Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - 1.2. Експериментування як метод емпіричних досліджень

Для всіх наук вихідним у межах експериментального наукового методу є безпосередньо досвід свідомості, що формується в процесі пізнання. Наукове дослідження починається тоді, коли два або більше дослідників можуть повідомити реєстрацію одного й того ж досвіду безпосередньо чуттєвого сприйняття дійсності при спостереженні однакових подій. Досвід є, таким чином, вихідною точкою як для емпіричного, так і феноменологічного дослідження. Але основна розбіжність між цими двома підходами до пізнання дійсності полягає в тому, наскільки валідним визнається досвід пізнання феноменів, що вивчаються. У той час, як феноменологічний досвід є валідним у його "сирій", індивідуалізованій формі, у формі, яка ще непроаналізована і про яку не зроблено повідомлення, об'єктивний науковий досвід вважається валідним тільки тоді, коли на його підставі еквівалентні узагальнення можуть зробити два чи більше дослідників при наявності еквівалентних умов, за яких проводиться спостереження і дослідження. Виходячи з цього положення, науки розподіляються на певні галузі умовно, на підставі типів явищ, які обираються науковцями для спостереження і дослідження. Наприклад, геологи вивчають формування скельних порід, фізики досліджують об'єкти, які падають; економісти спостерігають зміни цін і т. ін.

Те, що дисципліни інколи взаємоперехрещуються на їх межах, наприклад, психобіологія, геофізика, біохімія, не змінює основного вихідного положення, яке є початком наукового дослідження. Всі наукові дисципліни мають один початок — спостереження науковцем дійсності, його безпосередньо чуттєвий досвід та наступне узагальнення результатів спостереження явищ, які трапляються у контрольованих умовах.

З урахуванням зазначеного вище можна зробити висновок, що науки диференціюються в термінах тих явищ, які обираються дослідниками для спостереження. А сама процедура і принципи оперування цими явищами, організація спостережень є загальними для різних галузей знань. Досвід безпосередньо чуттєвого пізнання дійсності є дуже складним феноменом, і наукове дослідження базується на усвідомленому досвіді, який може бути упорядкований у вигляді певних фактів. Науковий факт — у його найбільш загальному розумінні — це дещо більше, ніж сформульоване спостереження. Він передає певний тип емпіричного знання про оточуючий світ. У той час як не кожний факт, який розкривається в процесі спостереження, заслуговує на те, щоб його диференціювати і описувати, факти, тим не менше, є основою для наступного конструювання теорії і пояснень.

Основне ускладнення, що стосується виокремлення наукових фактів пов'язане з тим, що спостереження завжди є сумою безпосереднього досвіду пізнання науковця і різноманітних ментальних операцій, за допомогою яких цей досвід ідентифікується і інтерпретується. Як стверджують методологи науки [67], не існує кінцевих і "легкоідентифікованих фактів". Мається на увазі, що всі факти, які спостерігаються, відбивають ідеологічні погляди і теоретичні уподобання науковця, а не тільки його "чисті" відчуття дійсності, яка вивчається. Відповідно до цього зміст будь-якого спостереження, за яких умов воно б не проводилось, детермінується принаймні частково теоріями і світоглядом, з яким ці факти пов'язані [83]. Ця точка зору підтримується сучасними дослідниками. Скажімо, при вивченні проблем пам'яті, встановлено, що ментальні схеми, або фрейми референтів, які репрезентують наші уявлення про світ, можуть детермінувати і те, як ми формулюємо результати наших безпосередньо чуттєвого сприйняття явищ. Вплив наших установок відносно того, що ми спостерігаємо, призводить до реконструювання змісту явищ у рамках нашого унікального погляду на світ [74].

Ідея упередженості при простому спостереженні підриває положення про те, що безпосередньо чуттєвий досвід пізнання може бути непорушним фундаментом в ієрархічній структурі процесу пізнання, яка починається зі спостережень за досвідом чуттєвого сприйняття закономірних зв'язків між явищами, а потім веде до формулювання теорій. Сучасні критики наукової методології, такі як Веймер [117], констатують: теорії детермінують факти, а не навпаки. Дійсно, не було б ніяких емпіричних даних взагалі без попереднього теоретичного міркування відносно зв'язків у потоці явищ, які фіксуються у безпосередньо чуттєвому досвіді спостережень. Факти є далекими від того, щоб бути даними, на яких базується теорія, вони є скоріше кінцевими продуктами теорії [117, с. 419].

