Диференціальна психологія - Палій А.А. - Культурні відмінності і їх вияви

Дослідження етнічних груп дає змогу чітко диференціювати культурні відмінності. Етнічна група - будь-яка група із загальними культурними традиціями і відчуттям ідентичності. її можуть об'єднувати історія і традиція, мова, географія, раса, релігія тощо.

Спостерігаючи поведінкові відмінності в етнічних групах, психологи можуть отримати уявлення про те, які види і форми поведінки змінюються від культури до культури, а які є відносно постійними і виявляються у всіх. Іноді результати таких порівнянь істотно впливають на погляди представників соціальних наук.

Зокрема, результати крос-культурних досліджень Маргарет Мід культури острова Самоа, опубліковані у збірці праць "З південних морів", кардинально змінили розуміння особливостей підліткового віку. До того вважали, що бурхливі емоційні процеси повинні супроводжувати активні фізіологічні процеси, і це є універсальною ознакою для будь-якої культури. Мід виявила, що на Самоа методики батьківського виховання дітей істотно відрізняються від прийнятих В американській культурі. Батьки самоанських дітей прагнули уникати конфліктів із ними, не обмежували ігор, не примушували силою виконувати які-небудь завдання. Тому між ними рідко виникали конфлікти й емоційна напруженість. Надалі правила та обмеження, оскільки їх встановлювали не батьки, а традиція, не викликали конфліктів та емоційного дискомфорту, а покарання не призводило до образ або ворожого ставлення. У результаті досліджень М. Мід постали нові питання: як багато в поведінці зумовлено культурою; що залежить уній від тілесної конституції тощо.

Ці та подібні дослідження стали основою для обґрунтування психологами поняття "культурний детермінізм" - зумовленість вибору людини її належністю до певної культури.

Американська дослідниця Рут Бенедикт у праці "Моделі культури" стверджувала, що діти стають частиною своєї культури зі всіма її усвідомлюваними можливостями та обмеженнями, які спрямовують їх життя. Це означає, що вибір людини визначається культурою, до якої вона належить. Максимуму цей вплив досягає, коли дитині виповнюється п'ять років. Зіткнення з культурними нормами й очікуваннями часто викликає обурення і неприязнь дитини, бо вона прагне до автономії і вільного вираження спонук, що призводить до конфлікту з тими, хто виконує роль "агентів" культури, - батьками, рідними, старшими. Прийняттю культурних норм сприяють тісні емоційні зв'язки між дітьми і батьками. Загалом культурний детермінізм означає, що люди позбавлені можливості обирати свій життєвий шлях, він наперед визначений належністю до певної культури.

Міжкультурні відмінності можуть також спричинити культурний шок - тривогу, викликану втратою відчуття того, що, коли і як потрібно робити в новому для особистості культурному середовищі. Людина, що потрапила в чужу культуру, виявляє, що звичні орієнтири зникли і заміщені дивними або незнайомими. У неї можуть виникати найрізноманітніші стани - від почуття дискомфорту до цілковитої дезорієнтації, що вимагає перебудови мислення. Іноді поняття "культурний шок" використовують на позначення загальної ситуації, коли людина вимушена пристосовуватися до нового порядку, за якого не діють раніше засвоєні культурні цінності й моделі поведінки. Проблеми, спричинені культурним шоком, можна розпізнати, спираючись на такі ознаки:

1) зміна значення або відсутність звичних орієнтирів поведінки, очікуваної від людини;

2) втрата цінностей, які людина вважала справжніми, бажаними, привабливими і важливими;

3) виникнення тривоги, депресії, ворожості, що змінюється від легкого неспокою до люті;

4) незадоволення новим способом життя та ідеалізування старого;

5) недієвість звичних способів відновлення сил і душевної рівноваги;

6) відчуття, що цей стан перманентний і ніколи не мине.

