явища: перетворення мотивів на мотиви-цілі при їх усвідомленні; перетворення побічних результатів дії на мету; виокремлення проміжних цілей за наявності перешкод у діяльності; співвідношення загальних і конкретних цілей та ін.