Отже, мета науки є розробка теорії для пояснення фактів, на підставі яких можна робити певні передбачення подальшого розвитку подій. У той час як спостереження є початковим етапом у досягненні мети наукового дослідження, на спостереження впливає мета дослідження. Як стверджує відомий методолог теорії експерименту Карл Поппер, "емпіричним фундаментом об'єктивної науки не є щось "абсолютне", наука не базується на непорушному фундаменті. Сміливі наукові теорії виникають практично на "болоті". Це подібно будівлі на палях. Палі забиваються у ґрунт зверху, але не до рівня якогось заздалегідь відомого фундаменту. Ми припиняємо спроби продовжувати забивати палі у більш глибокі шари не тоді, коли досягаємо міцного фундаменту, а тоді, коли відчуваємо задоволення від того, що наш фундамент є достатньо надійним, щоб витримати структуру нашої теорії, принаймні протягом певного часу" [114, с. 111].

Провівши спостереження за певним явищем, науковець визначає наступний крок своєї діяльності:

чи є характеристики явища, встановлені ним на підставі спостережень, стабільними і такими, що можуть повторюватись при створенні подібних умов;

які саме події чи умови впливають або не впливають на явище, котре він вивчає.

Для ілюстрації послідовності етапів наукового психологічного дослідження наведемо приклад з підручника "Експериментальна психологія" американських авторів Андерсона і Борковські [68, с. 10]. Встановивши на підставі попередніх спостережень, що немовлята потребують фізичного контакту з теплими та м'якими об'єктами для здорового емоційного розвитку, вчений психолог для перевірки достовірності цього спостереження порівнює поведінку немовлят, які мають або не мають в ранньому дитинстві достатню кількість контактів з такими об'єктами.

Потім вчений може провести серію експериментів, у яких варіюються кількість і тривалість контактів, а також температура, текстура матеріалу і навіть площа шкіри дитини, яка перебуває у контакті з теплим та м'яким об'єктом, і встановити умови, за яких первинне уявлення про наявність зв'язку, що вивчається, зберігає свою силу.

Наведений вище приклад характеризує дослідницьку діяльність ученого. Перший етап діяльності — це проведення контрольованого спостереження за поведінкою обраного об'єкта дослідження в різних умовах, другий — виокремлення умов, за яких явища, що спостерігаються, надійно повторюються. Третій етап — це спроби ідентифікувати умови, при варіюванні яких виникають регулярні зміни у тому явищі, яке обране для спостереження. Завдання вченого може бути концептуалізоване за допомогою формули, в якій явище, що вивчається, знаходиться у формулі зліва (воно позначено X):

Явище X в наведеному вище прикладі — це особливості поведінки дитини, які свідчать про певні особливості розвитку її емоційної сфери. Воно розглядається як функція деякого фактора (уі) або набору факторів (у1, у2, …. уn): У нашому прикладі у може позначати кількість фізичних контактів дитини з теплими та м'якими об'єктами, у2 — тривалість цих контактів, у3 — тип об'єктів, які використовуються в дослідженні. Іншими словами, встановлюється взаємозв'язок між X і У. Якщо X = f(y1), дослідник може стверджувати, що виявив наявність каузального зв'язку між X і у. "Ігреки" у цій формулі позначають попередні явища, . які впливають на наступне явище X.

Діяльність дослідника у будь-якій галузі знань завжди однакова — визначити фактори, які впливають на феномен, що вивчається. Отже, наукова діяльність організується так, щоб її могли перевірити і повторити інші дослідники. Публічність процесу відкриття закономірностей означає, що декілька учених, які працюють незалежно один від одного, але за одних і тих же контрольованих умов, можуть повідомити про спостереження одних і тих же подій як функцій аналогічних змін (X), що виникають при змінах умов (у).

Таким чином, складові елементи діяльності ученого можуть бути визначені у такий спосіб:

1) ідентифікувати певне явище для вивчення, яке вважається досить вірогідним на підставі спостережень чи міркувань;

виокремити і уточнити попередні події (фактори), які можуть вплинути на це явище;

сформулювати функціональний зв'язок між явищем, що вивчається, та попередніми подіями.

Визначення дисципліни як наукової чи ненаукової базується, як можна собі уявити на підставі вищезазначеного, на встановленні розбіжностей у методології проведення досліджень в межах цих дисциплін. Це означає, що методи і процедури, обрані дослідником, та спосіб, у який вони застосовуються при проведенні дослідження, визначають, чи можна кваліфікувати знання, отримані на їх підставі, як наукові, або як якісь інші, наприклад, естетичні, релігійні. У зв'язку з цим виникає запитання: чи є інформація, яку зібрав фізик, більш науковою, ніж інформація, про яку повідомляє економіст або психолог чи біолог? Відповіді на ці запитання базуються на аналізі процедури, якої дотримувались дослідники у відповідних галузях знань. Якщо кожен з них отримує інформацію шляхом застосування наукового методу, тоді відповідь на запитання "Яке знання є більш науковим?", базуватиметься тільки на аналізі того, якою мірою представник кожної галузі знань послідовно дотримувався процедур, що становлять сутність наукового методу. Тобто не матеріал, який досліджується, зумовлює рівень науковості знання, а точність і адекватність методів, якими користується для здобування знань учений. Якщо психолог маніпулює якимись ознаками умов і спостерігає ефекти цих маніпулювань в суворо контрольованих умовах, а потім визначає процедури, якими він користувався, у такий спосіб, щоб їх могли повторити інші компетентні дослідники, його діяльність є не менш науковою, ніж діяльність фізика, економіста чи біолога. Представники цих галузей знань є науковцями, які вивчають взаємозв'язки між подіями з метою формулювання висновків, що можуть бути представлені і порівняні у числовій формі. Отже, галузі знань можуть відрізнятися одна від одної за характером явищ, які в них вивчаються, а не за сутністю дослідницьких процедур, які застосовуються вченими.