Входження в нову культуру часто змушує людину негативно оцінювати її і свою колишню культуру. Донедавна була поширена думка, що культурний шок має лише негативні наслідки: напруженість унаслідок витрачання сил на психологічну адаптацію; почуття втрати друзів, статусу, роду занять і майна; неприйняття людини новою культурою і її неприйняття нею самою; втрату ясності стосовно ролі, рольових очікувань, почуттів і Я-ідентичності; здивування, неспокій, огида або обурення культурними особливостями нового і колишнього способів життя; усвідомлення власного безсилля внаслідок нездатності вписатися в нове навколишнє середовище. Однак нерідко він мобілізує, стимулює відчуття в собі нових особистісних сил і можливостей.

За моделлю П. Адлера переживання культурного шоку охоплює такі стадії:

- первинний контакт, коли новоприбулий переживає цікавість і збудження "туриста", але при цьому його базисна ідентичність все ще пов'язана з рідною країною;

- дезінтеграцію старої системи орієнтирів, за якої особа відчуває себе збитою з пантелику і пригніченою вимогами нової культури;

- реінтеграцію нових орієнтирів і поліпшене уміння функціонувати в новій культурі. Типові емоції, пов'язані з цією стадією, - гнів і образа на нову культуру як причину труднощів;

- продовження процесу реінтеграції в напрямі набування автономії і підвищення здатності бачити позитивні і негативні елементи як у новій культурі, так і в колишній;

- незалежність, тобто досягнення "бікультурності", здатності функціонувати і в старій культурі, і в новій.

Цю послідовність стадій (кроків) можна описати ( U-подібною або W-подібною кривою, коли процес пристосування повторюється в умовах колишньої культури. Попри певні недоліки, модель культурного шоку набула популярності серед учених.

Деякі дослідники дійшли висновку, що сильний культурний шок (у тривалих зарубіжних відрядженнях) змушує людину продуктивніше працювати. Це узгоджується з позицією П. Адлера, який стверджував, що культурний шок стимулює процес міжкультурного научіння, який сприяє самопізнанню та особистісному зростанню.

Виникнення культур-шоку пояснюють географічним переміщенням, що викликає тугу з приводу втрачених зв'язків (це відбувається не завжди, і передбачити подібну реакцію і її глибину неможливо); фаталізмом, песимізмом, безпорадністю людини, що потрапляє в чужу культуру (це не розкриває відмінностей в ступені дистресу); процесом природного відбору, або виживання (таке пояснення дуже спрощене); надмірними очікуваннями (зв'язок між незадоволеними очікуваннями і поганим пристосуванням не доведений); негативними подіями та порушеннями щоденного розпорядку; розбіжністю цінностей через відсутність взаєморозуміння і конфлікти; дефіцитом соціальних навичок, соціальної підтримки.

Для подолання культурного шоку важливо мати кілька моделей адаптивної поведінки, враховуючи, що будь-яка важлива зміна в житті, як правило, спричинює стрес і дискомфорт. Тому особливо важливо зберегти особистісну цілісність і самоповагу.

На пристосування до нової культури потрібен час. Кожна людина пристосовується в індивідуальному темпі, залежно від ситуації. Допомагає й усвідомлення, що інші люди переживали культурний шок і подолали його.

Те, що людина легко пристосовувалася в рідній культурі, не означає, що адаптація до чужої культури буде простою. Особливо це відчутно, якщо у традиційній культурі жилося краще. До культурного шоку потрібно готуватися, що полегшить процес пристосування: вивчити мову, культуру, змоделювати ситуації тощо.

Отже, культурний шок є процесом научіння, іноді важким і неприємним, навіть шкідливим для здоров'я і психіки людини. Однак готовність до його переживання полегшує адаптаційні процеси.

Роль крос-культурних досліджень підвищуватиметься, оскільки все більше психологів прагне звільнитися від обмежень, накладених європейськими й американськими теоріями. Крос-культурні дані і факти можуть стати стимулом до нового мислення і побудови загальних і точніших теорій.