Як підкреслює Т. В. Корнілова, автор російського підручника з експериментальної психології, виданого у 2002 році для студентів спеціальності "Психологія" [29], у 30-х роках XX століття Поппером була узагальнена система міркувань і дій, які використовуються дослідником при реалізації експериментального методу. В результаті цього вже не виникало плутанини відносно того, де закінчується просте спостереження і починається експериментування. Попперу належить, крім наведених вище висловлювань щодо теорії як відправного пункту для проведення спостережень контрольованих умовах, і влучна метафора — порівняння діяльності науковців з діяльністю членів суду присяжних, за допомогою якої він характеризує логіку встановлення експериментального факту. Це дозволяє зробити висновок про закономірність не тільки тих процесів, які можна безпосередньо прослідкувати у поведінці людини, а й процесів, що не піддаються безпосередньому спостереженню, проте можуть бути оцінені опосередковано на підставі інших процесів. У цьому випадку збіг варіантів ре- конструювання процесів, що вивчаються, на підставі аналізу інших процесів у декількох дослідників (суд присяжних) є важливим доказом правомірності наукових результатів. В психологічних дослідженнях саме така ситуація є більш поширеною, ніж ситуація доступності феноменів, що вивчаються, безпосередньому спостереженню. Той факт, що саме Попперу належить порівняння процедури наукової діяльності з судом присяжних, дозволяє з достатньою впевненістю стверджувати, як це роблять деякі автори підручників з експериментальної психології, що метод експерименту не був запозичений психологами з природничих наук. Він з'явився в ній тоді ж, коли й в інших науках, і психологи знали, як адекватно користуватись ним навіть для дослідження процесів і явищ, не доступних безпосередньому сприйманню та вимірюванню.

Як відомо, Поппер захистив магістерську дисертацію у Бюлера з проблеми творчого мислення, і пізніше його почали розглядати як автора природничо-наукового підходу в науковому дослідженні, який, як вважалось раніше, був нібито привнесений у психологію разом з експериментальним методом. Можна погодитись з Т. Корніловою та авторами американських підручників з експериментальної психології, на яких ми посилалися вище, що скоріше можна стверджувати протилежне. Поппер сформулював поняття експериментальної парадигми на підставі узагальнення дослідницьких схем (нормативів) наукового мислення як в природознавчих науках, так і в гуманітарному знанні, зокрема, в історії та юриспруденції. Ця парадигма не привносилась в психологію з природознавчих наук, а відобразила загальні способи мислення людини, яка реалізує гіпотетико-дедуктивний метод міркувань по відношенню до даних, здобутих в процесі емпіричного досвіду.

Експериментатори рідко вивчають явища, події, процеси у тому вигляді, в якому вони трапляються у реальному житті. Замість цього вони виділяють одну чи декілька змінних для більш ретельного аналізу і маніпулювання. Ця змінна може бути будь-яким елементом, пов'язаним з явищем, що вивчається, який може варіюватись чи змінюватись в різні проміжки часу або в залежності від індивідуальних особливостей суб'єкта. На підставі виокремленої змінної експериментатори діють у відповідності зі схемою, яку філософ Г. Мілл назвав "правилом одної змінної": якщо дві групи осіб не відрізняються одна від одної у всіх аспектах, за винятком одного, і виявляються різними з точки зору якоїсь характеристики їхньої поведінки, стану чи властивості, яка вимірюється, то цю різницю між ними можна віднести за рахунок саме тієї змінної, за якої вони відрізнялись. Тільки експериментальний метод дозволяє психологам і вченим інших галузей знань аналізувати явища в термінах причини і наслідку, тобто встановлювати, що одна змінна призводить до змін в іншій. Це дуже вагомий аргумент на користь використання експериментального методу в будь-якій науковій дисципліні.

Рівень контролю, який забезпечується при проведенні дослідження завдяки використанню експериментального методу, надав експерименту як дослідницькому методу тієї значущості, якої не має жоден з інших методів наукового дослідження.